Без улюбленої справи та дому: як молодий підприємець з Луганщини "відроджується" у Хмельницькому

Валерій Воротінцев — молодий успішний підприємець із Сєвєродонецька. Його мережа кав'ярень "Кофе панда" була одним з найпопулярніших місць відпочинку сєвєродончан та гостей міста. І це не дивно, бо хлопець вклав у цю справу всю свою душу, сили, натхнення, гроші.

У свої 27 років він мав п'ять кав'ярень, квест-кімнати та рекламне агентство з сіті-лайтами. У найближчих планах було відкриття шостої "Кофе панди", яка була вже майже побудована. Не встиг. На його землю, у його рідне місто прийшла клята війна.

Зібрав речі та поїхав з Луганщини

"Цей день я пам'ятаю похвилинно. О п'ятій ранку подзвонив товариш і сказав, що почалася війна. Я не повірив, але око вже зімкнути не зміг. Пішов на кухню, включив телеграм і побачив у новинах, що всі міста бомблять. Одразу почав думати, куди їхати. Я точно розумів, що треба збиратися, бо моя мама тільки після серйозної операції, а ще мій п'ятирічний брат з нами. Я не міг наражати їх на небезпеку", — розповідає Валерій. 

У робочому телеграм-чаті одразу стало питання роботи. Звісно, що вже того дня всі залишилися вдома. У вікнах з квартири хлопець бачив, як з самого ранку Сєвєродонецьк вже «не спав». Люди кудись бігли, всюди були черги. 

Ближче до восьмої ранку почали лунати перші вибухи. Як розказує Валерій, вони були такими потужними, що місцеві, які в той час знаходилися на вулиці, притискалися до стін будівель. Саме у той момент сєвєродончанин вирішив, що час збирати речі та виїжджати.

«Я поїхав по своїх кав’ярнях аби зачинити їх, забрати деякі речі. Ніби знав, що справу свого життя бачу востаннє», — додає хлопець.

Далі на нього та його сім’ю, маму та брата, чекала виснажлива дорога до Дніпра. 

«Поки ми їхали, я не чув якихось вибухів. Всі мої думки були про те, що я тікаю звідси, як колись люди тікали з Прип’яті. На очах були сльози. Коли ми перетинали останні блокпости в Луганській області, я ясніше розумів, що можу ніколи сюди не повернутися», — згадує Валерій.

Перебування в Дніпрі та допомога в евакуації колективу

Життя у безпеці не давало Валерію відчуття спокою. За його словами, він не міг не думати про втрачене. Він сумував за друзями, за звичним колом спілкування, рідними вулицями міста. Ще більше в ступор вганяли думки про майбутнє.

«Я все своє життя працював і вкладав гроші в бізнес. Тому, коли прийшов в  себе, я порахував приблизні збитки. По закупівельній ціні сума становить 200 тисяч доларів. Для мене — це сильний удар, до якого я ніяк не міг бути готовим», — говорить хлопець.

Працівники з його команди, які на той момент ще були там, часто навідувалися до кав’ярень та дивилися на їх стан. Звичайно, вони надсилали фотографії розкрадених та пошкоджених будівель, де колись сотні відвідувачів на день пили каву та замовляли інші смаколики. 

«Хлопці з моєї команди допомогли мені у вивезенні невеликої частини обладнання. На відстані я організував машину та маршрут евакуації. Також я знаходив машини та водіїв для моїх працівників, бо не всі одразу хотіли виїжджати. Комусь передавав гроші на виїзд, коли була така можливість. У моїй команді було більш ніж двадцять людей. Зараз більшість з них роз’їхалися хто куди, а деякі зі мною поруч», — згадує Валерій.

Їздив до Сєвєра за декілька тижнів до окупації 

Через неймовірну тягу додому, молодий підприємець наважився на неймовірний крок. У той час, коли Сєвєродонецьк обстрілювався майже цілодобово, а рашисти були вже в декількох сотнях метрів від міста, він разом з волонтером поїхав туди — у самий центр пекла.

