Розвиваючі іграшки та сувеніри: як переселенці з Краматорська відкрили майстерню на Буковині

Переселенці зі східних областей України, які переїхали в більш безпечні регіони, намагаються наново налаштувати нове життя. Щоб мати стабільний заробіток, вони нерідко започатковують власну справу. Хтось створює підприємство з “нуля”, а хтось відновлює бізнес, створений раніше вдома. 

Історією релокації свого бізнесу зі Східним Варіантом поділилася родина Журавльових із Краматорська. Евакуювавшись до міста Хотин Чернівецької області, Анастасія та Олексій заручилися підтримкою місцевої влади та перевезли сюди свій бізнес. Як родина відкрила нову майстерню на Буковині — розповіла Анастасія Журавльова.

Не хотіли купувати китайські іграшки, тому вирішили робити свої

Бізнесу родини Журавльових вже 7 років. Його у 2017 році започаткували Олексій разом зі своїм братом. Вони хотіли створювати дерев’яні вироби, але остаточно визначитися з нішею не могли. Тоді Анастасія запропонувала братам виготовляти розвиваючі дитячі іграшки. 

“Хоч створили бізнес Олексій і його брат, саме я дала їм ідею виготовляти дитячі іграшки. Коли в нас народився старший син, то ми купували йому багато розвиваючих ігор: сортери, вкладиші та багато іншого. Але в магазинах воно все було китайського виробництва, тому ті детальки відклеювалися, ламалися. Так мені й спала думка створити якісні ігри для дітей. Я запропонувала це чоловіку, і вони з братом підхопили цю ідею”, — розповідає Анастасія Журавльова.

Починали бізнес з маленького станка. Згодом родина налагодила канали постачальників, знайшла клієнтів і розширила виробництво та асортимент. А щоб дитячі іграшки були не лише гарними, а й дійсно корисними для розвитку малечі, Журавльови зверталися за порадами до логопедів і дитячих психологів.

“Спочатку ми починали зі звичайних дерев’яних іграшок. Згодом асортимент удосконалювали, стали робити кольорові ігри. Робили й розвиваючі ігри за методикою Монтессорі. На початку нашої роботи ми виготовляли ігри, які бачили на просторах інтернету. А потім прийшло розуміння, що якщо ми взялися за цю справу, то це має бути зроблено з розумом, щоб це було корисно. Для цього ми встановили контакти з місцевими логопедами, дитячими психологами, педагогами. Радилися з ними як зробити наші ігри кращими, і щоб це було цікаво дітям”, — каже Анастасія.

Та не іграшками єдиними. У Краматорську родина Журавльових виготовляли широкий асортимент товарів. Продавали свою продукцію і в інших містах Донеччини.

“На виробництві у Краматорську в нас не лише іграшки були. Ми ще й виготовляли дерев’яні блокноти на шкірі, медальниці, рамки, підставки під телефони. Також співпрацювали з Бахмутом. Тамтешні флористи замовляли в нас топери для букетів. Загалом ми мали дуже широкий асортимент і багато замовлень”, — розповідає Анастасія.

Та виробництво призупинилося з повномасштабною війною. 24 лютого 2022 року подружжя Журавльових разом зі своїми двома синами зустріли у Краматорську. Перші дні жили в підвалі, але на початку березня вирішили евакуюватися. Головною метою тоді був порятунок дітей.

“Коли почалася повномасштабна війна, нашому молодшому сину було 7 місяців. Вдень ми сиділи в коридорі, а коли були обстріли — тікали в підвал. Ці дні я була просто в шоковому стані, але найбільше боялася, коли наступав вечір і починало темніти. Якщо вдень ти ще бачиш куди бігти та що робити, то вночі був страх того, що ми чи не встигнемо сховатися, чи діти сильно налякаються. Тому вночі ми спали у підвалі сусіднього будинку. Там ми з сусідами створили більш-менш комфортні умови, якщо це можна так назвати. Знесли лежаки, змайстрували місця для сну з піддонів, спустили коляску, щоб малого покласти, принесли купу обігрівачів”, — згадує Анастасія Журавльова.

Виїхати з Краматорська родина вирішила 7 березня. Цьому рішенню передував приліт у їхній житловий район.

