"У нас сформувалося поняття Батьківщини": як роми захищають майбутнє України

У квітні 2022 року далекобійник ромського походження Олексій Панченко із невеличкого села Велика Знам’янка, що у Запорізької області, пішов у військкомат, де викликав неабияке здивування. 

Окрім дружини, ніхто з його родини ще майже пів року не здогадувався, як змінилося життя Олексія. Його двоюрідний брат, український етнограф ромського походження Януш Панченко, дізнався про службу Олексія в ЗСУ тільки у серпні 2022 року. Тоді 39-му окремому мотопіхотному батальйону, в якому служить Олексій, знадобилася допомога зі зборами на автівку.

“У нього було достатньо причин, аби бути звільненим від мобілізації. В нього троє малих дітей. Але він завжди мав проукраїнську позицію. Сперечався із родичами з росії, не був байдужим. І Олексій пережив окупацію, адже місто з березня 2022 року захоплене росіянами”, — розповідає про брата Януш Панченко. 

Вибравшись на підконтрольну Україні територію, Олексій Панченко пішов добровольцем до ЗСУ. Зараз серед ромської національної меншини України військовослужбовців-добровольців понад 1000 осіб, говорить проєктний координатор міжнародної благодійної організації “Ромський жіночий фонд “Чіріклі” Юліан Кондур. 

“Це не рахуючи мобілізованих на загальних засадах, точна цифра яких наразі невідома, бо ніхто не веде підрахунок за етнічною приналежністю”, — пояснює Кондур. 

Унікальний історичний досвід

Олексій пів року не сповіщав родину про службу в ЗСУ не просто так. Окрім турботи про спокій старенької матері, є культурна особливість, притаманна суто ромській спільноті. Це недовіра до людей в формі. 

“Роми мали багато проблем з владою, як в Європі, так і в Російській імперії, так і в Радянському Союзі. У 1956 році ромам заборонили кочувати, і за ігнорування закону була висилка в Сибір. Напружені відносини були й на початку 90-х — облави, погроми. Все це посилювало в ромах відчуття віддаленості від держави. Поліція та військові асоціювалися з державою, а отже з потенційною небезпекою”, — каже Януш Панченко.

До початку війни росії проти України служба як в правоохоронних структурах, так і в війську була неприпустимою для ромської спільноти.

Війна росії проти України докорінно змінила відносини ромів із державою. Попри традиційне відокремлення себе від держави, роми України як ніколи в історії відчули свою належність до українського суспільства, і вже з 2014-го року долучилися до супротиву проти окупантів. Панченко називає це унікальним історичним досвідом, адже протягом всієї історії роми тікали від війни. 

“Так, саме через Османське вторгнення роми  у 15 ст. опинилися в Європі. Здавалося б, російське вторгнення це черговий етап для ромів, коли треба переїхати й осісти на новому місці. Але і роми-мігранти, 90% з них, хочуть повернутися до України. Такі зміни не могли відбутися за пів року, вони вважають себе частиною українського суспільства”, — говорить Панченко. 

На фоні спротиву українського народу все стало змінюватися у 2014-му році, каже голова громадської організації “Чіріклі” Юліан Кондур.

“Роми вирішили для себе, що вибір служити в війську не суперечитиме традиціям громади й органічно вписуватиметься в контекст, в якому ми знаходимося”, — говорить Кондур. 

У 2014 році роми вже долучалися до ТРО, але ще довгий час осторонь трималися служби в ЗСУ, додає Панченко.

“ТРО було зрозуміліше ромам, адже це захист безпосередньо свого дому”, — пояснює Панченко.

Ужгородський журналіст та директор сайту “Roma.UA” Віктор Човка говорить, що змінилася і ромська громада, і українське суспільство. 

Волонтерський рух — ще один напрямок супротиву росіянам, до якого долучилися роми України. 

Більшість ромів-ВПО приймає Закарпатська область, повідомляє Державна служба України з етнополітики та свободи совісті. Саме тут проживає найбільша за чисельністю громада ромів — близько 70 тисяч громадян, в цілому Україні проживає до 400 тисяч ромів. Прихисток надають у молитовних будинках протестантських громад, шелтерах та у сім’ях місцевих ромів.

За даними МБО “Чіріклі” внаслідок повномасштабного вторгнення вимушеними переселенцями всередині країни стали близько 50 тисяч ромів, ще 100 тисяч виїхали за кордон. 

