Історія
Як родина з Луганщини пронесла традицію писанкарства з початку XIX століття до сучасності
Родина Ірини Кучми — зі Старобільського району. Її предки, які жили на тутешніх теренах щонайменше з початку XIX століття, пронесли традицію писанкарства й передавали її з покоління в покоління. Зараз цим займається Ірина. Вона розповідає, що родинні писанки здебільшого мали геометричні орнаменти, іноді елементи хрестів чи квіткові мотиви. Розфарбовували в кольори, які були під рукою в господарстві — зелений, жовтий, червоний.
Ірина розповіла Східному Варіанту про традицію писанкарства у своїй родині та чому про це важливо пам’ятати
«Традиція писанкарства існувала, проте майже не задокументована»
Коріння родини Ірини Кучми походить із півночі Луганщини — Новопсковського та Біловодського району (зараз це Старобільський район). Її предки жили тут щонайменше з початку XIX століття. Це підтверджують архівні матеріали, які Ірина розшукувала самостійно. Дівчина розповідає: традиція писанкарства тут існувала, але була скромною і майже не задокументованою.
«Традиція писанкарства хоча й мала, але існувала, проте майже не задокументована. Я знаходила лише кілька коротких згадок без ілюстрацій. Також важливо враховувати, що після подій 2014 та особливо 2022 року багато матеріальної культури й пам’яті про традиції було втрачено», — пояснює Ірина Кучма.
Останні кілька років писанки в родині переважно розписує Ірина — наймолодша донька. Вона ділиться, що інші зараз не мають часу на такі речі, хоча раніше активно долучалися.
«Натомість, мені допомагають із крашанками, їх раніше часто робили в одному-двох кольорах — коричнево-оранжевих або темно-рожевих, з використанням рослин для візерунків», — каже дівчина.
Вже не одне покоління українці та українки до Великодня готують писанки та крашанки — великодні яйця. Крашанка — простіший варіант. Її фарбують в один колір, зазвичай у відтінки червоного, жовтого або синього. Для цього беруть природні барвники або сучасні фарби.
Писанка ж є масивнішим виробом. Її створюють за допомогою воскової техніки: орнамент «пишуть» спеціальним інструментом писачком, поетапно наносячи віск і фарбуючи яйце в різні кольори. У результаті виходить багатоколірний візерунок. Зазвичай на писанках зображають елементи сонця, рослин, хрестів, безкінечності або інструментів праці. Наприклад, грабельок.
Писанки в родині Ірини зазвичай прикрашали геометричними орнаментами. Інколи з’являлися хрести, написи «Христос Воскресе», подекуди — квіткові мотиви. Колись їх писали на сирих яйцях, не видуваючи вміст. Згодом поширилися і видуті варіанти (коли вміст яйця видувають через маленький отвір шприцом або повітрям) — практичніші для роботи та зберігання. Саме такі Ірині подобаються найбільше. А ще — писанки в крапочку. Вона каже: хоч вони й виглядають трохи наївними та навіть дитячими, але повертають у спогади про дитинство в Луганську.
Жодних фото чи замальовок цих орнаментів не збереглося. Візерунки існують радше в пам’яті, ніж на папері. Писанки не зберігали, а роздавали родичам і друзям, як і належить великодньому дару. Тож традиція жила в русі.
«Треба щось робити», — каже Ірина, ніби вже думаючи про те, як зберегти ці крихкі свідчення родинної історії.
«Зазвичай обирали кольори з того, що могли дістати, а візерунки з того, що бачили навколо»
Ірина розповідає: попри давність традицій писанок і крашанок, важливо враховувати, що сучасні інтерпретації їхніх символів не обов’язково збігаються з історичним сприйняттям. Уявлення про значення кольорів і орнаментів змінювалися із часом, тому багато популярних сьогодні трактувань є радше результатом сучасного переосмислення, ніж відображенням безперервної традиції.
«Пояснення значень кольорів і орнаментів у писанкарстві часто подають як усталені й однозначні, однак це радше пізні узагальнення, які не завжди відповідають реальній практиці. Насправді вибір кольорів і візерунків зазвичай був значно простішим: люди користувалися тим, що могли дістати, і зображували те, що бачили довкола, або що їм подобалося», — розповідає вона.
