"Поки друг поїхав у рейс — квартира вже, виявляється, нічия": як мешканців окупованої Донеччини позбавляють законного даху над головою

Проте справжня катастрофа на окупованих територіях розпочалася під час повномасштабного вторгнення, коли російська армія стирала з обличчя землі цілі міста. Маріуполь, Бахмут, Авдіївка, Мар’їнка, Сєвєродонецьк, Лисичанськ та ще сотні сіл лишилися без квадратних кілометрів житлової нерухомості. Пробиті стіни та дахи, знесені до фундаменту будинки та багатоповерхівки стали звичними «пейзажами» для окупованих і прифронтових територій.

Упродовж 2,5 років рф регулярно обіцяє, що всі квартири, будинки повернуться у власність донеччан, луганчан та мешканців інших окупованих регіонів. Проте все, що робить так звана адміністрація — розпилює новобудови «між своїми», а місцевих у кращому випадку виселяє на околиці міст (замість квартир у центральних районах, якими вони володіли до нападу росіян). 

Схеми та нововведення щодо нерухомості стають «цікавішими» щомісяця, з кожним новим законом, які ухвалюють у так званих республіках. А дах над головою для тих, хто його втратив, віддаляється з космічною швидкістю. 

«Дірка від бублика замість квартири»: з яких причин маріупольцям відмовляють у нерухомості або компенсації за втрачені квадратні метри? 

Мешканка Маріуполя Анна (ім’я змінене у цілях безпеки — ред.) під час вторгнення росіян втратила у місті три квартири: дві трикімнатні та одну однокімнатну з новим ремонтом. Жінка лишається в місті, проте на сьогодні — без будь-якої віри: в так званій адміністрації «днр» та Маріуполя їй уже відповіли, що ніякої нерухомості вона не отримає, компенсації — також. Щоправда, адекватною аргументацію відмови вона не вважає. 

«Основне, на чому вони наголошують — що я не нужденна, бо до того трикімнатні квартири здавала в оренду. І мені сказали, що я за кілька років могла «накопичити грошей», щоб і зараз купити за власні кошти нову квартиру. Те, що у мене дотла вигоріли всі квартири, не турбує нікого. А причина номер два, чому я не отримаю ні компенсацій, ні чогось іще — бо в мене усі документи згоріли у березні 2022 у квартирі, де я жила. Документи, гроші, речі, техніка — нічого немає, наш будинок горів два дні, поки не вигорів до того стану, коли не було чому горіть. І коли я прийшла з цим поясненням в адміністрацію — мені вказали на двері», — розповідає журналістам Анна. 

Довести, що то її квартири, вона також не змогла… завдяки так званій поліції. Від відділку до неї приїхав один правоохоронець, який з самого початку скептично поставився до заяв жінки. 

«Я питаю, як мені доводити, що квартири мої — він не знає. Пощастило, що мої знайомі уже проходили цю процедуру й мені все пояснили, а я розказала цьому поліцейському. І по процедурі я маю в будинку знайти свідків, які підтвердять, що я — власниця. А в мене будинок з однією квартирою вигорів повністю, там ніхто не живе й найближчими роками не буде. Інший будинок з однокімнатною квартирою знесли, бо танком половину опорних стін дому розібрало. А в третьому будинку всі мешканці — нові, й орендували її пара, яка виїхала в лютому. Так ми цілий день проходили, і у висновку поліцейський написав, що свідків немає, тому немає ніякого підтвердження, що квартири мої. Тому мені що? Дірка від бублика, а не нова квартира чи компенсація хоч за одну», — обурюється маріупольчанка. 

Жінка додає: на сьогодні вона оббиває пороги адміністрацій та завалює листами електронні пошти рф та «днр» уже півтора року. І всі відписки, які отримує — ніби скопійовані: «нічим допомогти не можемо, ваші документи втрачені, а доказів власності майна немає». 

Нині жінка вже другий рік поспіль живе у знайомої у квартирі, щомісяця сплачуючи 25 тисяч рублів за оренду. Інших варіантів у неї немає, оскільки навіть у кімнаті в гуртожитку їй відмовляли перший рік окупації… Бо тоді все ж вважали, що вона має цілих три квартири, а тому не має права на тимчасовий прихисток. Тож куди за останній рік поділася окупантська впевненість у її правах власності — невідомо. В результаті жінці доводиться втрачати понад 30 тисяч на місяць лише для того, аби мати бодай чийсь дах над головою.

