"Охочих голосувати не було": жінка з Луганщини про життя в окупації, "референдум" та контрнаступ

Героїня цієї історії — мати дорослого сина. Родом з маленького містечка на Луганщині. До повномасштабної війни вона працювала на улюбленій роботі. Планувала робити ремонт в оселі та мріяла про щасливе майбутнє свого сина.

Окопи рашистів біля двору

Ранок 24-го лютого застав нашу героїню в ліжку. Її розбудив ранній дзвінок матері, яка повідомила, що почалась війна. Разом з сином вони почали запасатися водою та їжею. Заряджали телефони та акумулятори. Цілий день родина моніторила соціальні мережі та месенджери. Намагалися дізнатися перші новини. А вже ввечері лінія фронту проходила біля їх будинку. 

Перший бій між українськими військовими та окупантами був за декілька кілометрів від житла жінки. 

"Ніколи не забуду той вечір. Я довго не могла повірити в те, що це відбувається зі мною і в моєму селі. Лише голосні вибухи повертали мене в жорстоку реальність. Я сиділа, обійнявши сина, і плакала. Дуже боялася за себе, рідних, знайомих. Подумки молилася, щоб пережити цю ніч", — згадує мешканка Луганщини.

Майже весь вечір родина героїні просиділа в підвалі. А на ранок біля її подвір'я вже окопались орки. Місцеві мешканці ходили “в розвідку” та казали “визволителям” їхати додому, але це не дало ніякого результату. 

За словами сусідів жінки, “другою армією світу” були молоді хлопці 18-25 років. Вони були виснажені, просили пити та їсти в перехожих. 

“Сусідство” тривало недовго. Через декілька днів окупанти забрали техніку та поїхали в невідомому напрямку. 

“Пам'ятаю ці дні. Ми намагалися не виходити з будинку. Боялися. Адже годі чекати доброго від людей, що прийшли на твою рідну землю зі зброєю”, — каже вона. 

Зникали люди та продукти з магазинів

З приходом росіян у населених пунктах Луганщини стало небезпечно. Все частіше стали зникати на деякий час люди. Як правило, всі ці постраждалі були з проукраїнськими поглядами. 

“Одного разу зник хлопець, що живе поруч. Приїхали рашисти, посадили його в машину і вивезли в невідомому напрямку. На його рідних не було сил дивитися. Страшенно за нього хвилювалися. Та, на щастя, його повернули. Майже чотири дні його били. Тому додому він повернувся в жахливому стані”, — розповідає жінка.

А всі інші аспекти її життя під окупацією мало чим відрізняються від інших захоплених міст. У перші тижні війни спорожніли полички магазинів та супермаркетів. Ліки та засоби гігієни були на вагу золота. А коли й з’явилися, то стали дорожчими ледь не у два рази. 

Син відмовився від співпраці з окупантами

Велика кількість людей залишилася без роботи, грошей та засобів існування. Виключенням не стала і наша героїня. 

Її син також залишився без роботи. До приходу “руського міра” він працював в закладі освіти. Після окупації “нове керівництво” зібрало нараду, де закликали робітників перейти на бік загарбників. 

Син героїні відхилив цю “пропозицію”, тому залишився без роботи. 

“Він дуже переймався з цього приводу, бо любив свою роботу. Розумів, що залишимося без грошей, але був категоричним у цьому питанні. Зрадником своєї країни не стане й під загрозою смерті”, — каже вона.

Пішла прибирати до рашистської “структури”

Заощадження родини зменшувалися на очах. Ситуація стала безвихідною. Грошей не було навіть на хліб.  

“Сина я не могла відпустити на роботу. Саме в той час йшла мобілізація. Ми взагалі нікуди не ходили. Завжди намагались бути вдома. Дуже турбувалася, щоб його не забрали. Я не уявляю свого життя без нього. Певно б померла, якби його відірвали від мене. Це моя єдина опора та друг”, — говорить мешканка окупованого населеного пункту на Луганщині.

Тому вона прийняла рішення влаштуватися на роботу самій.  На початку серпня героїня пішла працювати прибиральницею в одну із "структур" окупаційної влади. 

“Я знаю, що це неправильно та незаконно, а тому готова відповідати. Але я люблю свою країну і з нетерпінням чекаю звільнення мого містечка”, — каже вона.

Навіть на таку посаду довелося писати автобіографію. Вказати імена та прізвища рідних, їх колишні професії. Всіх працівників змушують робити паспорти так званої “лнрії”. Власники авто повинні також зробити новий техпаспорт та замінити автомобільні номери на "лнрівські". 

“На роботі більшість поводить себе зверхньо. Інколи взагалі не підбирають слів до своїх висловлювань. Я пішла працювати туди, але мої проукраїнські погляди не змінилися. Через це важко постійно знаходитися у такій обстановці, де вихваляють росію”, — розповідає вона.

Контрнаступ: паніка рашистів та активізація партизанів

Але ситуація на окупованих територіях змінюється кожного дня. І не на користь окупантів та зрадників. Так, після успішного контрнаступу наших військових на сході, серед місцевих колаборантів почалась паніка. Вони масово почали виїжджати в сторону росії. А зрозумівши, що їх там ніхто не  чекає, деякі повернулися назад.

Разом з цим із тіні вийшли українські партизани. Вони лишають патріотичні написи на будівлях, установлюють прапори України та в місцевих месенджерах активно інформують про пересування ворожої техніки.

Зараз з партизанським рухом намагаються активно борються орки, які ще не зібрали свої сумки та не втекли. Вони викликають на допити підозрюваних, знімають прапори та замальовують надписи.

Змушували голосувати на псевдореферендумі

Відчуваючи повний провал та небезпеку, рашисти наблизили дату проведення так званого “референдуму”  до 24-27 вересня.

“Охочих голосувати не було. Навіть колаборанти вже не такі активні. Бояться, що доведеться відповідати перед владою України за скоєні злочини. Але голосування справа не добровільна, а примусова. До нашої підсобки зайшла “керівниця” і сказала йти голосувати. Якщо хтось відмовиться чи поставить галочку “ні”, автоматично потрапляє до якогось «обласного списку й пошкодує про це”, — говорить прибиральниця.

Сам процес голосування — жах, який навіть у фільмах не показують. По вулицях ходить так звана “виборча комісія” з озброєними рашистами у супроводі, і наполегливо пропонують голосувати. Навіть паспорта не просили. 

“Як я вже сказала, явка працівників структур окупаційної влади — обов’язкова. В надії, що це їм допоможе видавити з людей більше голосів, вони обмежили виїзд з міста у ці дні. Хтось писав у місцевих телеграм-каналах, що наче випускали когось. Але ці міліціянти та вояки полюбляють гроші, тому за три срібняки могли й пропустити”, — розповідає жінка.

“лнр” оголосили результати — світ відреагував

Спостерігаючи за цим дійством, можна було зрозуміти, які результати псевдореферендуму оголосять окупанти. Щоправда, цього разу  вони не заявили про 100% підтримку, а намалювали “лише” 98,42%. Але й ці цифри — абсолютно відірвана від реальності фантазія тих, кому недовго залишилося гратися  у “керівників”.

Головне, що весь цивілізований світ не визнає цього “референдуму”, як і окупації українських міст та селищ.

“Односторонні дії, спрямовані на те, щоб надати видимості легітимності спроби однієї держави приєднати силою території іншої держави, виставляючи це як волевиявлення народу, не можуть розглядатися як законні міжнародні права”, — наголосила Дікарло.

Ксенія Новицька

***