Шелест традицій: як переселенка з Донецька відтворює старовинні українські прикраси

Її дитинство минуло в центрі Донецька. Однак окупація міста змусила родину залишити рідний дім. Сьогодні Крістіна волонтерить, працює в громадському секторі та відтворює старовинні українські прикраси. Своєю історією вона поділилася зі Східним Варіантом.

Місто дитинства

Планетарій, «Донбас Арена», набережна Кальміуса — у цих місцях минуло дитинство Крістіни Паращєвіної. Вона народилася й виросла в центрі Донецька. Двір, школа, знайомі маршрути центром міста — таким вона пам’ятає Донецьк.

Життя родини було тісно пов’язане з Донеччиною. Вони часто подорожували областю — їздили до Святогірська та Щурового. У Мар’їнському районі був родинний будинок — туди виїжджали на канікули й вихідні, коли хотілося тиші та простору.

Окреме місце в її спогадах займає і Крим: через проблеми зі здоров’ям батьки привозили її туди щоліта, а згодом вона почала приїжджати самостійно.

Точка неповернення

Їй було 14, коли владу в Донецьку почали захоплювати проросійські сили. Тоді простір її життя почав звужуватися — спершу до кількох безпечних кварталів, потім до дому, а згодом — до однієї валізи.

Навесні 2014 року життя в Донецьку почало змінюватися. Для підлітка ці зміни були не дуже помітними, але відчутними: мітинги, напруження, розмови дорослих про політику. Дітей зайвий раз намагалися не відпускати на вулицю.

Після новин про збиті на початку травня 2014 року українські військові гелікоптери на Донеччині стало зрозуміло, що мітингами справа не обмежиться.

«Далі все почало дуже швидко закручуватися», — каже вона.

Через бої за Донецький аеропорт навчальний процес у гімназії, де вона навчалася, зупинився. Учнів зібрали лише на один день — провести останній дзвоник і видати документи.

«На шкільному подвір’ї, де зазвичай понад 500 учнів, того дня було менше  ніж 200. Ми стояли й думали, що робитимемо, якщо раптом почнеться обстріл», — згадує вона.

Родина кілька разів переїжджала у більш безпечні місця в області, сподіваючись, що українська влада повернеться. Крістіна змінювала школи, але повноцінним навчанням це було назвати складно. Та зрештою вони повернулися до Донецька і ще кілька місяців прожили в окупованому місті.

«Я ходила в школу й на гурток, щоб не зійти з розуму. Гуляти не можна було. Просто виходити з дому — небезпечно. У місті зникали люди. Новини про викрадення й убивства ставали звичними — і від того ще страшнішими», — ділиться вона.

Біля їхнього будинку вже стояв блокпост. Щоб ходити до школи, Крістіна носила із собою довідку — підтвердження, що вона учениця.

На початку 2015 року родина остаточно виїхала з Донецька. В одній машині — батьки, Крістіна, бабуся і кішка.

Нове життя і волонтерство

Родина знайшла прихисток на Полтавщині, де Крістіна закінчила школу. Після випуску вона вступила до Київського національного університету будівництва та архітектури на факультет архітектури та містобудування.

«Я з дитинства люблю мистецтво, але в родині всі були інженерами, тож архітектура стала для мене компромісом — між творчим і технічним. Раціонально, але не сухо», — пояснює вона.

Під час навчання Крістіна почала волонтерити. На другому курсі вона стала лікарняною волонтеркою в токсикологічному відділені лікарні "Охматдит". Пізніше це відділення було зруйноване під час ракетної атаки на Київ.

Там вона познайомилася з іншими волонтерами, завдяки яким долучилася ще до однієї ініціативи — «Космотабору», літнього табору для дітей і підлітків із комплексною інвалідністю. Згодом вона продовжила волонтерити в інших проєктах фонду «Бачити серцем», який і створив та реалізовує «Космотабір».

Після початку повномасштабного вторгнення дівчина долучилася до волонтерської ініціативи UA Life Delivery, яку створила, загибла у 2022 році, журналістка й волонтерка Олександра Кувшинова.

Команда допомагала цивільним: волонтери збирали донати, залучали партнерів і знайомих за кордоном, а на зібрані кошти закуповували ліки, продукти та корм для тварин.

Спершу підтримка була спрямована на людей у Києві — передусім літніх людей та родини з дітьми. Згодом допомогу поширили на деокуповану Київщину, а пізніше — на прифронтові громади та переселенців. За можливості підтримували й військових.

З часом Крістіна стала координаторкою спільноти й залишалася в ній близько двох років. Паралельно вона долучалася до інших благодійних зборів: спершу допомагала знайомим ініціативам, а згодом почала організовувати власні.

Від бісеру до традиційних прикрас

Приблизно в той самий період у житті Крістіни з’явилося нове захоплення.

«Подруга захотіла силянку. Я зробила її, бо вміла: у дитинстві, у хаотичному пошуку себе, ходила на гурток бісероплетіння. Потім ще одну», — згадує вона.

Монотонна робота заспокоювала і допомагала відволіктися. Згодом Крістіна почала більше досліджувати традиційні українські прикраси: переглядати музейні зразки, читати книжки, відтворювати старі форми й осучаснювати їх.

Так у її роботі з’явилися шелести та лускавки — старовинні українські прикраси, які сьогодні знову набувають популярності.

Лускавки — скляні прикраси, які колись носили в різних регіонах України, зокрема на Донеччині та Луганщині. Сьогодні їх виготовляють рідше — багатьох зупиняє крихкість скла. Дівчина намагається дати їм нове життя: поєднує скло з бісером і створює прикраси, які зручно носити щодня.

«Більшість майстринь відтворюють автентичний вигляд. Я роблю більш сучасні лускавки — щоб їх легко можна було поєднувати з різним одягом», — каже вона.

Інший напрям її роботи — шелести. Це одна з найдавніших українських прикрас, що збереглася до наших днів переважно на Гуцульщині.

Ідеї майстриня шукає у старих фотографіях, книжках та музейних зразках. Частину прикрас вона передає на благодійні збори: їх продають на волонтерських ярмарках, а виручені кошти спрямовують на допомогу військовим або цивільним.

Громадський сектор як свідомий вибір

Іноді життя змінюється так швидко, що доводиться заново шукати опору — у собі, у людях поруч, у тому, що робиш щодня.

Для Крістіни такою опорою став громадський сектор. Після волонтерства, роботи з людьми та власних ініціатив вона зрозуміла: саме тут може робити те, що для неї має сенс.

«Мені важливо відчувати, що те, що я роблю, приносить користь. Це допомагає триматися і рухатися далі», — каже вона.

Переглянути прикраси, які створює Крістіна, можна на її сторінці в Instagram, Там же можна долучитися до благодійних зборів.

Більше про роботу волонтерської ініціативи UA  Life Delivery — на сторінці спільноти.

***

Східний Варіант висловлює вдячність за фінансову підтримку Європейського Союзу через свій проєкт “Підтримка прифронтових медіа та розслідувальної журналістики” (FAIR Media Ukraine), який впроваджується Internews International у партнерстві з Media Development Foundation (MDF). Східний Варіант зберігає повну редакційну незалежність, а інформація, подана тут, не обов’язково відображає позицію Європейського Союзу, Internews International або MDF