10 цікавих фактів про українську мову на сході України

Попри оманливий стереотип, що на Донеччині та Луганщині завжди панувала російська, існує безліч фактів, які доводять, що українська мова завжди була й залишається важливим фактором української ідентичності для мешканців цих регіонів. Докладніше про це в матеріалі

Історичні початки української мови на сході

Не існує достовірного документа, у якому зазначалося б, якою мовою спілкувалися перші поселенці сходу України. Але є всі підстави вважати, що це була українська. Й ось чому.

Як ми пам’ятаємо з історії, Донецька та Луганська область заселялися переважно переселенцями з інших регіонів України. Зокрема, із Чернігівщини, Київщини, Харківщини, Сумщини, Полтавщини, Запоріжжя, де спілкувалися саме українською. Тож доцільно припустити, що первинною мовою на сході була все ж таки українська.

Існування в родинах української мови підтверджують сучасні мешканці Донеччини та Луганщини. Жителька Краматорська Оксана Муравльова розповідає, що її предки були післявоєнними переселенцями із Житомирщини й розмовляли українською. Мешканка Бахмута Світлана Кравченко розповідала, що в її родині дідусь, бабуся та тато також говорили українською мовою.

Мешканець Луганська, журналіст та письменник Максим Віхров нещодавно випустив книгу «Слобожанська історія» про початки своєї родини на Луганщині. Його прапрабабуся — переселенка з Київщини. Декілька поколінь його родини спілкувалися теж українською мовою.

Українізація під час УНР

Під час Української революції та проголошення Української Народної Республіки (УНР) на Донеччині та Луганщині проходила активна українізація. Зокрема, українською мовою видавалися укази, нормативно-правові акти, а також художня та освітня література. Осередки «Просвіти», які діяли в містах, вели свою діяльність українською мовою.

Запровадження української мови, як державної, в 1942 році

Під час свого перебування в Донецькій області, оунівці також проводили українізацію. Вони тримали під контролем 8 з 17 газет, що виходили в області. Зокрема, «Донецьку газету» в Словʼянську, «Маріупольську газету» в Маріуполі, видання «Хлібороб» у Волновасі тощо.

Було підготовлено і видано підручники й азбуку для шкіл у Словʼянську, Краматорську, Маріуполі, Горлівці, Авдіївці. У маріупольській друкарні були видані портрети Тараса Шевченка тиражем 10 тисяч штук, ноти «Ще не вмерла Україна», книгу «Історія України» Івана Крипʼякевича, а також українські молитовники, підручники для початкових класів українською мовою.

А історик Олександр Добровольський називає утвердження української мови на Донеччині однією з головних заслуг членів ОУН на чолі з їхнім керівником Євгеном Стахівим. Так, в 1942 році на Донеччині вперше було видано 8 наказів про запровадження української мови, як державної, в 7 районах області: Горлівському, Костянтинівському, Волноваському, Ольгинському, Авдіївському, Маріупольському, Добропільському, а також у Попаснянському районі Луганської області.

Українська мова шістдесятників зі сходу

За часів Радянського Союзу в Україні значна увага приділялася російській мові. І чи не найбільше — на сході. У протест цьому саме в Донецькій та Луганській області повстає рух культурних та літературних діячів «шістдесятників» або «дисидентів», які виступали за розвиток української культури та мови.

Наприклад, Олекса Тихий — письменник, викладач, перекладач, який народився на Донеччині. Він писав про русифікацію Донеччини, про відсутність української мови в суспільстві, культурі та освіті. Василь Стус — знакова постать для всієї України. Значну частину свого життя та творчості він провів на Донеччині. Його вірші присвячені красі України, її дивовижній природі, степам та людям.

Іван Дзюба, який родом із Волноваського району, відомий своєю боротьбою за українську мову. Свої думки він висвітлив у відомому творі «Інтернаціоналізм чи русифікація?», яка була опублікована в 1968 році.

Товариство української мови ім. Шевченка в Донецьку

Донецьке Товариство української мови почало працювати в 1989 році. Його діяльність була направлена на розвиток та розширення української мови у всіх сферах суспільства. Учасники та учасниці влаштовували акції, результатом яких стало відкриття перших україномовних шкіл у містах Донецької області.

За роботи Товариства збирався щотижневий «Лекційно-дискусійний клуб», виходила україномовна газета «Східний часопис», проводилася дослідницька, наукова та видавнича діяльність.

Програма «Мово рідна, слово рідне» на Донецькому обласному радіо

З 1990 до 2002 року на Донецькому обласному радіо виходила програма «Мово рідна, слово рідне…». Її автором та ведучим був доктор філологічних наук, професор кафедри загального та прикладного мовознавства і слов’янської філології Донецького національного університету ім. Василя Стуса Анатолій Загнітко.

Усе почалося, коли наприкінці 1980-х років Анатолій Паначович зробив декілька передач про українських письменників Донеччини для обласного радіо. Трохи пізніше розробив проєкт авторської програми про українську мову та все українське в Донецькій області.

