"Ветерани продовжують жити в контексті війни": як правозахисний центр "Принцип" допомагає військовослужбовцям
Відсутність інформування, нестача фахівців із реабілітації та десяток інших викликів зустрічає військовослужбовець на шляху до повернення у цивільне життя. Правозахисний центр для військовослужбовців “Принцип” протягом трьох місяців спостерігав за щоденним досвідом відновлення та адаптації ветеранів з пораненнями та їхніх родин. Східний Варіант розпитав голову правозахисного центру, Любов Галан щодо результатів дослідження та її користі для суспільства. Та поспілкувався з Оленою Шведова-Петренко, яка є однієї із респонденток дослідження, матерію ветерана та дружиною військовослужбовця.
Правозахисний центр для військовослужбовців “Принцип” — це громадська організація, яка була заснована у 2023 році військовим та адвокатом Масі Наємом й правозахисницею й волонтеркою Любов’ю Галан.
Ідея заснувати “Принцип” з’явилася у Масі Найєма після його поранення. Він особисто бачив різні етапи життя військовослужбовця. Тому й вирішив заснувати організацію, яка буде допомагати розв'язувати юридичні та правові питання військових, ветеранів і їхніх родин.
“Ми почали цей процес восени 2022 року, а вже взимку 2023 року організація була офіційно заснована й почала адвокаційну діяльність”, — розповіла Любов Галан.
Спочатку фокус організації був на поранених ветеранах, працювали із двома основними питаннями.
Перше — доступ до інформації. Потрібно було створити алгоритми, які б дали можливість швидко дізнатися необхідні дані на різних етапах життя ветерана або ветеранки. Від евакуації до встановлення групи інвалідності. Тоді була розроблена ідея правового навігатора, який зараз доступний як вебверсія. Завдяки навігатору людина може дізнатися про всі процедури, які необхідні на певному етапі.
Друге — це системна робота над шляхом поверненням ветерана або ветеранки до цивільного життя.
“Ми розуміли, що виправити проблеми поранених не допоможе наявність юриста або адвоката. Тому що проблеми настільки системні, що це не вирішується в юридичній площині. Потрібно діяти системно, тому вже у грудні 2022 — січні 2023 року почали працювати з урядом. Для того, щоб вони зробили міжвідомчу робочу групу по військово-лікарській комісії, автоматизували шлях пораненого та спростили бюрократичне перенавантаження”, — пояснила Любов.
Наразі організація займається набагато більшим переліком питань. Починаючи із того, як людина заходить у військо, стає військовослужбовцем та завершуючи темою звільнення зі служби, переходу у статус ветерана. Мета правозахисного центру — повага до гідності військовослужбовців у всіх взаємодіях держави та бійців.
“Від поранення до повернення: Етнографічне дослідження шляху ветеранів та їхніх близьких”
Правозахисний центр для військовослужбовців “Принцип” протягом трьох місяців спостерігав за щоденним досвідом відновлення та адаптації ветеранів з пораненнями. Використали новий для України метод мобільної етнографії, який дозволив зануритися у щоденне життя респондентів.
Дослідження відбувалося онлайн у режимі переписки. Респонденти та респондентки могли ділитися думками, переживаннями та досвідами.
“Розповідали про взаємостосунки із цивільними. Також багато писали про їхні уявлення щодо того, хто вони є. Про власну ідентичність. Ділилися тим, як виглядає побут і з якими викликами стикаються вдома та на вулиці”, — розповіла Любов.
Голова правозахисного центру зазначила, що аудиторія читачів і читачок цього дослідження набагато ширша, ніж у попередніх досліджень. І воно є дуже людяним, тому матиме більше значення й реакції, як з боку держави, так і загалом суспільства. Тому що на думку Любові, всі мають його прочитати для розуміння шляху, що проходить ветеран або ветеранка.
Східний Варіант дізнався про участь в дослідженні в однієї із респонденток. Олена Шведова-Петренко — мати ветерана та дружина військовослужбовця. Родина родом із Лисичанська, але зараз проживає у Львові.