“Прильот був недалеко від нас — в радіусі близько 500 метрів. Тоді це стало останньою краплею. Ми зібрали речі та поїхали. В “Рено Меган” завантажили дві родини. Хоч і небагато взяли речей, а при оглядах багажника на блокпостах памперси випадали з машини. Пропускали нас достатньо швидко, бо розуміли, що ми не веземо чогось небезпечного, бачили, що дитина менша плаче. На дорогах ситуація тоді була спокійна, але їхали повільно, бо стояли великі черги на виїзд. Було важко, страшно, але ми виїхали”, — ділиться спогадами Анастасія.

Після виїзду з Донеччини родина зупинялася там, де прийдеться: в Олександрії, Умані, Новій Ушиці. А потім випадково стали в якусь чергу в місті Могилів-Подільський. Так вони поїхали далі та потрапили в Хотин.

Прихистили Журавльових у будинку Сметаніних — хотинських волонтерів, які безоплатно приймали в себе вдома переселенців. 

“Коли ми прожили тиждень у Хотині, до нас приїхала місцева депутатка і повезла до міської ради матусь, які мали немовлят та дітей до року. Нам там дали памперси, а також ми мали змогу поговорити з мером Хотина — Андрієм Дранчуком. Він тоді запитував як ми живемо, чи потребуємо допомоги, і я розповіла про наш бізнес. А він відповів: “Давайте ми вам допоможемо перевезти бізнес сюди?”. Тоді я на нього трошки скептично глянула і кажу: “Та ми тут ще десь тиждень побудемо і повернемося додому”. Ніхто ж на той момент не знав, що буде так…”, — розповіла Анастасія Журавльова.

Приміщення для майстерні та перше замовлення завдяки громаді

Проживши в Хотині ще деякий час, Журавльови вирішили переїхати в Тернопільську область. Там до подружжя прийшло розуміння, що війна надовго і треба налагоджувати життя на новому місці.

Свій бізнес вирішили релокувати, тому Олексій разом з батьком знову вирушили у Краматорськ.

“Живучи в Тернопільській області, до нас врешті решт прийшло розуміння, що це все надовго, і війна не триватиме 2-3 тижні, як багато хто думав спочатку. Тоді ми вирішили — треба жити далі й все ж таки перевозити бізнес сюди. Спочатку перевезли його в Тернопільську область. Чоловік поїхав з татом у Краматорськ і збирали обладнання. Там вони знаходилися десь тиждень, періодично переживаючи обстріли. З майстерні вивезли все, основне — це компресор, охолоджувач, станки, матеріали, які закупили до війни. Фурою все доправили на Тернопільщину”, — розповідає Анастасія.

Але те, що родині вдалося забрати обладнання, не означало швидкий перезапуск виробництва. Релокувати бізнес на Тернопільщині не вдалося через дуже високі ціни на оренду. Та подружжя не опустило руки. Якось Анастасія згадала пропозицію від мера Хотина і вирішила знову до нього звернутися. І не даремно.

“Зіткнувшись з проблемою пошуку приміщення для майстерні, я згадала Андрія Дмитровича (мера Хотина — прим.) і подумала: “А може він нам все ж таки допоможе?”. Через людей я знайшла його контакти і, мабуть, два дні надзвонювала. Як виявилося, він тоді був за кордоном і не міг відповісти. Але я все ж додзвонилася, розповіла про нашу ситуацію і він сказав: “Я вам допоможу”, — згадує Анастасія.

Так подружжя знову приїхало в Хотин. Але спочатку просто, щоб знайти приміщення. Шукали таке, щоб можна було і все обладнання розмістити, і щоб комфортно було, і оренда була недорога. 

“Ми придивилися це приміщення і вирішили орендувати його. Після цього поїхали на Тернопільщину за речами та обладнанням, і десь за 3 тижні остаточно перебралися в Хотин. За цей час у приміщенні нашої майбутньої майстерні навели лад, залатали дірки у стелі, трішки позаливали підлогу. Міська влада надала нам це приміщення майже безоплатно. Ми платимо символічну суму, адже це необхідна формальність для документів про орендуʼʼ, — ділиться Анастасія Журавльова.

На постійне місце проживання в Хотин родина приїхала в липні. Потім був довгий процес налагодження і запуску обладнання. А згодом з’явилося і перше замовлення. Його зробила Хотинська міськрада.

