Суспільство

"Вони зберегли мене, а я збережу їх": історія речей з блокадного Маріуполя

Евакуація з Маріуполя: що вдалося взяти з собою
Колаж: Східний Варіант

Мене звуть Даніл Сідєлев. 56 днів я провів на окупованих територіях, 40 з них у Маріуполі під час обстрілів російською армією, 25 — у підвалі власного будинку. Моє місто зруйновано, але я пережив це. Я пишу окрему книгу про те, як проходили ці важкі дні, а сьогодні я хочу розповісти історію речей, які допомогли мені пережити той жах.

Кросівки ZX 750

Речі з блокадного Маріуполя: кросівки adidas zx750
Кросівки / Фото: Роман Пунін, Східний Варіант

Ось такий вигляд мають мої кросівки, в яких я ходив 56 днів війни. 40 днів у Маріуполі, 25 днів у підвалі, 12 днів у пошуках зв'язку в сусідньому селищі, 4 дні в очікуванні коридору з Бердянську. 

Я зняв їх тільки у Запоріжжі, але залишив на пам'ять. Вони разом зі мною пережили пекло, вогонь, згорілі магазини, тонни скла, мінусову температуру, зливи та багато болю. 

Речі з блокадного Маріуполя: кросівки adidas zx750
Кросівки / Фото: Роман Пунін, Східний Варіант

Самі кросівки ще і дуже символічні. Я купив їх у 2012 році в Ялті, ще до окупації Криму. З ними я ходив до донецького університету, поки у 2014 році війна не вирвала моє рідне місто з цивільного життя. З ними я поїхав у 2016 році в Маріуполь до коханої, щоб почати нове життя. 

Їх же я привіз й у Львів, де починаю нове життя знов. Вони витримали все. Відпочивайте, мої сині друзі, ви заслужили спокій. 

Пальто Pull&Bear

Речі з блокадного Маріуполя: пальто Pull&Bear на фоні зруйнувань
Пальто / Фото: Роман Пунін, Східний Варіант

Я ніколи не мав велику чутливість до холоду. Але коли вимкнули опалення, а уламки від артилерії розбили вікна — я відчув, що таке справжній холод. Навіть у підвалі ми спали у верхньому одязі. На вулиці довго був мінус.

Не було жодного теплого місця ні вдома, ні в підвалі, ні навіть біля вогню. Неможливо було зігрітися ніде. 

Я купив це пальто ще у 2011 році в Донецьку, витратив свою студентську стипендію. Понад 11 років воно зігрівало мене. Я також пройшов у ньому всі дні, доки був в окупації.

Кишені були набиті речами для виживання, у нагрудній кишені я носив паспорт у целофановому zip-пакеті. Туди ж я клав і малюнки, які мені робили маленькі дівчатка з підвалу. 

Рукава трохи обдерлися та обгоріли від багаття. Сажа та пил від палаючих будинків теж потріпали пальто. 

Але я все одно збираюсь віднести його до хімчистки й носити у майбутньому. На задоволення собі та на зло окупанту.

Годинник G-Shock

Речі з блокадного Маріуполя: годинник G-Shock
Годинник / Фото: Роман Пунін, Східний Варіант

Цей годинник я подарував собі на 16-річчя. Завжди сподівався, що він гарно ілюструє характер мене самого: яскравий колір, спортивний силует, але класичні годинникові стрілки.

Довгий час цей годинник був єдиним джерелом розуміння часу у підвалі. Без світла мобільні телефони у більшості маріупольців вже давно розрядилися і лежали у сумках, якщо, звісно, пощастило і їх не відібрали чеченці. 

У підвалі завжди було неможливо зрозуміти час доби. Іноді прокидаєшся від пострілів і не розумієш — зараз день чи ніч? І комендантську годину ввечері теж небезпечно пропустити.

Коли наше подвір'я окупували російські солдати, вони принесли настінний годинник, налаштований «по москві». Сказали, що комендантська година буде вже по їхньому часу. Але я не переводив час, доки не настав український день переведення годинника. 

Ножі

Речі з блокадного Маріуполя: швейцарський ніж
Ножі / Фото: Роман Пунін, Східний Варіант

Зі мною постійно були два ножі: швейцарський та будівельний. Швейцарський я купив в дитинстві як сувенір десь біля пляжу в Бердянську. Будівельний придбав вже коли подорослішав у Маріуполі, до якого переїхав у 2016 році. 

Неможливо перебільшити користь ножа в ситуації виживання, в якій ми опинилися. Швейцарський ніж різав їжу, відкривав банки з консервами, ним я чистив брудні від сажі нігті (майже марно). 

Речі з блокадного Маріуполя: ножі, карабін, запальничка
Ножі / Фото: Роман Пунін, Східний Варіант

Будівельний прорізав багато целофану, пінополістиролу і скотчу, які ми використовували для утеплення підвалу та закладення розбитих вікон. Лезо дуже забруднилось від зламаних зелених армійських ящиків, які залишили російські військові. Їх ми використовували, щоб розпалити вогонь.

