Історія
Найцікавіші різдвяні традиції сходу України: як жителі Донеччини та Луганщини зустрічали свята
В Україні наближаються різдвяно-новорічні свята. І попри повномасштабну війну, масовані обстріли та відключення світла, українці та українки намагаються хоч трохи відволіктися та поринути в атмосферу чуда. Східний Варіант розповідає про найцікавіші різдвяно-новорічні традиції, які побутували на сході України, і які можна відтворити сьогодні.
Російська пропаганда часто поширює тезу, що нібито в Донецькій та Луганській областях споконвіку домінували російські порядки та традиції. Та це не відповідає дійсності. В історичному вимірі та навіть за сучасності можна знайти багато фактів про українські звичаї на сході. Про це докладніше — далі в матеріалі
Павуки та дідухи — обереги, щоб наступний рік був врожайним та вдалим
Уже багато років українці та українки на різдвяно-новорічні свята роблять своєрідні обереги, які мають дати добробут родині та гарний врожай у наступному році. У тому числі на Донеччині та Луганщині.
«Павук» — це традиційна різдвяна прикраса, яка символізує захист від зла й допомагає очищувати дім від негативної енергії. Щоб її виготовити, брали соломинки різного розміру й за допомогою нитки складали з них «багатогранник». Найбільший із них розміщали в центрі «павука», а з боків додавали менші. Готовий виріб підвішували в будинку.
Предки вірили, що «павук» протягом року вбирає в себе всю негативну енергію, а тому перед наступними різдвяно-новорічними святами його зпалювали, щоб очистити оселю. Натомість виготовляли й вішали нову прикрасу, щоб знов захистити домівку від зла.
Ще один традиційний український оберіг на Різдво — Дідух. Це сніп сіна, який за допомогою мотузки складали в різноманітні колоски, з яких формували своєрідний «букет». Гілки обвивали кольоровими стрічками, паперовими або засушеними квітами. Дідух символізував в українській культурі спільного предка — Діда. Ним прикрашали оселі, щоб віддати шану предкам, а також символізувати майбутній добротний врожай.
Кутя — рисова, пшенична чи ячмінна?
Традиційно на різдвяно-новорічні свята готували кутю — кашу із зерен пшениці або ячменю. Зазвичай, її готували тричі: на Святий Вечір — Багата кутя, перед Старим Новим роком — Щедра кутя й у переддень Водохрещі — Голодна кутя. Про це йдеться в збірнику «Традиції та обряди Донецької області».
Для її приготування брали пшеничне чи ячмінне зерно, а в Донецькій області інколи й рис. До готової каші додавали товчений мак, волоські горіхи та розпарені родзинки, для солодкості — мед.
«Існує також звичай посилати страву разом із дітьми до своїх ще живих родичів, у нашій Донецькій області кутю носили до хрещених батьків. Після вечері кутю разом із ложками залишають на столі на цілу ніч для померлих предків, «щоб рідні повечеряли й на нас не гнівались», або гадаючи про своє довголіття», — йдеться в «Традиціях та обрядах Донецької області».
12 страв на Святвечір
На Святвечір 24 грудня (за старим порядком — 6 січня) українські родини традиційно готували 12 страв на стіл. Зазвичай, це були пісні страви — смажена риба, вареники з капустою, гречані млинці, узвар, кутя. За сучасності на святковий стіл ставлять імбирно-медове печиво, тушковану капусту, пісний борщ, мариновані гриби чи огірки з помідорами, пісні голубці, оселедець, квасолю, картоплю, пампушки. Традиційно, першою куштували кутю, а потім — решту страв.
12 страв на Святвечір символізують 12 апостолів Ісуса Христа та 12 місяців. Готуючи їх, родина налаштовувалася на єдність, здоров’я, достаток, довге життя та родючість у новому році.