“Переселенців, як ромів, так і українців, приймали школи біля компактних поселень, шелтери, церкви. Ромські сім’ї приймали людей, а ми своєю чергою підтримували такі сім’ї частковим покриттям комунальних послуг, харчуванням, медикаментами”, — розповідає  Юліан Кондур.

Ужгородський журналіст Віктор Човка на власні очі спостерігав, як на початку повномасштабного вторгнення набирала обертів громадська активність спільноти. 

“Родина Горватів (ГО “Об’єднання ромів Ужгорода” — прим.авт.) зустрічала евакуаційні поїзди в Ужгороді, відвозила до шелтерів, допомогала з реєстрацією ВПО. Благодійний фонд “Благо” відкрив шелтер. Ромські церкви приймали людей, і спочатку не мали ані матраців, ані їжі. Все це приносили й громадські організації, і роми, які далекі від активізму”, — згадує Човка. 

Як вкрадений танк зруйнував пропаганду кремля 

“З початком повномасштабного вторгнення роми в фокусі уваги українського суспільства. І вона позитивна. Роми волонтерять, роми приймають ВПО. Зараз роми-військові є й в усіх регіонах. Ужгород, Запоріжжя, Херсон, кому не подзвониш: в мене брат в ЗСУ, дядя в ЗСУ. В кожній сім’ї є люди, які захищають Україну. Це свідчить, що в ромів сформувалося поняття Батьківщини. Роми хочуть жити в цілісній Україні”, — говорить Човка. 

Одним з найперших сигналів про те, що в українському суспільстві зрушуються позитивні зміни, стала вірусна новина про крадіжку танку, яка перетворилася на мем. Ця подія відбулася на третій день повномасштабного вторгнення росії в Україну. 

“Попри те, що мем створений на негативному стереотипі про рома-крадія, роми стали видимими”, — говорить Човка. 

Скандальна подія відбулася в селі Любимівка на Херсонщині, по сусідству із малою батьківщиною Януша Панченка — Каховкою. Історик не міг проігнорувати цей факт, тому з найперших зв’язався із місцевими. 

“Цей факт реальний, хоча з часом і обріс додатковими деталями. Так, поза увагою ЗМІ лишилася інформація, що роми були не єдиними учасниками події, їм допомагали й українці. Але якби не стереотип, мем не спрацював би так потужно. Щодня генерується тисячі мемів, та цей став міжнародним. Самі роми не сприймають його негативно. Я проводив інтерв’ю серед ромів України, Казахстану та Білорусі, Німеччини — абсолютна більшість сприйняла новину позитивно. Навіть роми росії в Омську та Ростові-на-Дону позитивно реагували”, — розповідає Панченко.

Важливим результатом як мему про вкрадений танк, так і висвітлення громадянської позиції ромів під час війни є руйнація шаблонів російської пропаганди, вважає Панченко.

“Вони намагаються запевнити світ, що ведуть війну з “нацистами та фашистами”. Ці поняття несумісні з ромами, адже вони були жертвами геноциду під час Другої світової війни. Це особливо важливо для західних країн, в яких може бути не розуміння реальної ситуації. Роми, які часто аполітичні, не залучені владою у громадське життя, “раптом” йдуть в українську армію”, — говорить Панченко. 

Громадянська позиція ромів України не є зрозумілою ромам росії, кажуть наші співрозмовники. 

“Вони кажуть: “Яка вам різниця?” Адже зазвичай роми асоціюють себе зі своєю ромською громадою, а не з державою, в якій проживають. В Україні роми пов’язують себе з Україною”, — говорить Панченко. 

“Серед ромів я ще не зустрічав людей, які б сказали: “Це не наша війна”, — додає Юліан Кондур. 

Експерти пов’язують це із низкою факторів. Окрім кремлівської пропаганди, яку споживають роми росії, важлива державна політика стосовно нацменшин. Панченко зазначає, що свого часу позитивну роль зіграла реформа Національної поліції, яка стартувала у 2015-му році. 

“Поліція почала більш коректно діяти, своєю чергою роми перестали дивитися на поліцію як на ворожий елемент”, — говорить Панченко. 