Крім того, навіть проросійські блогери, які створювали пропаганду «успішного та забезпеченого л/днр», привселюдно заявили: схеми з відібраним майном у Маріуполі та на окупованих росією територіях — катастрофічні. Зокрема, перший бюрократичний момент — що на кошти, які виплачує окупаційна влада донеччанам за потрощене майно, неможливо нічого купити — і через мізерні виплати, й через космічну вартість квартир. 

«Великі махінатори в лнр та днр, Запоріжжі наварюються на горі людей, які втратили гроші та житло. На ті гроші, які виплачує влада, неможливо нічого придбати, бо ринкові суми в рази відрізняються від сум, які з невідомої дзвіниці бере держава. Виплати люди чекають роками, терплять приниження та знущання, намагаючись їх домогтися. А багатьом взагалі відмовляють у всьому, бо вони хоч жили у квартирі, але не були там прописані, і таких відмовок — безліч», — зауважує проросійська журналістка Анастасія Кашеварова. 

Крім того, росіянка додає: ті квартири, які людям в окупації видають — розташовані абсолютно не за місцем, де були прописані донеччани чи луганчани, навіть якщо там побудували нову багатоповерхівку. А самі маріупольці скаржаться, що їх відновлені квартири продають іншим людям за величезні суми. Попри те, що їхній будинок більш-менш вцілів, тож вони мають змогу заїхати у нього, у власну ж квартиру.

Екснардеп України, а нині діяч рф та «л/днр» Олег Царьов також відреагував на тисячі скарг з окупованих територій про те, що так звана інвентаризація нерухомості призвана насправді забрати якомога більше квартир у законних власників. І навіть він визнав, що це — не погрози, а реальність. 

«Люди масово пишуть про те, що в них відібрали майно після інвентаризації. Підстави для цього справді є. Основна мета — навести порядок та забезпечити надходження коштів на утримання та відновлення комунального господарства. Тому є перелік критеріїв, коли квартиру визнають нічиєю: або несплата комунальних послуг протягом року, або відсутність відомостей про зареєстроване право власності на квартиру (громадянина рф), або невикористання житлового приміщення у квартирі», — заявив Царьов. 

Проте й на це місцеві обурено додають: те, що сплачені комунальні — це гарантія, насправді брехня. 

Порядок «нужденних у житлі» з запізненням на два роки: кому окупанти таки погодилися виділити «казенне» (часто відібране) житло  

Лише два тижні тому ватажок терористів Денис Пушилін підписав так званий закон «Про порядок ведення обліку громадян як нужденних у житлових приміщеннях, що надаються за договорами соціального найму, та надання таким громадянам житлових приміщень за договорами соціального найму на території донецької народної республіки». Цим папером фактично визначається порядок та перелік людей, які мають право на тимчасове житло — протягом 120 місяців, тобто строком на 10 років. За цей час, вбачається у законі, вони зобов’язані знайти собі житло. 

Відповідно до документа, право на соціальну квартиру мають винятково громадяни рф у «важких» категоріях – з-поміж незаможних (іншим словом — бідних, — ред.) донеччан; військовослужбовців, ветеранів та інвалідів бойових дій і війн (не лише повномасштабної, а й ті, хто воював із 2014 року, коли рф стверджувала, що росіяни участі у «повстаннях» не беруть – ред.) і чорнобильців. 

Однак важливий момент: для того, аби стати на облік за якимось із цих пунктів, маріупольці повинні продемонструвати та надати конкретні документи… Які у десятків тисяч людей горіли у квартирах і будинки. які обстрілювали окупанти. Це — найперший та обов’язковий пункт, чому мешканцям можуть відмовити у житлі чи компенсації. І, власне, це найпопулярніша відмовка окупантів, які наживаються на горі людей. 

Натомість право на соціальний найм квартири мають лише наближені до адміністрації люди — її рядові працівники, «клерки» та керівники підрозділів адміністрації. 

«Норми» житла для донеччан і луганчан, які потребують житла: 

• по 18 м2 на одного мешканця родини, яка складається з трьох і більше членів; 
• 42 м2 на родину з двох осіб; 
• 33 м2 на особу, яка проживає одна. Однак за законодавством «днр», площу можуть виділити й значно меншу — за відсутності іншої наявної. Для розуміння, можлива мінімальна норма для однієї людини — 14 м2. 

На сьогодні в так звані адміністрації «республік» та рф донеччани направили вже тисячі звернень, листів, прохань і погроз, аби їм повернули житло. Щоправда, все — безрезультатно, і звичайні маріупольці визнають: своїми нововведеннями, законами та постановами 90% маріупольців стали безхатьками.

***