Евакуювалися вже вдруге: історія притулку для тварин, який переїхав з-під Авдіївки на Вінниччину

Як евакуювали тварин та які виклики долають на новому місці, Наталія Тимошенко розповіла Східному Варіанту.

“Переїжджали терміново”

Притулок Наталії Тимошенко відкрився 38 років тому в Донецьку, звідки жінка родом. У цьому притулку сотні тварин мали дах над головою, їжу, догляд. Багато кого вдавалося віддавати в нові родини, де тварини отримували люблячих господарів. Та все змінилося у 2014 році. Після окупації Донецька Наталія Тимошенко разом з чоловіком Сергієм, командою помічників і всіма тваринами були вимушені виїхати.

“У серпні 2014 року ми переїхали з Донецька. Залишили там будинок і всі речі. З собою забрали й всіх наших тварин, їх було 180. Нове життя розпочали недалеко від Донецька — у селі Журавка Покровського району. Далеко з такою кількістю тварин їхати не хотіли, бо мали надію, що скоро війна закінчиться і ми повернемося додому”, — розповідає Наталія Тимошенко.

Проте сподівання виявилися марними, бо росія продовжила свою загарбницьку війну.

Коли почалося повномасштабне вторгнення, перед родиною знову постало питання евакуації, адже вони розуміли, що їхнє село може бути під ударом ворога. Частину собак з притулку допомогли евакуювати волонтери ГО “Порятунок тварин Харків”.

“Це наші давні друзі. Вони й до війни з нами співпрацювали — допомагали будувати вольєри. Коли почалася повномасштабна війна, то вони разом з англійськими волонтерами приїхали до нас і допомогли вивезти частину тварин. Англійці вивезли в Румунію 50 собак, і ще стільки ж вивезли харківські волонтери у Дніпро. Деяким тваринам вдалося й знайти нові родини”, — каже Наталія Тимошенко.

Сама ж Наталія виїхала в Латвію, куди її запросила подруга з Facebook. Разом із собою вона забрала 10 найменших собак. Серед них були й старенькі собаки з Донецька, яких жінка не могла залишити вдома з чоловіком. У Латвії Наталія мешкала до серпня, а потім через проблеми із житлом повернулася до України. Одну собаку вона лишила за кордоном, бо знайшла їй нових господарів.

Після повернення в Україну Наталія разом зі своїми собаками поїхала до знайомої на Вінниччину, однак і там надовго не залишилася. 

“Це зараз я вже розумію, що після Латвії треба було їхати додому. Але тоді чомусь так не зробила, а поїхала у Вінницьку область до нашої приятельки з Донецька, яка теж тримала собак. Та там я довго не прожила, бо мені не підійшли умови. Коли почалися дощі і холоди мені прийшло запрошення від знайомої у Чорноморськ”, — розповідає Наталія. 

У Чорноморську Наталія мешкала понад рік. Періодично до неї приїжджав і Сергій, адже проходив лікування в цьому місті. Та потім будинок, у якому жила родина, власники продали, і вони повернулися додому. Разом з собою забрали й тварин, яких побільшало за часи переїздів.

“Скрізь у мене додавалися собаки. Наприклад, у знайомої у Вінницькій області нам підкинули стару собаку, яку я забрала з собою в Чорноморськ. А в Чорноморську до нас додалися ще 8 собак і 4 кішки. Всі вони поїхали зі мною на Донеччину”, — зазначає Наталія.

Та спокійно жити в Журавці вийшло недовго. Невдовзі після повернення родини почався наступ на Авдіївку.