“Ми живемо у Льові у зв’язку із реабілітацією мого сина. Богдан отримав поранення, та зараз знаходився на реабілітації в реабілітаційному центрі Львова з метою протезування. Про дослідження мені розповіла мама сусіда мого сина по палаті. Наша родина погодилася стати респондентами, тому що важливо розповідати про шлях, який ми проходимо, про виклики, із якими стикаємося та як їх долаємо. Це важливо для тих хлопців та дівчат, хто буде також проходити цей шлях”, — поділилася Олена.
Три виклики, із якими стикаються ветерани та ветеранки на шляху до цивільного життя
Любов розповіла про основні виклики та проблеми, які доводиться долати ветеранам та їхнім родинам.
Перший виклик — це досвіди родин. Любов зазначила, що вони розуміли важливість впливу близьких ветерана ще до проведення мобільної етнографії, але дослідження показало, наскільки великим є навантаження у родини.
Родина військовослужбовця, який був поранений, супроводжує його на всіх етапах. Це фактично виконання функцій молодшого медичного персоналу та кейс-менеджера. Наприклад, пошук детальної юридичної та правової інформації. Вибір реабілітації, логістика, фінансові витрати. Для того, щоб цим займатися, потрібно бути поруч із військовим. Їздити по всій Україні та у військову частину. Це означає, що майже неможливо виконувати свої робочі обов’язки.
“У нас виявилася критична історія, коли є загроза працевлаштуванню людини, що супроводжує військового або військову. Роботодавці не хочуть чекати на те, що ця жінка або чоловік дійде до фіналу із реабілітацією. І ще один момент, що на людину, яка супроводжує, можуть чекати вдома діти або старші батьки. А вона або він знаходиться в умовному Мукачеві, тому що туди евакуювали на лікування дружину або чоловіка. І виникає питання житла: чи зможе мешкати в палаті, чи виділять гуртожиток, чи має орендувати квартиру”, — пояснила Любов.
Олена поділилася власним досвідом матері ветерана. Вона зазначила, що їй справді доводиться виконувати роль кейс-менеджерки через повну відсутність інформування:
“Ти не розумієш, куди твого сина повезуть далі та які там будуть запропоновані послуги. Коли ми опинилися у Львові, то у нас одразу спитали, де будемо протезуватися. Минуло тільки 2 доби, ти ще за протезування не думаєш. Тому що головна ціль на той момент, щоб нога твого сина не згнила. А в тебе вже питають, де буде відбуватися протезування, тому що лікарні потрібно подати документи. І ти не готова до цих питань, та не розумієш, що відбувається”.
Олена наголосила, що важливо мати інформаційні стенди одразу в лікарні.
“Ти не маєш можливості думати про наступні етапи, тому що нескінченно перебинтовують, потрібно поїсти, когось привозять або увозять. У тебе навіть немає часу зайти в інтернет подивитися, й ти навіть не знаєш, як сформувати питання. Не розумієш, що ти взагалі хочеш подивитися”, — поділилася мати ветерана.
Другий виклик — це реабілітація. Дослідження показало, що є багато проблем із доступом до інформації про реабілітацію після поранення. Та пошуком фахових спеціалістів й спеціалісток.
“Цивільні заклади охорони здоров’я, в яких перебувають поранені ветерани, мають отримані пакети від НСЗУ на реабілітацію. Тобто, вони мають у себе проводити реабілітацію, але це не завжди відповідає дійсності. Наприклад, годин реабілітації недостатньо, немає фахівця або фахівець що є, немає необхідних навичок. Тому люди просто гниють. А у військових закладах ще гірша ситуація. Історія із реабілітацією є дуже складною”, — пояснила Любов.
Голова правозахисного центру зазначила, що були позитивні відгуки від респондентів, але про приватні заклади охорони здоров’я. Наприклад, людина могла лежати 3 місяці в одній лікарні, й там нічого не відбувалося, а потім вона стає на ноги за 1 місяць в приватному закладі.
