З Маріуполя до Івано-Франківська: як родина переселенців відновила бізнес з виробництва дерев’яних сувенірів

Деревʼяні сувеніри користувались популярністю 

До повномасштабного вторгнення у Марії Гльози в Маріуполі була власна фотостудія, куди вона запрошувала клієнтів та клієнток. А у її батька Миколи – майстерня з виготовлення деревʼяних сувенірів. 

“Мій батько проходив службу з 2014 року у морській охороні, це прикордонна служба. А два роки тому він звільнився та вирішив почати бізнес. Батько завжди любив займатися з деревом, у нас був свій лазерний верстат”, – розповідає Марія.

Виробництво отримало назву “Велес” від імені язичницького бога торгівлі. Таку назву Микола Воропай обрав самостійно. 

Серед продукції були підставки під чашки, коробки для квітів, чайні будиночки, настільні органайзери. Марія каже, що справа йшла доволі успішно: “Під кожну людину знаходився свій товар”. Вона займалась виготовленням макетів, а її батьки – виробництвом сувенірів. Завдяки умінням графічного дизайну, Марія могла підготувати будь-який дизайн, який хотіли клієнти. У цьому була перевага магазину. 

Продаж відбувався через соціальну мережу Instagram. Родина планувала відкрити свій власний магазин у місті, проте не встигла – розпочалось повномасштабне вторгнення. 

“Мій батько та чоловік залишились захищати Маріуполь”

Вранці 24 лютого родина зібрала речі та поїхала до Дніпропетровської області. Чоловік Марії, теж військовослужбовець,  залишився у місті для його захисту від окупантів, її батько – теж повернувся на службу. 

“Спочатку з чоловіком у мене був звʼязок. Потім, коли Маріуполь був вже у кільці, переписувались СМС. Він писав: “Я живий, все добре”. З 25 березня у мене не було з ним звʼязку. Я держала звʼязок з його частиною і могла тільки дізнатись, чи потрапив він у “поганий” список, чи ні. Одного разу мені подзвонили та сказали, що його поранили. Пізніше подзвонила подруга з Маріуполя, яку вивезли на окуповану територію, та сказала, що бачила його серед полонених по новинах. Я подзвонила у частину і його занесли в списки полонених”, – пригадує Марія події минулого року.

Чоловік Марії отримав кульове поранення у ногу. На заводі Ілліча його прооперували медики. 12 квітня з території заводу він потрапив до ворожого полону. Під час перебування в Оленівському СІЗО лікарі сказали, що є загроза втратити ногу. 

“Я думаю, що через це поранення його й обміняли у червні минулого року. Це був один з перших обмінів. Він подзвонив мені й сказав: “Нас поміняли”. Це був наш перший звʼязок з 25 березня. Пів року він проходив операції, реабілітацію. Зараз вже повернувся на службу”, – розповідає Марія.

Батько Марії теж залишався у Маріуполі та тримав його оборону. У нього своя історія виходу з міста, про яку Марія поки що не може розказати. Зараз він також повернувся на службу та продовжує захищати нашу країну.  

У Маріуполі родина втратила будинок, майстерню, фотостудію. Окупанти знищили все обладнання та інструменти виробництва. 

“Були станки, які тільки-но купили й ще навіть не спробували” – каже Марія.

Та навіть попри усі пережиті випробування, родина вирішила взяти другий шанс.  

“Івано-Франківськ сам забажав, щоб я до нього приїхала”

Після трьох місяців перебування у Дніпропетровській області, Марія переїхала до Івано-Франківська. Каже, що вони з чоловіком ще до повномасштабної війни думали переїхати до західних областей. Але Львів для них був трохи шумним та перенасиченим, тому вибір зупинився на Франківську.

Одного разу у гості приїхав тато Марії та запропонував поновити діяльність з виготовлення деревʼяних сувенірів. Микола Воропай виграв грант  від Українського ветеранського фонду, гроші з якого пішли на перезапуск виробництва. Назву вирішили взяти нову – “ARTнація”. Марія каже: “Ми вирішили, якщо все починається з нуля, то й назву треба нову”. 

Для роботи була створена нова сторінка в Instagram, дизайнерські макети використали ті, що залишились ще з Маріуполя. Спочатку це була така ж продукція, що й до війни, – підставки під кружки та телефони, настільні календарі з дерева, серветниці, магніти, брелоки та інше.

“У нас є й нова ланка виробництва. Ми придбали вишивальну машинку. Зараз опановуємо її, адже це зовсім нове для нас. Але сподіваємось налагодити випуск футболок, екоторбинок і може кепок з вишивкою. Зараз почали співпрацювати з маріупольською сувенірною крамничкою, виготовляємо замовлення”, – розповідає Марія.

Запуск виробництва під час війни не пройшов без проблем. У листопаді, коли родина почала відновлювати майстерню, були періодичні відключення світла, спричинені російськими обстрілами по українськім ТЕЦ. Проблеми є і з логістикою. Якщо у Маріуполі майстерня та домівка родини були в одному місці, то зараз доводиться кожен день долати чималу відстань. Стало складно шукати нових клієнтів. 

“Тут важче все це починати, бо нікого не знаємо. І поки все це освоїш, для цього потрібен час. Дуже важко з нуля починати. В іншому місці тим більш”, – каже Марія.

Марія працює зараз одна, адже чоловік та батько знаходяться на службі. Зізнається, що поки встигає все робити, але найближчим часом будуть розвиватися та розширювати колектив:

“Зараз у нас є продукція, є співпраця з маріупольською крамничкою, плануємо освоювати новий вид продукції. Так і працюємо. Але ми все ще знаходимось на стадії запуску”.

Якщо ви хочете дізнатися більше про патріотичні вироби “ARTнації”, це можна зробити на сторінці виробництва

***