Дві пари рукавичок

Речі з блокадного Маріуполя: рукавички
Рукавички / Фото: Роман Пунін, Східний Варіант

На руках я завжди носив осінні рукавички без пальців. Вони не гріли так сильно, як шкіряні, які я носив у кишені пальто, але в них було дуже зручно робити речі, які вимагають не скутих пальців.

В них я теж спав майже не знімаючи. Нарубав багато дров, наносив сотні літрів води, десятки разів розводив вогнище. В'язка на вказівних пальцях рукавичок розпустилася від постійної напруги. «Рукавички хакера» — завжди жартували оточуючі, натякаючи на мою освіту програміста.

Малюнки

Речі з блокадного Маріуполя: дитячі малюнки
Малюнки / Фото: Роман Пунін, Східний Варіант

Семирічна Соня — дуже мила дівчинка. Вона любить англійську мову і малювати. Майже кожного вечора я займався з нею англійською, а вона дарувала мені й моїй дівчині свої малюнки.

Речі з блокадного Маріуполя: дитячі малюнки
Малюнки / Фото: Роман Пунін, Східний Варіант

Мені завжди було смішно від того, як мої окуляри на цих малюнках з кожним разом були все більше і більше. 

Я складав її малюнки та клав у внутрішні кишені. Коли я виїхав з Маріуполя до іншого окупованого селища, я кожен день торкався їх у кишені, сумуючи за людьми у підвалі. Ми стали з ними родиною.

Речі з блокадного Маріуполя: дитячі малюнки
Малюнки / Фото: Роман Пунін, Східний Варіант

Я обіцяв Соні ще зустрітись і побачити, як вона здійснить свою мрію: стане співачкою-художницею. Так і казала. 

Ліхтарик

Речі з блокадного Маріуполя: повербенк, USB-ліхтарик
Повербенк та ліхтарик / Фото: Роман Пунін, Східний Варіант

У мене не було нормального ліхтарика на батарейках, але був USB-ліхтарик, який світив краще за все у підвалі. Він може гнутися та змінювати яскравість, дуже універсальна штука.

Я підключав його до повербанку з іконкою якоря та написом «Маріуполь». Дуже символічний збіг. Я дуже багато ним користувався, особливо у пошуках їжі на складах ринку. Напис трохи потерся, але залишився.

Я не пам'ятаю, звідки в мене ця батарея, якийсь сувенір. Але я добре пам'ятаю, як моя дівчина була на презентації маріупольського міського бренду, де вперше показували цей шрифт, колір та іконки якорю. Потім цей бренд використовували по всьому місту: на табличках, міських сервісах, комунальних машинах.

Останній раз у Маріуполі я бачив цей бренд на міських автобусах, якими перекривали шлях російським танкам. Бачив вже згорілими.

Я буду дивитись на цей якір на повербанку ще довго.

Карабін

Речі з блокадного Маріуполя: рюкзак та сумка, скрепленні карабіном
Карабін / Фото: Роман Пунін, Східний Варіант

Одного разу мій сусід показав мені карабін, який він знайшов у якихось руїнах.

«Потрібно?», — спитав він. 

Я погодився. Спочатку взяв про всяк випадок. Потім придумав спосіб використання: я прикріплював карабіном полотняний мішок до рюкзака. Так я зміг носити більше речей, коли евакуювався. Більше Маріуполя забрав з собою. 

Дивно, як багато можуть зробити такі прості випадковості.

Шарф

Речі з блокадного Маріуполя: шарф та одяг
Шарф матусі / Фото: Роман Пунін, Східний Варіант

Дуже багато років назад мама в Донецьку зв'язала маленький шарф від нудьги. Їй він не сподобався — якийсь тонкий, замаленький. А мені сподобався. 

Я не носив його, але дуже любив. Декілька разів мама намагалася викинути його. Одного разу я навіть дістав його із коробки з мотлохом за секунду до смітника.

Я носив його в Маріуполі під час окупації кожен день, доки не доїхав до вільної землі. Звісно, я носив його тому, що він був теплий та достатньо маленький, щоб не падати у вогонь і не плутатися під ногами.

Але ще я хотів вважати цей шарф таким, що приносить щастя. Хоча я не забобонний, я стискав його в руках на грудях, коли нервував чи коли просто розмірковував. 

Я тримав його в руках в день, коли не міг привітати мати з днем народження. Я знімав його лише іноді вночі та коли російські військові шукали татуювання під час обшуків на блокпостах. І то — знімав ненадовго. 

Кожного разу думав, що це безглуздо, але якщо зніму — щось станеться. «Мама береже». 

D
Subscription: Plane Paper

Підписуйтеся на розсилку

Популярні новини

Підписуйтеся на розсилку