"Війна за розум та серця": як російська пропаганда намагається знищити українські символи в окупації

Починаючи з 2014 року, росія розгортає багаторівневу пропагандистську кампанію на тимчасово окупованих територіях Луганщини та Донеччини, спрямовану на зміну ідентичності місцевих мешканців. 

Одним із ключових інструментів цієї стратегії є маніпуляція міським простором: перейменування вулиць і міст, встановлення пам’ятників радянським “героям” та учасникам так званої “сво”, створення муралів із символами “русского міра”.

Українські назви вулиць, пам’ятники та культурні маркери є потужними нагадуваннями про приналежність територій до українського простору, їхню історичну та культурну спадщину. Для росії ці символи стають перешкодою, яку необхідно усунути, щоб нав’язати місцевим жителям нову реальність — російську.

Про те, як росія використовує урбаністику та символіку для ведення ідеологічної війни проти українців та як це впливає на сприйняття окупації місцевим населенням, розповість Східний Варіант спільно з аналітикинею цифрових платформ Громадянської мережі “ОПОРА” Ольгою Снопок.

Як росія маркує “свою” територію в Україні

Перед початком повномасштабного вторгнення росії в Україну в лютому 2022 року науковці, які досліджували російську культурну політику на тимчасово окупованих територіях, помітили активне “стирання” українських культурних та історичних символів. 

За словами посла з особливих доручень Смітсонівського інституту Річарда Куріна, на Кримському півострові та на тимчасово захоплених територіях сходу України швидко замінювала українські пам'ятники своїми, здійснюючи таким чином “маркування” цих територій як частину рф. Про це йдеться в повідомленні Центру стратегічних комунікацій України.

Останнім часом у пропагандистських матеріалах часто акцентується увага на створенні нових пам'ятників, що прославляють так званих “героїв росії”, зокрема бойовиків, що були причетні до знищення українських міст й десятків тисяч людських жертв.

Водночас знищення пам'ятників, пов'язаних з українською історією, особливо меморіалів жертвам Голодомору, подається кремлівськими пропагандистами як необхідний крок для “встановлення справедливості” та “вимога місцевих жителів”. Також є численні випадки руйнування памʼятних табличок, присвячених героям АТО/ООС.

Російські окупанти активно впроваджують процес змін назв вулиць та міст, намагаючись “перекроїти” місцеву топоніміку відповідно до своїх пропагандистських наративів. Багато вулиць, що носили імена українських митців, науковців або історичних діячів, тепер отримують назви, пов'язані з радянським минулим чи російськими військовими, які брали участь у війні проти України.

Наприклад, одну з центральних вулиць Луганська, яка раніше мала назву 16-а лінія, у 2022 році перейменували на честь “героя сво” Владіміра Зозуліна. Згідно з повідомленнями пропагандистських ЗМІ, він нібито “отримав численні поранення, захищаючи своїх підлеглих, які відступали за його наказом, та близько пів години відбивався від сильнішого ворога, а потім підірвав себе гранатою”.

Загалом, росіяни цілеспрямовано знищують всі символи української культури, що підкреслюють незалежність України від так званого “русского міра” та російської культури. Про це в розмові зі Східним Варіантом розповіла аналітикиня Ольга Снопок. 

“Не можна сказати про те, що мішенню росіян стає якась конкретна частина української культури: вони діють дуже виважено й системно, намагаючись знищити те, що суперечить їхній версії історії (до прикладу, меморіали жертвам Голодомору) та російській ідентичності (памʼятники українським культурним діячам, що відкрито виступали проти Москви), — пояснює експертка.

“Через зміну назв росія намагається переписувати історію, викреслюючи згадки про Україну”

За словами Ольги Снопок, перейменування — це, в першу чергу, спосіб росіян продемонструвати своє домінування на тимчасово окупованих територіях та навʼязати власне бачення історії Донеччини та Луганщини. За допомогою зміни назв окупанти також знищують українську ідентичність, культурну та історичну спадщину ТОТ, вирішуючи, хто саме або що саме є дійсно важливим.

“Для того, аби зрозуміти мотивацію росії, потрібно подумати, чому ми взагалі даємо назви вулицям. Це не лише про зручність, ідентифікацію певного місця та злагоджену роботу різних сервісів (зокрема, пошти, доставки тощо), адже тоді можна було б просто давати вулицями номери (як це, до прикладу, відбувається у Сполучених Штатах).

Натомість для нас це спосіб підкреслити історичні, культурні або природні особливості певного регіону, міста тощо. Назви вулиць та міст часто є способом зберегти памʼять про важливі моменти в історії. Коли ми даємо вулиці або місту певну назву, ми наповнюємо фізичний простір навколо нас іменами наших героїв, назвами важливих подій чи повертаємо назви, які історично були притаманними певному місцю. Тож це не просто назва, це певний ідеологічний маркер — так ми показуємо, що є насправді для нас важливим”, — пояснює аналітикиня Громадянської мережі “ОПОРА”.

Як зазначає експертка, Україна теж застосовує цей підхід, зокрема в рамках політики декомунізації, що діє з 2015 року. Однак для нас ці зміни мають більш глибокий сенс: це спосіб відкинути навʼязану нам радянську ідеологію, підкреслити те, що герої срср —  не наші герої, а події, що відбувалися за тих часів, далеко не завжди є виявом чогось хорошого. 

Для нас це спосіб зберегти власну культуру, історію та віддати шану нашим героям. Крім того, доволі часто назви вулиць та міст відображають не лише українську ідентичність загалом, а й підкреслюють місцеві ідентичності (наприклад, стосуються якихось подій місцевого рівня або прославляють людей, які зробили щось важливе на локальному рівні).

“Тож коли росія змінює назви вулиць та міст на проросійські, вона встановлює ідеологічний контроль над певною територією. Це спосіб асимілювати людей з тимчасово окупованих територій і створити враження, що вони завжди належали до «русского міра». Особливо це стосується дітей, які звикають жити на вулицях, які прославляють героїв росії, срср або «лнр» та «днр»”, — каже Ольга. 

Назви вулиць, пам'ятники та культурна політика загалом — це те, що формує світогляд мешканців тимчасово окупованих територій, впливаючи на їхнє ставлення до війни, окупації та України. Російські загарбники використовують ці інструменти як частину своєї стратегії “м'якої сили”, щоб переконати місцеве населення у своїх “добрих” намірах і забезпечити лояльність без застосування військової сили.

“Росіяни розуміють, що звичайної військової сили та сили репресій насправді не вистачає, щоб ефективно контролювати захоплену територію. Тому вони використовують мʼяку силу, силу культури, освіти тощо, для того, аби не розстрілювати чи в інший спосіб знищувати все місцеве населення, а для того, щоб якось переконати його у своїх добрих намірах і так завоювати його згоду на своє управління”, — пояснює аналітикиня. 

Спроби росії створити спільний культурний і соціальний простір на тимчасово окупованих територіях та розмити місцеву ідентичність є формою культурного геноциду. Замість фізичного знищення етнічної групи, росія створює умови, за яких неможливо зберігати й передавати основні характеристики культури — мову, традиції, релігію. Знищуючи українські культурні маркери, окупанти намагаються позбавити місцевих мешканців можливості передати свою ідентичність наступним поколінням, що сприяє формуванню лояльного до неї нового покоління.

***