«Не можу пояснити це відчуття. Я не міг почати робити щось нове, бо відчував незакритий гештальт. Я мав побачити це знову. І як тільки з’явилася можливість, я стрибнув до автомобіля волонтерів і вирушив у рідний Сєвєр», — говорить Валерій.

Те, що він там побачив, перевернуло його свідомість. Зруйноване місто, порожні вулиці, на знайомих світлофорах більше не було людей. Все, що він любив і пам’ятав, знищили росіяни своїми снарядами.

«Спочатку поїхав до себе у квартиру. Тоді ще мій будинок був цілий. Біля під’їзду я зустрів сусідів, з якими у мене, м’яко кажучи, були не дуже добрі відносини. Але цього разу вони зустріли мене з посмішкою. Навіть запросили пообідати разом на їх польових кухнях, які вони влаштували там з іншими сєвєродончанами», — згадує очевидець.

Сам же Валерій каже, що його метою було забрати ті речі, які не купити потім. 

«Я зміг вивезти з собою фотографії, постер з початком історії «Кофе панда», який подарувала мені моя команда, іграшку мого брата, колекцію своїх машинок. Мама вже писала мені цілий список — те забери, і те забери. Потім я таки заїхав до батьківської квартири, де також дещо прихопив з собою. Коли я вже був у Дніпрі, у телеграм-каналах я побачив, що стало з нашими квартирами. Точніше, ті руїни, які на тих місцях. З маминої квартири навіть магніти з холодильника забрали…», — каже хлопець.

Покидаючи Сєвєродонецьк, Валерій розумів, що цього разу – це кінець. Як би тяжко не було це усвідомлювати, але місто знищувалося на очах. Під постійні вибухи сєвєродончанин прощався зі своїм домом.  

Відкрив прокат електросамокатів

Та поїздка допомогла молодому підприємцю з Луганщини почати все спочатку. Переїхавши до Хмельницького, він відкрив нову справу — прокат електросамокатів.

«Промоніторивши ситуацію з таким видом послуг, я прийняв рішення їхати саме туди. Ті самокати були закуплені ще вдома. Більшість з них були моїми особисто, а деякі — вклад інвесторів. Всього їх 35, штук. Так, у Сєвєродонецьку могли бути електросамокати…», — говорить він.

Як додає сам підприємець, поки це ще не бізнес, а скоріше самозайнятість. Тих грошей, які він заробляє разом з хлопцями, вистачає лише закривати житлові потреби. Але він має план, який точно зацікавить нових інвесторів.

«Стартувати з самокатами будемо й наступного року і сподіваюся, що зможемо обійти наших конкурентів. Я вже трохи зрозумів суть цього направлення та обов’язково врахую всі помилки. До речі, на самокатах працюють мої два хлопці з кав’ярні», — каже Валерій.

Але і про смачну каву переселенець забути ніяк не може. Весь цей час він вивчає ринок, розробляє бізнес-план. 

«Постачальники кави є. Вони весь час були з нами на зв’язку. Питали як нам можна допомогти. Я радий, що зміг побудувати такі тісні стосунки не тільки, як партнери, а і як звичайні люди», — говорить хлопець.

Проблема лише у відсутності необхідних коштів та вдалому місці для облаштування нової кав’ярні.

«Частина обладнання є, але зовсім немає меблів. З орендою у місті проблема. Точніше з вдалим місцем. Чи буде це «Кофе панда»? Найболючіше для мене питання. Я навіть влаштовував опитування з цього приводу в Інстаграмі. Багато хто пише, що обов’язково це має бути «Кофе панда», але й багато тих, хто думає, що її треба залишити у минулому житті. Остаточного рішення ще немає… Але це точно буде крутий продукт», — підкреслює підприємець.

Ксенія Новицька

***