«Плани — не здаватися»: як переселенка з Луганська двічі рятувала коней від війни та створила для них шелтер
Катерина Степанова з юних років мріяла пов'язати своє життя з кіньми. Пройшла навчання у кінно-спортивній школі та стала власницею коней. У 2014 році у її господарстві було 8 тварин, яких їй довелося евакуювати з Луганщини. Після лютого 2022 року вдруге рятувала своїх підопічних. Згодом створила шелтер для евакуйованих коней на Рівненщині та заснувала ГО «Кентавр ЮЕЙ».
Зараз Катерина займається розвитком соціального кінного клубу, де навчають верхової їзди та проводять заняття з психоемоційного відновлення. Про свій шлях вона розповіла Східному Варіанту.
«Здійснила мрію — купила першого в житті коня»
Катерина родом з Луганська. За її словами ще «з пелюшок закохалася у коней». Усе дитинство мріяла і таки дочекалася — у 12 років мама дозволила їй записатись у кінно-спортивну школу.
"За освітою я художник, але працювати у цій сфері не збиралась. Розуміла, що все своє життя хочу провести поруч з кіньми. У 20 років я здійснила свою мрію і купила першого коня — жеребця міні-поні. На наступний рік купила великого коня. Так, декілька років поспіль, в рік прибувало по коню", — розповідає вона.
Другий великий кінь, який з'явився у господарстві Катерини у 2007 році — це півторарічна кобила Роза Донської породи. За кілька років Роза серйозно травмувалася. Катерина розповідає:
«У віці 6 років Роза порізала ногу об бите скло — пошкодила вени та сухожилля. Нам вартувало чимало зусиль, щоб врятувати кобилу від смерті. Ветеринар прогнозував їй інвалідність. Моє рішення було однозначне — кобила буде жити, просто домашнім улюбленцем. Проте ветеринар зробив роботу дуже філігранно і, несподівано для всіх, функції рухового апарату у кобили відновились через рік. Тож вона нас ще порадувала своєю жагою до життя».
З 2008 року, щоб прогодувати своїх коней, Катерина відкрила ФОП та почала надавати приватні послуги пов'язані з кіньми: навчання верхової їзди, кінні прогулянки, фотосесії.
«2014 — рік глобальних змін та подій»
У 2014 році в господарстві Катерини було 8 тварин — 5 особистих коней, віслючок та два підопічних коні, за якими вона доглядала зі своїм чоловіком Артуром. Тримали коней у домашній стайні.
"2014 рік був роком глобальних змін та подій. Саме в цей рік ми з чоловіком вирішили заснувати кінний табір. Взяли в оренду декілька гектарів землі, змонтували польові конструкції, поставили палатки, вивели коней в поле на вільне пасовище. Це було найромантичніше літо і все складалося чудово. Збиралася перша група на кінний табір, але плани змінила політична обстановка 2014 року", — говорить Катерина.
Окрім тодішніх зовнішніх подій сталося ще одне потрясіння для Катерини — травмувався один з перших її коней, улюбленець — Буян. Він пошкодив ноги та не міг підвестися.
«Вирок всіх навколо був невтішний. Але я завжди до останнього вірю в дива, — пригадує Катерина. — Ми з хлопцями змонтували в полі над конем станок, підв'язали коня, підмостили під живіт м'яку опору, щоб він не впав, і почали лікувати. Тим часом ситуація у Луганську ставала все більш небезпечною».
Катерина згадує, як у липні 2014 року у Луганську почалися обстріли, з'явилися перші жертви у їхньому селищі. Вони з чоловіком відправили своїх дітей та родичів у безпечне місце на підконтрольну територію України, а самі залишилися, аби прилаштувати коней.
«Луганськ та дороги для виїзду з міста бомбили»
Поки Артур займався евакуацією рідних, Катерина намагалась рятувати коня Буяна самотужки, оскільки волонтери теж виїхали в пошуках безпечного місця. Вона пригадує:
«Буян вже місяць стояв у станку, і потрібно було його звідти виводити. Коли він вийшов, то найперше, що зробив — ліг покачатися у траві. Кінь знову не зміг встати. Тоді я згадала як мій чоловік колись допоміг своїй кобилі вилізти з болота. За його методикою я підставила руки коневі знизу під голову, щоб він міг спертися на мене, і ми одним ривком зробили це разом. Кінь встав. Це був один з найщасливіших моментів мого життя».
Транспортування тварини у такому стані було неможливим. Катерина додає, що на території самопроголошеної «лнр» тоді з'явилося «правило», що жоден кінь не має покидати територію.
"Я була в стресовому стані. Луганськ та дороги для виїзду з міста бомбили. Евакуювати коней було неможливо та небезпечно. Тому мені довелось тимчасово прилаштувати їх у моїх знайомих", — розповідає Катерина.
Вони з чоловіком останнім рейсом потягу виїхали до Харкова. Там продовжували шукати можливості та місце для евакуації коней, але евакуаційних рейсів для тварин не було.
