«Незадовго до»: як режисерка Ріна Келлерманн з Горлівки створює перше аніме про довоєнну Донеччину

15 квітня відзначають Всесвітній день аніме — час для вшанування унікального стилю японської мультиплікації. Нещодавно вийшов тизер українського анімаційного проєкту «Незадовго до» — однієї з небагатьох спроб розповісти історію Донеччини початку 2010-х через серіальний формат.

Східний Варіант поспілкувався з його авторкою Ріною Келлерманн — 21-річною режисеркою з Горлівки, яка працює з пам’яттю про регіон через власний досвід, любов до аніме і 3D-анімацію.

2014 рік

Ріна Келлерманн народилася та провела дитинство у Горлівці на Донеччині. Дванадцять років тому, коли дівчині було десять, родині Ріни довелося поїхати з рідного міста через початок обстрілів сходу України росіянами.

«Тоді загинула колишня дружина мого брата, мама мого племінника, їй осколками перебило артерію. Я пам’ятаю, як випадково підслухала розмову мами телефоном. Вона сильно плакала і говорила щось про батька. Я не розуміла про що йшлося, подумала, що він теж загинув.  Цілих декілька днів я думала, що мій батько мертвий — тоді я миттєво прийняла це як факт. Але згодом з’ясувалося, що він був живий, але тяжко поранений осколками. Лікарям вдалося витягнути їх, проте один застряг у хребті. Його улюблену машину, білу Волгу, було спалено разом з його улюбленою роботою», — згадує Ріна.

Родина переїхала до Словʼянська — міста за 80 кілометрів від Горлівки, дорога між якими раніше займала кілька годин. Пізніше ця відстань стала фактично недосяжною, Горлівка опинилася в окупації. Через десять років і Словʼянськ житиме в умовах близькості до фронту.

Історія про перші пікселі

У новому місті Ріна пішла до іншої школи. Період адаптації вона згадує як доволі ізольований — багато часу проводила сама, поки батьки багато працювали та намагалися стабілізувати життя після втрати дому.

«У Горлівці у мене був великий дім і своя кімната. А в Слов’янську ми винаймали житло за 500 гривень на місяць — без косметичного ремонту. У кімнаті, де я жила, замість вікна була фанера, бо скло вибило ще під час обстрілів навесні того ж року, а на стінах залишилися сліди від осколків», — розповідає Ріна.

У цей період вона почала займатися тим, що згодом стане її професією. Ріна познайомилася з чоловіком з Горлівки, що збирався емігрувати до США — той подарував дівчині свій ноутбук та допоміг навчитися базового програмування.

«Завдяки цьому я почала сама робити маленькі піксельні ігри. Спочатку малювала асети — все, що потрібно створити для гри: від персонажів до деталей середовища — потім поступово перейшла до звичайного малювання, а згодом і до анімації», — розповідає вона.

Цей інтерес до візуальної мови у графіці формувався паралельно з іншим — захопленням аніме, яке з’явилося ще в дитинстві та з часом змінилося з простої цікавості на усвідомлений інтерес до того, як працює культура через анімацію. Уже працюючи над «Незадовго до», Ріна повертається до цього досвіду — але дивиться на нього як авторка:

«Найбільше мене цікавить, як Японія популяризує свою культуру через аніме. Думаю, нам є чого у них повчитися. Вперше я подивилася аніме ще у підготовчій школі, приблизно у 2009 році. Як і багато глядачів, тоді я просто зацікавилася цією культурою і хотіла відвідати Японію. Працюючи вже над власним проєктом, я думаю про те, як через візуальну складову та атмосферу можна сформувати інтерес до України, її колориту. Хочеться, щоб у глядача виникало бажання поїхати на Донбас так само як колись хотілося поїхати в Токіо після перегляду аніме».

Місто, якого не існує, але яке впізнають

Анімаційний серіал «Незадовго до», над яким зараз працює Ріна, розгортається на Донеччині початку 2010-х — ще до початку війни. Події відбуваються у вигаданому місті Солянськ, яке авторка описує як збірний образ промислових міст регіону.

Ідея проєкту не з’явилася в один момент — Ріна говорить, що цей проєкт формувався роками, змінювався разом із нею і поступово обростає деталями.