«Мово рідна, слово рідне» виходила щомісяця на обласному радіо протягом 12 років. Спочатку радіопрограма тривала 15 хвилин, а потім вийшла на годинний формат. Перші випуски були авторським викладом, згодом на кожну програму почали запрошувати представників української інтелігенції: істориків, митців, письменників, поетів, викладачів, науковців тощо.

Український розмовний клуб на Донеччині

Український журналіст Сергій Стуканов у 2012 році став ініціатором створення Українського розмовного клубу в Донецьку, як реакції на запропонований тоді проросійський Закон «Про засади державної мовної політики», більше відомий як «Закон Ківалова-Колесніченка». Цей нормативно-правовий акт суттєво зменшував роль української мови в суспільстві. Тож молодь вирішила діяти.

Український розмовний клуб запрацював у Донецьку в грудні 2012 року, як частина проєкту «Український мовний простір» від руху «Простір свободи». Ідея клубу полягала в залученні донеччан, у тому числі тих, хто не цікавився політикою чи історією, на ґрунті спілкування українською мовою.

Після заснування клубу в Донецьку, цю ідею підхоплювали інші міста. Так, 6 січня 2013 року було створено Український розмовний клуб в Одесі, 22 січня — у Нікополі, 11 лютого — у Горлівці, 24 березня — у Краматорську, у червні — у Сімферополі, у листопаді — у Запоріжжі.

Донецький клуб пропрацював майже 10 місяців. І безумовно встиг закарбувати в історії міста бажання донеччан повертатися до історичних початків української мови.

Український розмовний клуб «Файно» в Краматорську

Український розмовний клуб «Файно» був заснований у 2013 мешканцем Краматорська Станіславом Черногором. Після початку Революції Гідності та російсько-української війни клуб призупинив свою роботу, однак у 2015 році відновився під керівництвом Оксани Муравльової.

Розмовний клуб мав два основні напрямки роботи: практика української мови та вивчення традиційної вишивки. Після повномасштабного вторгнення росії клуб продовжує працювати. Зараз Оксана Муравльова працює над проєктом «Народжені у вишиванках — непереможні», за якого новонароджені дітки Донецької області отримують свої перші в житті вишиванки.

Поширена українська мова в селах та селищах Донеччини та Луганщини в часи незалежності

Не секрет, що на сході України українська мова поширена найбільше в селах та селищах. До початку російсько-української війни саме там нерідко можна було почути українську або «суржик» від місцевих мешканців. Цей факт підтверджують і результати Всеукраїнського перепису населення 2001 року. Український центр суспільних даних у вигляді мапи презентував розподіл мов у кожній з областей України. Можна побачити, що хоч на сході велика концентрація російської, але українська мова також була і є.

Найбільший відсоток української мови спостерігається на півночі Донецької та на півночі Луганської області. Зокрема, у Званівській сільській громаді Бахмутського району рідну мову, як українську, вказало 3070 мешканців, коли російську — 222 мешканці. В Олександрівській селищній громаді Краматорського району українську, як рідну мову, вказали 11126 людей, коли російську — 1357. У Черкаській селищній громаді Краматорського району українську мову, як рідну, вказали 10075 людей, а російську — 975.

У великих містах ситуація була інша. У Донецьку українську мову, як рідну, назвало 121468 людей, коли російську — 902176.

У Білокуракинській селищній громаді Луганщини українську мову, як рідну, вказали 18134 людини, коли російську — 1596. У Марківській громаді — 17806 вказали українську і 1102 російську. У Білолуцькій селищній громаді 10978 вказали українську і 505 російську.

У Сіверськодонецьку українську мову, як рідну, вказали вже 42693 людини, коли російську — 92629 людей. У Луганську — 77901 людина вказала українську і 423546 російську.

Таку різницю в мові між селами та містами Східний Варіант пояснював в історичних статтях. Протягом декількох століть східні регіони України піддавалися зросійщенню. А під час промислового буму до великих міст, де були заводи та фабрики, імперська, а потім і радянська, влада вербували росіян із територій російської федерації. Тож не дивно, що у великих містах утвердилася саме російська. Натомість у селах та селищах мешканці змогли більше зберегти українську мову.

Українська мова в громадській організації «Поштовх»

У 2006 році студенти історичного факультету Донецького національного університету заснували громадську організацію «Поштовх». Його учасники проводили фестивалі, акції, свята в Донецьку. Особлива увага приділялася й українській мові. Наприклад, відомий різдвяний вертеп був поставлений українською.

Наприкінці 2008 року учасники організації надрукували перший випуск власної газети «Поштовх Плюс». Вона видавалася українською мовою, розповідала про сучасну донецьку культуру та українську історію.

***

Усі ці факти беззаперечно підтверджують наявність та розвиток української мови на Донеччині та Луганщині. І залишається лише здогадуватися, якою була б її доля без зросійщення, без утисків під час Радянського Союзу та без проросійської політики обласного та державного керівництва вже за часів незалежності.