“Додому ми приїхали у вересні 2023 року. Два місяці прожили більш-менш спокійно, а потім почався наступ на Авдіївку. Вона від нас за 18 кілометрів. Багато жаху ми там пережили, страшні бомбардування… Взяття Авдіївки проходило практично на наших очах. Пам’ятаю якось у поле вийшла і бачила як фосфорними бомбами її закидали. А коли Новогродівку бомбили, яка десь за 5 кілометрів від нас, то така вибухова хвиля була, що нас із ніг зносило. Складно переживали все це і наші тварини. Вони такі звуки видавали, що аж страшно було, вони просто кричали. Звісно ми й у підвал ховалися, собаки теж були з нами. А з котами я від страху ховалася під стіл у літній кухні. Ми знали, що коли 12-та година настане, то почнуться прильоти, і я лізла під стіл, а кішки зі мною”, — згадує власниця притулку.

Зрозумівши, що ситуація ставатиме гіршою, родина вирішила вдруге перевозити свій притулок. Для цього Наталія з чоловіком завчасно знайшли будинок на Вінниччині. 

“Ще коли ми були в Чорноморську, я передчувала, що у нас вдома щось погане буде. Ми вже навчені минулими роками в Донецьку, тому передбачали, що буде наступ і знали, що треба шукати нове місце для переїзду. Пошуками підходящого будинку ми зайнялися, коли я їздила з чоловіком у Київ на операцію. Між походами до лікаря у нас були вільні 3-5 днів, і в цей час ми їздили Черкаською і Вінницькою областями в пошуках будинку. Я розуміла, що “хороми” ми собі не знайдемо, але сподівалися знайти щось схоже з великою територією і приміщеннями для тварин. Коли ми розглядали будинки, то я як відповідальна людина приходила й до сусідів, казала, що ми приїдемо з 30-50 собаками, які іноді можуть гавкати. Але люди нас не приймали, казали: “Нам такі сусіди не треба, потруїмо ми ваших собак”, — розповідає Наталія.

Єдине підходяще місце родина знайшла у Вінницькій області.

“Це був будинок у глухому селі, де мало людей і сусіди були не проти притулку, адже самі мають собак. Те, що ми нікому б тут не заважали було для нас найголовніше”, — каже Наталія.

Та швидко переїхати на нове місце родина не могла, бо не мала достатньо коштів. Для евакуації притулку Наталія відкрила збір, на який донатили люди з усієї країни. 

“Коли нас нещадно бомбили, я сиділа під столом з кішками, не спала ночами й просто вже не мала сил, тоді ми згадали варіант з будинком на Вінниччині. Його вартість складала 10 тисяч доларів, яких у нас не було. Щоб зібрати цю суму, я написала пост у фейсбуці і мені почали надсилали кошти небайдужі люди з усієї України. Я й не сподівалася зібрати всю суму, але нам це вдалося і ми переїхали”, — ділиться спогадами Наталія Тимошенко.

У село Бджільна на Вінниччині родині вдалося вивезти 28 кішок, 52 собаки та 5 курочок.

“Переїзд нам дався дуже тяжко. Першими виїхали я з моєю помічницею, всіма нашими кішками й ще десь з 15-16 собаками. Взяли старих собак з Донецька і ще кілька маленьких. Це було десь наприкінці лютого 2024 року. А Сергій з помічником Ігорем залишилися ще на деякий час, щоб розібрати вольєри і зібрати деякі речі. Все це нам відправили чотирма машинами, а 12 вартових собак нам перевезли безоплатно. В березні у Бджільну приїхали вже і наші хлопці”, — розповідає Наталія.

Головні проблеми — двір і паркан

Сьогодні у притулку Наталії Тимошенко живуть до 70 собак і близько 40 котів. Тварини поступово додаються.

Процес догляду за тваринами налагоджений. За ними прибирають, вчасно їх годують. Зараз про тварин піклуються лише Наталія з помічником Ігорем, адже Сергій хворіє та має проблеми з ногами. Раніше у притулку працювала й помічниця, але вона поїхала, бо не витримала нових умов.