На Луганщині найчастіше використовували зелений, жовтий і червоний кольори — як найбільш доступні. Водночас у виданні «Жизнь и творчество крестьян Харьковской губернии» (1898 року) зазначається, що в Старобільському повіті траплялися і сині писанки, хоча в межах родинної традиції Ірини таких прикладів не зафіксовано.
Говорячи про значення традиції писанкарства, Ірина відповідає:
«Мені складно говорити за всю родину, тому скажу від себе. Я не є дуже релігійною людиною, тому для мене і Великдень, і писанки це передусім про збереження традиції. Я не сприймаю це, як щось із наперед заданими сенсами чи «кодом». Це радше про те, що передається і підтримується нами. Сам процес писання писанок для мене приємний і заспокійливий, але я не надаю йому якихось особливих значень. Це частина культури, яка існує, бо її продовжують. Також варто пам’ятати, що писанки робили не лише в Україні, а й в інших народів, тому не завжди треба надавати їм якісь особливі чи магічні значення, притаманні тільки нам».
Писанки Донеччини та Луганщини: які вони
У 2024 році народна майстриня України Зоя Сташук відписала для Музею Івана Гончара колекцію писанок, які представляють кожну область України. У тому числі Донеччину й Луганщину. Інформацію вона брала з альбому Сергія Кульжинського «Описание коллекции народных писанок» та альбому-зібрання писанок Юрія Ференчука «Писанки наших бабусь».
Донецька область у колекції пані Зої представлена однією писанкою, яку авторка відписала за зразком з альбому «Двадцять кіп писанок». В альбомі подається 1200 ілюстрацій українських писанок, одна з них підписана селом Очеретине (зараз Краматорський район, а раніше — Бахмутський повіт Катеринославської губернії). На писанці зображено фігури, які можуть символізувати граблі, поля, сонце. Використовувалися білий, жовтий та червоний кольори, тло — чорне.
З Луганської області не зафіксовано жодної писанки. Тому Зоя Сташук скористалася дослідженнями та наявними описами писанок із Луганщини. Як вона розповідала, на старобільських писанках зазвичай зображали хрести, лінії, сосонки. У своїй роботі пані Зоя використала жовтий та червоний кольори.
Також минулого року у Музеї Івана Гончара провели виставку «Іканича: маріупольська писанка», на які представили писанки з Надазовʼя. Через початок повномасштабного вторгнення росії 18 писанок були втрачені. Однак в архівах збереглися 98 карток із замальовками грецьких писанок «Іканича». Завдяки цьому орнаменти відтворили в наш час.
У фондах Покровського історичного музею зберігаються дві оригінальні писанки, які туди передали місцеві мешканці. Перша з них — це писанка на курячому яйці. За своїм орнаментом вона походить більше до Дніпропетровської чи Полтавської області. Друга писанка — на гусячому яйці. Вона представлена червоним, білим, жовтогарячим та зеленим кольрами. Використовуються мотиви хрестоподібтних зірок та решіточок, що притаманне Гуцульщині.
У колекції Бахмутського музею також збереглися три писанки з петриківським розписом. Вони потрапили до фонду в середині 1990-х років.
Через початок повномасштабного вторгнення багато культурних виробів з Донеччини та Луганщини були неповоротно втрачені. Однак традиція живе доти, допоки її продовжують люди — мешканці тутешніх регіонів. І допоки українці та українки зі сходу творитимуть писанки та передаватимуть далі ці знання, доти ці візерунки не зникнуть навіть зі зруйнованими музеями та втраченими домівками.
***
Східний Варіант висловлює вдячність за фінансову підтримку Європейського Союзу через свій проєкт “Підтримка прифронтових медіа та розслідувальної журналістики” (FAIR Media Ukraine), який впроваджується Internews International у партнерстві з Media Development Foundation (MDF). Східний Варіант зберігає повну редакційну незалежність, а інформація, подана тут, не обов’язково відображає позицію Європейського Союзу, Internews International або MDF
Інга Павлій