Олена наголосила, що реабілітація — це велика проблема для родин ветеранів.
“Є велика нестача обізнаного персоналу. Наприклад, нам із лікарями, мені й Богдану, дуже пощастило. Вони неймовірні молодці. Роблять усе, що можуть! Працюють до 12 ночі, а іноді й ночувати залишаються. Нам пощастило одразу після госпіталю потрапити в реабілітаційний центр. А багато хлопців та дівчат не мають такої можливості. І їх родинам приходиться самотужки шукати, куди їх відправити і які документи для цього потрібні. Це дуже велика проблема: потрапити в ребцентр!”, — поділилася власними спостереженнями та досвідом мати ветерана.
Зі слів Олени, ще один виклик це те, що коли тільки починається реабілітація, не вистачає грамотних реабілітологів. Наприклад, ерготерапевтів та фізіотерапевтів. Тих спеціалістів, хто буде безпосередньо із кожним окремо працювати.
Третій виклик — це уявлення військовослужбовців щодо взаємодії із цивільними, і якою вона є насправді.
“Ми не могли про це не написати в дослідженні. Хоч це і дуже чутлива тема для суспільства. Дослідження показало, наскільки багато конфліктів, роздратування, розчарування та соціальної напруги між військовими й цивільними. Ця несправедливість проговорюється респондентами в дослідженні. Наприклад, не готовність бачити ветеранів та ветеранок із видимими пораненнями”, — розповіла Любов.
Голова правозахисного центру пояснила, що перехід до цивільного життя означає, що війна закінчилася, й ти можеш думати про своє майбутнє. Проте для ветеранів зараз вона не закінчується. Вони продовжують жити в контексті війни, тому що їхні побратими залишаються воювати. У частини поранених є відчуття провини за те, що вони не можуть продовжити свою військову кар’єру. Багато із ветеранів й ветеранок продовжують спілкуватися зі своїми підрозділами.
“І що дуже важливо, всі вони відчувають себе воїнами. Цей воїнський досвід не закінчується. Це критично важливо для того, щоб ми розуміли, в якому стані вони перебувають. І наскільки психологічно може бути складним сприйняття себе в новій ролі, та перехід зі служби до цивільного життя”, — наголосила Любов.
Наступні кроки правозахисної організації “Принцип”
Після проведення дослідження “Від поранення до повернення: Етнографічне дослідження шляху ветеранів та їхніх близьких” правозахисний центр “Принцип” ще раз впевнився у своїх векторах роботи, та планує продовжити адвокаційну діяльність.
Також запланована плідна робота зі стейкхолдерами. Такими, як: Міністерство у справах ветеранів України, Міністерство оборони України, Міністерство охорони здоров'я України, Національна служба здоров'я України та Міністерство соціальної політики України.
Наприклад, на базі комітету охорони здоров’я була створена Тимчасова слідча комісія Верховної Ради України з питань розслідування можливих фактів порушень законодавства України щодо фінансування лікування та реабілітації військовослужбовців у медичних закладах. “Принцип” був присутній на двох зустрічах комісій, й представляв результати дослідження.
Любов підкреслила, що після перемоги очікується близько 2 мільйонів ветеранів й ветеранок. І є процеси, які потрібно вже зараз змінювати на державному та суспільному рівнях. Правові питання військовослужбовців та їхніх родин мають стати важливою частиною державної політики.
Корисні ресурси від правозахисного центру “Принцип”
Інструмент, який допоможе військовим, ветеранам та їхнім родинам зорієнтуватися в різних питаннях — це правовий навігатор. Він містить інформацію про юридичні питання, етапи шляху пораненого та контакти різних спеціалістів, до яких можна звернутися.
Познайомитись детальніше з дослідженням можна в аналітичній роботі “Від поранення до повернення: Етнографічне дослідження шляху ветеранів та їхніх близьких”.
Соціальні мережі правозахисного центру для військовослужбовців “Принцип”: Facebook, Instagram та Twitter.
***