У жовтні 2014 року Катерина з чоловіком повернулись у Луганськ. Протягом місяця вона збирала своїх тварин по місту та відстоювала свої права на них. В результаті їм з чоловіком все ж вдалося вивезти у Харків 4 коней. Ще одного коня та віслюка вони прилаштували у добрі руки.
Згодом власниця дала оголошення по Харкову про безкоштовну оренду коней за умови їхнього самозабезпечення. Відгукнулися люди, але не все склалося так однозначно.
«Нажаль на безкоштовний сир відгукнулися не тільки добропорядні, але й нечесні люди. Мій улюбленець Буян, якого ми всім світом доглядали, став жертвою шахраїв, які видавали себе за волонтерів. Коня вивезли у Богодухів, далі його слід пропав. Нам сказали, що кінь помер. Показання не збігалися — кожен раз говорили щось інше. Поліція не знайшла складу злочину. Пізніше стало відомо, що це був не перший такий випадок цієї контори. Мені залишається лише вірити, що мій Буян знайшов собі нових люблячих власників, та прожив достойне щасливе життя», — говорить Катерина.
«Потрібно було знову шукати безпечне місце»
У 2018 році Катерина з чоловіком переїхала в Очаків на Миколаївщину та забрала з собою коней. Вона розповідає:
«Ми вирішили «пустити коріння» у живописному куточку на півдні України. Там все почали з нуля, я б навіть сказала — з мінусів. Поступово викупили хатину в селі на березі Дніпро-Бузького лиману, де планували створити стайню та притулок для собак».
Лютий 2022 року знов вніс свої зміни у життя родини Катерини. Вона пригадує, що повномасштабне вторгнення з перших днів зачепило й Очаків. Її чоловік відразу звільнив підвальне приміщення у найближчий двоповерхівці, облаштував там опалення, світло, інтернет та прості побутові умови.
"У цьому підвалі нам довелось жити цілий місяць. Ми все чекали, що бойові дії от-от вщухнуть. І сподівалися, що на цей раз нам не доведеться починати життя спочатку", — поділилась Катерина.
Коней вивели на поле, на мотузки додали слабкі ланки, «щоб під час необхідності тварини могли їх порвати та втекти». Двоє коней були на припоні, двоє гуляли вільно. Кожен день їх змінювали почергово.
Катерина розповідає, що дітям не дозволяли виходити з підвалу, а самі з чоловіком по черзі їздили на поле до коней, щоб напоїти та перев'язати. У квітні 2022 року вони зрозуміли, «що війна так швидко не закінчиться, і потрібно було знову шукати безпечне місце». Однак фінансового ресурсу родина не мала.
"Їхати не було куди. Але чоловік наполягав, бо безпека дітей повинна бути на першому місці. Здавалося, що виходу немає. Я постійно моніторила стрічку Facebook, ніби сподівалася на диво. Чоловік тим часом допомагав організовувати евакуацію коней з Харкова у телефонному режимі. А наші коні могли залишитися у м'ясорубці без шансів на виживання. Було дуже боляче", — пригадує власниця тварин.
Вихід знайшовся — Катерина натрапила на допис Фонду Федерації кінного спорту, який організував евакуаційні рейси для коней. Усіх чотирьох тварин вдалося евакуювати у Дубно на Рівненщину. Там їм надали прихисток на Мирогощанському іподромі, за умови самозабезпечення. Самій родині запропонували тимчасовий безкоштовний гуртожиток.
«До літа нам з чоловіком вдалося налагодити партнерські відносини з Фондом Федерації кінного спорту та залучити фінансування від них для організації повноцінного шелтера для коней, евакуйованих із зон бойових дій. За рік співпраці з фондом нам вдалось надати прихисток та догляд більш ніж 65 коням», — розповідає Катерина.
Вже за рік приміщення іподрому було продане на аукціоні. Контракт з Фондом Федерації кінного спорту завершився, і Катерині з чоловіком довелося знову вирішувати подальшу долю їхніх коней. Вона говорить:
«Нові власники запропонували нам платний постій по 8000 грн за кожну голову. На той час у нас вже було шестеро коней, бо дві кобили народили лошат. Переселенцям без житла і роботи така сума була нереальною, тому ми були вимушені відмовитись».
«У шелтер переїхало 18 коней»
За словами Катерини, їм вдалося знайти приміщення на вигідних умовах неподалік від Дубна, у селі Судобичі. Там почали розвивати діяльність шелтеру для коней, евакуйованих із зони бойових дій.
«Тоді в наш шелтер переїхало 18 голів коней з 6 різних господарств. На переїзд, облаштування приміщення, підведення комунікацій пішли всі власні збереження та гроші від продажу будинку і машин. Довелось займати кошти, щоб забезпечити коней всім необхідним. Поступово про нас дізналися місцеві та почали допомагати кормами для коней», — розповідає Катерина.