Ближчі за росіян

За рік повномасштабного вторгнення наші співрозмовники не зафіксували випадків дискримінації ромів в українській армії. Проте позитивний порядок денний все ще не означає, що українське суспільство досягло бажаного рівня терпимості до нацменшини ромів. Юліан Кондур в рамках діяльності МБО “Чіріклі” фіксував звернення ромів-переселенців. 

“У перші місяці війни роми стикалися з дискримінацією під час евакуації або в закладах розселення ВПО. Ймовірно, це був прояв “сплячої дискримінації”, коли офіційно вона не декларується, але виявляється в момент запиту вразливої групи на вирішення певних питань”, — говорить Кондур. 

2022 року Київський міжнародний інститут соціології (КМІС) провів дослідження індексу ксенофобії в Україні. Якщо у 2021 році роми посідали останнє місце в антирейтингу, то вже у 2022-му вони опинилися на третьому рядку з кінця — після росіян та білорусів. У КМІС відзначають, що протягом 25 років соціальна дистанція до росіян та білорусів була найменшою для наших громадян. Зазвичай, вони займали 2 та 3 місце за соціальною відстанню після українців, тобто їх сприймали “як близьких друзів та сусідів”. Тепер соціальна відстань до росіян — жителів росії — найбільша і має 6.39 балів при максимумі 7 (7 — “не пускав би в Україну”). Роми зараз мають 5.08 балів (“готовий бачити як жителів України”), рік тому — 5.34 бали (“6 — готовий бачити як гостя України”).

“Показник ксенофобії зменшився, але не набагато, такі зміни не відбуваються за один день”, — застерігає Панченко. 

Про актуальність старих проблем говорить і Юліан Кондур: “Я не маю наївних сподівань, але сьогоденна залученість ромів до національного супротиву буде позитивно впливати на перспективу”. 

Він говорить, що ромська громада трансформується також у своєму відношенні до інтеграції. 

“Більшає освічених ромів, хоча тенденція не така швидка, як хотілося б. Досі найгірший показник освіти серед дівчат через практику ранніх шлюбів”, — говорить Кондур. 

Віктор Човка дивиться в майбутнє більш позитивно. 

“Вже є ромські громади, в яких жінки є лідерами, що раніше було не властивим для ромів. Неосвічена людина, яка не має авторитету, не може стати лідером в громаді. А раннє заміжжя вже дуже рідкісне явище. В Ужгороді такого давно не спостерігається, але треба знати, що ситуація різниться в різних громадах ромів. Ми не є монолітною громадою”, — пояснює Човка. 

Носії прадавньої культури

Так, журналіст Віктор Човка належить до словацьких ромів (Закарпатська область), активіст Юліан Кондур до “кишинівців” (Миколаївська, Одеська область, Молдова), етнограф Януш Панченко до “сервів” або “українських ромів” (центральні, південні та східні області України, Кубань та Воронезька область росії). 

Якщо “словацькі роми” найбільші за густотою населення в Україні, то “серви” найбільші за територією поселення, пояснює Панченко. Всього в Україні налічується біля 15 ромських громад, які мають свій діалект, традиції та ступінь інтеграції.

“Серви це саме “українські роми”, бо серви, які живуть в росії, розмовляють українським суржиком. До 2014-го року Донбас був центром сервіцької культури для ромів України і росії. Серед донецьких ромів найбільше людей з вищою освітою, а формат компактних поселень — рідкість для ромів Донбасу. Проте після окупації Донецьк втратив свою роль лідера в культурі сервів”, — розповідає Панченко. 

Етнограф говорить, що культура ромів може стати для українців провідником у власну історію. 

“Насправді роми будь-якої країни є носіями прадавньої культури місця, де проживають. Сервіцький діалект містить українські слова, які давно не вживані українцями. Ви знаєте, що означають слова ґандж (недолік — прим.авт), жерделя (абрикос — прим.)? Модернізація українського суспільства швидша за ромське, тому в ромській мові, обрядах, церкві можна побачити багато елементів української культури, які не вживають вже українці, а роми вважають за свої”, — розповідає Панченко. 

Своєрідні “хранителі часу” можуть допомогти українцям згадати себе, та насамперед прагнуть досягти власної видимості. Роми йдуть на фронт з певною надією зруйнувати негативний імідж. І наразі соцопитування вже фіксують хоч і незначне, але позитивне зрушення.

***