“Ігор варить їжу, бо старі собаки сухий корм не їдять, тільки каші. На новому місці мені довелося заново шукати, де купувати продукти. Недалеко від нас знайшли млин, де можна купити хорошу пшеничну крупу, і ковбасний цех, де продають свинячі шкури. Якщо раніше ми годували собак лише яловичиною, то тепер довелося перейти на свинину. На тиждень у нас йде 30 кілограмів шкур. Взимку, звичайно ж, потреба у м’ясі зросте”, — каже власниця притулку.

Зараз переселенці працюють над створенням гідних умов для своїх тварин.

“Удвох з Ігорем ми провели титанічну роботу — самі збудували три вольєри. У цьому нам також допомогли волонтери UAnimals. Вони оплатили купівлю деяких матеріалів, деякі ми привезли з собою з Донеччини. Але дечого нам не вистачає. Наприклад, нам треба багато цементу. Але на нього немає коштів. Виплати ВПО нам не продовжили, тому живемо на виплати за інвалідність, які отримує Сергій. Вони йдуть на ліки та продукти”, — каже Наталія.

У планах власниці притулку — збудувати просторі вольєри для собак.

“Коли ми дивилися цей будинок, то не мали великого бажання сюди їхати. До останнього сподівалися: “А раптом щось зміниться, весь цей жах закінчиться і нам не треба буде нікуди виїжджати?”. Тому ми не дивилися уважно. А вже після придбання будинку виявилося, що двір йде під нахилом у 30° так точно. Тому постала проблема — коли будуємо вольєр, то з одного боку він стоїть на землі, а з іншого на два метри вище землі. Тому нам треба мішків 20 цементу, щоб заливати все це. У мене вже є й проєкт, плануємо робити великі цементні майданчики. Зараз же собаки живуть у маленькому приміщенні і то на землі. Коли йде дощ, то все перетворюється в багнюку і собаки у ній просто як свині”, — бідкається Наталія.

Жінка хоче створити для своїх тварин хоча б трохи схожі умови, які в них були у Журавці.

“У нас вдома для собак були великі вольєри, великі будинки з багатьма кімнатами. Собаки жили в будинках і виходили на вулицю, коли самі хотіли. У них була повна свобода. А тепер вони вимушені жити всі разом у тісному приміщенні. І все через невдалий ландшафт. Я й досі не можу в очі їм дивитися, одразу ж починаю плакати через відчуття провини. Бо ті умови, в яких вони жили там і тут це небо і земля. Радує лише те, що тут тихо і спокійно” — каже Наталія.

Також власниця притулку почала будувати великий паркан, щоб створити безпечні умови для кішок.

“Спокійних кішок ми вже випустили на вулицю. Але основна маса котів живе у двох кімнатах. На вулицю ми боїмося їх випускати, бо в наших сусідів 8 собак, які бігають вулицею без нагляду. Часто вони прибігають до нас, сидять під калиткою і чекають коли я винесу їжу. Через це я й не можу випустити кішок на вулицю, бо боюся, що ці сусідські собаки можуть їм нашкодити. Тому треба робити паркан. Зробити його самим у нас не вистачає сил, а найняти когось дуже дорого. У цьому селі багато чоловіків пішли на війну, а ті, хто лишилися, дуже великі гроші хочуть, ми це не потягнемо. Матеріал у нас є, тільки цемент треба купити, але ж за роботу просять близько 30 тисяч гривень”, — розповідає Наталія Тимошенко.

На новому місці Наталія ще не встигла прилаштувати когось із тварин у нові родини, бо ще нікого тут не знає. Вона тільки починає знайомитися з місцевими зоозахисниками.

Як підтримати?

Домашній притулок Наталії Тимошенко працює в селі Бджільна Гайсинського району Вінниччини. 

Якщо ви бажаєте фінансово підтримати притулок, надсилайте кошти на картки: 4149 6293 4399 9090 (ПриватБанк), 5167 8032 4777 0857 (Ощадбанк) або 5375 4114 2206 7897 (монобанк).

***