«Шити, щоб триматися»: як в Олександрії з’явився простір для жінок-переселенок
Ще три місяці тому вони не знали одна одну й не уявляли, що проводитимуть ранки за швейними машинками. Тепер у швацькому просторі Олександрії жінки-переселенки навчаються нового, діляться досвідом і знаходять у спільній роботі те, чого часто бракує після переїзду — відчуття дому.
Як виникла ідея
Про потребу у такому просторі активісти говорили давно. Чимало жінок-переселенок, які опинилися в Олександрії, втратили можливість працювати за фахом або займатися улюбленою справою. Тож ідея створити місце для навчання й спілкування поступово переросла у реальний проєкт.
«Ця ідея обговорювалася протягом півтора року з нашими друзями з міста Бат. До нас часто зверталися люди й питали, чи немає швейних машинок. Багатьом потрібно було щось підшити, переробити речі тощо. Запит був великий», — розповідає Анна Безкровна, членкиня БО «БФ «Центр допомоги Олександрія».
Важливу роль у втіленні задуму зіграла українка Євгенія Шкіль, яка понад 20 років мешкає у Великій Британії. Саме вона налагодила зв’язок між громадою Олександрії та мешканцями Бату, які підтримали ініціативу фінансово.
Обладнання — від Бату, меблі — від Acted
За кошти британських партнерів для майстерні закупили сучасне обладнання: сім навчальних швейних машинок, одну професійну, оверлок, вишивальну машинку, паропраску, прасувальну дошку та інше необхідне приладдя.
Приміщення для занять надали у БДЮТ, де раніше існував швейний клас, але техніка там була застарілою.
«Ми уклали меморандум про співпрацю із Будинком творчості: ми забезпечуємо обладнання, а вони надають приміщення. У першій половині дня тут займаються жінки-ВПО, а після обіду — діти», — пояснює Анна Безкровна.
З меблями допомогли партнери: після закриття офісу Міжнародній організації Acted у Дніпрі організації безкоштовно передали столи та інше обладнання. Волонтери перевезли їх до Олександрії, що дозволило повністю облаштувати навчальний клас.
Не просто курси, а простір підтримки
На першу реєстрацію відгукнулися близько 30 жінок. Учасниці — різного віку та з різним досвідом: хтось раніше працював на фабриці, хтось умів шити для себе, а дехто вперше сів за машинку.
«Для нас важливо, щоб це не були формальні курси з сертифікатами. Це простір спілкування і взаємопідтримки. Ми хочемо об’єднати жінок, які люблять шити, щоб вони могли розвиватися разом і, можливо, згодом започаткувати власну справу», — говорить Анна Безкровна.
Роботу майстерні координує волонтерка Марина Кузнєцова, яка стала наставницею для учасниць. Навчання організоване гнучко — жінки самі формують запити, допомагають одна одній і навчаються у власному темпі.
Швацька майстерня стала місцем зустрічі для жінок з різним досвідом і життєвими історіями. Учасниці працюють над індивідуальними виробами, допомагають одна одній та поступово опановують нові навички.
Голоси майстерні
Марина Кузнєцова залишила Покровськ у 2024 році. Про швацький простір дізналася з телеграм-каналу. Каже, що не називає себе викладачкою.
«Я не викладачка, скоріш кураторка, допомагаю та підтримую», — всміхається жінка.
Пані Марина — професійна швачка. У Покровську працювала в ательє, шила костюми для дитячого танцювального гуртка, усе життя — за машинкою.
«Раніше це була робота, заробіток. Зараз — місце спілкування. Тут я знову відчула себе потрібною», — зауважує вона.
За її словами, жінки приходять не на «обов’язкові заняття», а коли мають можливість. Для когось це спосіб перемкнутися після роботи, для когось — відпочити душею. У майстерні вже пошили прихватки, сумочки, рукавички, постільну білизну — відпрацьовують навички, пробують нове.
Пані Валентина виїхала із Соледара у 2022 році. Їй 53 роки. Після переїзду, каже, знайти роботу дуже складно — особливо коли маєш інвалідність третьої групи. Про простір також дізналася з телеграм-каналу й прийшла, бо хотіла навчитися шити.
«У моєму віці роботу дуже важко знайти. А тут хотілося і заняття мати, і навчитися чомусь новому», — наголошує вона.
Раніше досвіду шиття вона не мала. Тепер це для неї — хобі та нові знайомства.
«Відвідую майстерню менш як місяць. Пошила прихватки, зараз працюю на чохлом на стілець. Але це простір спілкування і підтримки. Я ніби знайшла своє і своїх», — говорить вона.
Наталія Вознюк виїхала з Харкова у березні 2022 року. За фахом — інженерка-технологиня легкої текстильної промисловості, працювала технологинею і майстринею на швейних виробництвах. Про майстерню дізналася з телеграм-каналу «Олександрійська допомога переселенцям» та з оголошення в чаті 3D-простору.
«Я прийшла подивитися, що це таке. І зрозуміла, що тут можу реалізувати свої ідеї» — зазначає вона.
У просторі жінка пошила костюм — спідницю та жилет, зробила адвент-календар до Нового року, зараз працює над халатом. Після переїзду були думки залишити професію й розвиватися в іншій сфері. Але повернення до шиття змінило її відчуття.
«Я зрозуміла, що саме це справа мого життя. І її не треба залишати — її потрібно розвивати» — впевнено каже Наталія.
Для неї це простір — місце відновлення сил і творчості.
Організатори зазначають, що надалі планують розвивати простір і залучати фахівців для поглибленого навчання.Контактна інформація для охочих долучитися доступна на сторінці БО «БФ «Центр допомоги Олександрія» у Facebook.
***
Тарантіна Ольга