«На Святвечір родина обов’язково згадує своїх померлих родичів, припрошує їх узяти участь у вечері. Сідаючи за стіл, необхідно подути на стілець, щоб «не придавити мертву душу», яка, імовірно, прийняла запрошення на цю святкову вечерю. Для мертвих душ родичів можна або залишити узвар на вікні, або після вечері не прибирати зі столу немиті ложки — начебто щоб душі лизали й не залишилися голодними. Хазяїн дому тричі обходить «за сонцем» навколо столу з кутею та свічкою в руках, потім на колінах перед образами молиться за померлих родичів. Дружина й діти діють так само. Потім уся родина молиться за свою родину й господу — аби все на добре велося. Далі господар закликає всі грішні й праведні душі на Святу вечерю, передає миску з кутею господині. І тільки після цього родина починає разом вечеряти», — розповідають у збірнику «Традиції та обряди Донецької області».
На Святвечір діти носили кутю до близьких родичів та хрещених батьків або сусідів, щоби привітати зі святом. При цьому співали привітання-колядки.
Колядували та меланкували
З давніх-давен в українському народі побутував красивий звичай зичити одне одному та господарям оселі здоров’я, щастя, довгих років життя і добробуту в родині. Після Святої Вечері українці вирушали від хати до хати, вітаючи господарів і їхніх дітей колядками та розігруючи побутові сценки, бажали злагоди й достатку.
До коляди готувалися завчасно: виготовляли обрядові атрибути — восьмипроменеву зірку, маски Кози й Ведмедя. Різдвяні колядницькі гурти найчастіше складалися з парубків, які обирали отамана — шанованого в громаді хлопця, відомого своєю кмітливістю та дотепністю. Він мав уміти вправно починати колядку й вести спів. Учасники ватаги вдягали традиційне святкове вбрання: білі чи коричневі кожушки й свитки, власноруч зроблені чоботи, а дівчата — хустки або вінки. Залежно від регіону, колядницькі гурти відрізнялися кількістю учасників та набором обрядових персонажів.
Головна прикраса — Різдвяна зірка. На Донеччині її виготовляли з яскравого паперу або фольги, які в ті часи можна придбати на ринках. Заздалегідь виготовлявся каркас із дерева, а потім вирізали фольгу за формою зірки й обклеювали нею каркас. У різних селах виготовлялися свої зірки, вони могли бути й чотирикутні й пяти-шестикутні, а також і багатокутні, які нагадували форму зірки в небі. Про це Східному Варіанту розповідала директорка Хлібодарівського сільського будинку культури Ірина Крюченко.
За привітання та співи господарі давали колядникам смаколики, гроші або запрошували до свого столу.
На Свято Меланки або Щедрий вечір 31 грудня накривають багатий стіл, де переважають мʼясні страви. Вдруге протягом зимових свят готують кутю.
З настанням сутінок вулицями ходили ватаги щедрувальників у карнавальних костюмах із музиками.
«Серед гуртів переважали парубочі громади ряджених, окремо ходили й гурти дівчат. Для щедрувальників, як і для колядників, не існувало статевих обмежень, проте дівоча Маланка здебільшого щедрувала під вікнами, а гурти ряджених парубків просилися до хати, та й персонажів у масках у парубочій Маланці було значно більше. Серед ряджених найчастіше зустрічаються образи Маланки, Василя, кози, діда з бабою, циган, ведмедя, журавля, кота».
Підійшовши до вікна, ряджені просили в господарів дозволу щедрувати. У щедрівках вони величали господаря та його родину, бажали добробуту та злагоди.
У перший день Нового року на сході поширеним був обряд посівання. Вважається, що цей обряд прийшов ще з дохристиянських часів, адже пращури зустрічали Новий рік не взимку, а навесні й тому обряд посівання пов’язаний із надіями на добрий урожай. Засівали здебільшого діти, причому щедріше всіх обдаровували тих, хто прийшов у будинок першим.
***
За сучасності українці та українки дарують одне одному подарунки на різдвяно-новорічні свята, бажають достатку та удачі, щастя та любові, а головне — миру та спокою. Вкотре цього року на Різдво та Новий рік українці загадають бажання — щоб війна закінчилася, усі рідні повернулися додому, а в Україні нарешті прийшов мир.
Інга Павлій
Інга Павлій
Інга Павлій