Одночасно з цим, родина Катерини почала розвивати соціальний кінний клуб. Вони започаткували різні форми психоемоційного відновлення громадян за допомогою коней. Зокрема — це іпотерапія. Власниця коней говорить:
«Нам дуже хотілося, щоб наші коні також могли зробити свій вклад у відбудову країни — це, зокрема, підтримка морального та ментального здоров'я українців».
Також на базі шелтеру протягом двох років діяв безкоштовний гурток з навчання верхової їзди, де місцеві хлопчики та дівчата навчилися доглядати за кіньми та їздити на них верхи.
«Назва Кентавр багато років переслідувала мене»
У липні 2023 року Катерина створила ГО «Кентавр ЮЕЙ». Її співзасновником став, станом натепер, її колишній чоловік Артур, з яким вони знаходяться у дружніх та партнерських відносинах. Катерина розповідає:
«Назва «Кентавр» багато років переслідувала мене, хоч і є досить банальною для такого виду діяльності. Але сам символ кентавра, як однієї цілої істоти «людина-кінь», це саме той образ, який я багато років відчуваю своєю сутністю за все життя проведене з кіньми».
За словами керівниці ГО, поступово їм вдавалося залучати фінансову допомогу на різні соціальні проекти. Так, наприклад, у 2024 році вони виграли міні-грант від Фонду громади міста Дубно «Добробут». Завдяки частковому фінансуванню провели дві зміни дитячого денного кінного табору для дітей з вразливих категорій населення. Всього було дві групи по 8 дітей.
«Діти були поділені на дві зміни. Ті, хто має якісь навички в верховій їзді, та новачки. Досвідчені вершниці змогли відточити свої вміння та практикували елементи вольтижування. А ті діти, які вперше зустрілися з кіньми, проходили базові основи з догляду за тваринами, їх спорядження та верхової їзди», — розповідає Катерина.
У 2024 році ГО «Кентавр ЮЕЙ» потрапила у перелік номінантів на премію «Responsibility Award 2024» в номінації «Історії відповідального партнерства».
Завдяки цим подіям, про них дізналася організація «Пласт», яка цьогоріч запропонувала організувати сумісний захід з кінного пластування.
«Це вже був масштабніший проєкт. 40 дівчат та 25 хлопців 12 днів пластували під наглядом досвідчених керівників. А ми забезпечили дітям лекції з теорії по догляду за кіньми, навчили їх основам управління кіньми та верхової їзди. Також діти долучилися до догляду за кіньми, навчилися їх купати, заплітати гриву, чистити стайню. Наприкінці ми подарували дітям захід з психоемоційного відновлення, де вони могли провести час з кіньми на лоні природи», — розповідає Катерина.
«Психоемоційне відновлення є найактуальнішою потребою»
Наразі у кінному клубі доступні послуги для всіх категорій громадян. Для найменших дітей діє поні-клуб, де є можливість навчитися верхової їзди та догляду за кіньми на маленьких конях. Для підлітків та дорослих також доступні всі види послуг, від навчання верхової їзди до прогулянок чи кінного походу.
"Психоемоційне відновлення сьогодні є найактуальнішою потребою для українців. Але у нас ще є деякі складнощі — ми працюємо без стабільного фінансового забезпечення. Більшість робіт покриваємо працею відданих волонтерів — це я, Артур, наші діти та волонтери, які займаються у безкоштовній групі", — каже вона.
Катерина відзначає, що більшість сил та ресурсів йде на догляд за кіньми та їхнє забезпечення. Утримання поголів'я коштує досить дорого, тому поки що у них немає можливості наймати працівників.
«Шукати нові можливості»
Нещодавно доля підготувала нове випробування для Катерини та її родини — вона та Артур за станом здоров'я тимчасово не можуть працювати. Їхня реабілітація займе від двох місяців до пів року. Всі обов'язки по догляду за стайнею лягли на їхніх дітей. Але Катерина не втрачає надії на поліпшення справ:
«Плани — не здаватися. Шукати нові можливості, залучати партнерства, більше залучати громаду до діяльності нашої організації. Шукати донорів та виходити на новий продуктивний рівень».
Власниця ГО додала, що зараз вони працюють над відкриттям програми психоемоційної реабілітації ветеранів та членів їх сімей. Наразі готується запуск цього проєкту.
Нині кількість поголів'я на стайні — 17 коней. Серед них — найстарша кобила Роза, з якою Катерина проїхала всю Україну.
«Зараз Роза «на пенсії» та має хронічні проблеми по здоров'ю. Але все одно вона наша і ми піклуємось про неї. — говорить Катерина, — Майже всі коні з інших господарств вже повернулися до власників. Основна маса коней, що залишилися на стайні — це або народжені в господарстві, або викуплені з метою порятунку. Всі коні спокійні, адаптовані для роботи з людиною та соціалізовані».
***
Детальніше дізнатись про роботу шелтеру можна на сторінці громадської організації у Facebook та на сторінці соціального кінного клубу в Instagram.
Усі, хто хоче підтримати роботу шелтеру, можуть допомогти у зборі коштів на корм для коней за посиланням.