«Сценарій переписувався у міру мого дорослішання. Проєкт справді можна сприймати як спосіб зафіксувати й зберегти пам’ять про регіон до війни, але це дуже велика відповідальність. Я не обіцяю, що зроблю все ідеально. Завжди будуть люди, які анімують краще за мене, які розбираються в деталях краще за мене — і цей список можна продовжувати. Але це мій мультфільм, і я хочу передати в ньому своє суб’єктивне бачення і ностальгію за втраченим домом», — говорить вона.

Головною героїнею серіалу стала Анна Міцкевич, журналістка місцевого телеканалу, що фінансується міською владою. Саме через неї глядач входить у цю історію і поступово знайомиться зі світом, у якому вона живе.

«Аня є центральною оповідачкою та головною точкою входу в сюжет. Саме через її сприйняття глядач поступово відкриває світ проєкту та розуміє події, що в ньому відбуваються. На початку Аня — пасивна людина, яка звикла плисти за течією і не брати на себе відповідальність за зміни у власному житті. Її внутрішній конфлікт — це протистояння між звичкою до бездіяльності та необхідністю діяти», — пояснює Ріна.

Зовні це історія про буденність — роботу, місто, людей навколо. Але в цій буденності поступово з’являється напруга, яка виводить героїню до вибору.

Як зберегти памʼять про життя до війни

Важливо, що «Незадовго до» не намагається одразу говорити про війну як центральну подію. Навпаки — історія будується навколо моменту, коли її ще немає, але відчуття змін уже присутнє.

«Назва “Незадовго до” підкреслює час перед важливими й незворотними змінами. Йдеться про період, коли життя ще виглядає звичним і спокійним, але вже існує приховане передчуття того, що скоро все зміниться», — пояснює Ріна.

Це відчуття Ріна намагається передати не через великі події, а через побут — звичні дії, які формують ритм життя і залишаються в пам’яті.

«Попити маккофє, поїсти тормозок. Передати звичний ритм життя регіону, прості, на перший погляд, непомітні речі. Але саме без них неможливо інакше уявити та відчути атмосферу цього регіону», — говорить вона.

Візуально «Незадовго до» також відрізняється від класичного аніме. Команда працює з 3D-графікою, але свідомо намагається зберегти відчуття 2D-стилю.

«Ми використовуємо текстури та візуальні ефекти, щоб передати атмосферу й створити ілюзію 2D-стилю. Робимо це, щоб пришвидшити процес виробництва, але водночас зберегти художню якість і не використовувати штучний інтелект», — пояснює Ріна.

Вибір формату анімаційного серіалу був продиктований не лише творчими, а й практичними обставинами.

«Формат упирається в ресурси. У нас немає фінансування, над візуальною частиною працюємо вдвох — я і мій колега Міраак. Повнометражний фільм складніше реалізувати й монетизувати, тому ми вирішили робити серіал», — зазначає режисерка.

Це рішення визначило і темп роботи, і підхід до виробництва — команда рухається поступово, збираючи проєкт із готових елементів.

«До релізної версії вже є готовий сценарій, багато 3D-асетів і фонів, модельки персонажів і значна частина сторіборду. Зараз ми це все шліфуємо перед початком роботи над анімацією, бо під час створення тизера виявили деякі помилки. Сам тизер ми зробили за два місяці — і це при тому, що на старті не було готово жодного фону», — розповідає Ріна.

Попри технічні деталі й виробничі обмеження, Ріна Келлерманн чітко формулює, для кого цей проєкт:

«Цей серіал для тих, хто хоче, але не може повернутися додому».

Як підтримати?

Підпишіться на YouTube-канал Ріни Келлерманн, аби побачити «Незадовго до» першими.

***

Східний Варіант висловлює вдячність за фінансову підтримку Європейського Союзу через свій проєкт “Підтримка прифронтових медіа та розслідувальної журналістики” (FAIR Media Ukraine), який впроваджується Internews International у партнерстві з Media Development Foundation (MDF). Східний Варіант зберігає повну редакційну незалежність, а інформація, подана тут, не обов’язково відображає позицію Європейського Союзу, Internews International або MDF