“Перше наше замовлення з нової майстерні було тут, у Хотині. На замовлення Хотинської міськради ми виготовили дерев’яні ялинкові прикраси. Делегація з Хотина якраз збиралася їхати за кордон, і їм потрібні були новорічні подарунки. Окрім цього, ми виготовили й сувенірну продукцію. Зараз ми їм дуже вдячні за наш початок. Завдячуючи допомозі громади, наш бізнес почав потихеньку відновлюватися”, — каже Анастасія.

Основний напрямок роботи — розвиваючі іграшки для дітей

Зараз родина Журавльових активно розвиває свою власну справу. Працюють удвох, адже поки немає стабільності та регулярних замовлень влаштувати когось до себе в майстерню не можуть. 

Через брак робочих рук відновити весь асортимент, який Журавльови пропонували у Краматорську, неможливо. Тому подружжя вирішило сфокусуватися на одному напрямку — розвиваючі ігри для дітей. Вибір іграшок пропонують широкий — для розвитку візуального сприйняття, зорової координації, тактильних відчуттів, тренувань дрібної моторики, уваги та пам’яті, вивчення кольорів і форм.

“Ми зрозуміли, що працювати можемо лише удвох. В основному Льоша один, а я як можу, так і допомагаю. Через це обрали один напрямок роботи — дитячі розвиваючі іграшки. На мою думку, це те, що необхідно зараз нашим дітям, які живуть у війні. Зараз вони як ніколи потребують розвитку і допомоги у стресових ситуаціях. А ще наші ігри допомагають дітям з інвалідністю, вони розроблені за різними методиками й за рекомендаціями логопедів та психологів. Звичайні матусі, які не розуміються в цих питаннях, можливо і не зрозуміють цінності наших ігор. А ось логопеди й психологи — так. Деякі зі спеціалістів з нами співпрацюють і замовляють у нас напряму. Також у нас купували ігри для місцевої школи. Ми виготовили для них близько 25 наборів ігор”, — зазначає Анастасія Журавльова.

Просувають свою продукцію краматорці через інтернет. А головні “тестувальники” іграшок — їхні сини.

“Всі ігри тестують наші діти. Ми знімаємо з ними рілси, викладаємо в соцмережі. Це, перш за все, потрібно для розуміння батьків, які хочуть купити іграшку. Адже є такі випадки, коли людина просто купує іграшку, бо вона йому візуально сподобалася, а як нею користуватися не знає. Тому наші діти на власному прикладі показують, як працюють наші ігри”, — каже Анастасія.

Окрім іграшок, Журавльови виготовляють ще й сувенірну продукцію на замовлення громади.

“На знак подяки за допомогу і задля позитивної співпраці з громадою ми виготовляємо ще й сувеніри на продаж і бокси для зберігання речей. Ялинкові прикраси, підставки під гаряче, брелоки з емблемою Хотина. Хотіли б відкрити точку біля Хотинської фортеці, але на це не вистачає рук”, — розповідає Анастасія.

Боротьба з холодом і пошук нових постачальників

При перезапуску виробництва родина Журавльових стикнулася і з деякими проблемами. Їх оперативно вирішили, зокрема і за допомогою грантових програм.

Першою проблемою став пошук нових постачальників. Адже раніше матеріал купували в Білорусі.

“З постачальниками було складно. До війни ми купували матеріали з Білорусі, адже там продавали дуже якісну фанеру. В Україні ж є певні проблеми з фанерою, тому ми почали купувати матеріал із Латвії. Її порадили наші постачальники, з якими ми співпрацювали ще в Краматорську. Через цю ж фірму ми і купуємо фанеру, але вже латвійського виробництва. Також у нас були спроби перейти на більш дешевші варіанти, але все ж повернулися до фанери. Адже це якість, краса і більш привабливий вигляд іграшок”, — каже Анастасія.

Ще однією перепоною для стабільної роботи став холод. У приміщенні майстерні не було опалення, а це справжня катастрофа для обладнання. Та родина все ж знайшла вирішення.

“Станок, за яким ми працюємо, не має замерзати. Температура води в ньому має бути не нижче +15 градусів. Підтримувати це тепло було дуже важко, опалювали приміщення обігрівачами. Вони працювали практично цілодобово, бо тільки так можна було зберегти тепло і не дати воді замерзнути. Цю проблему ми вирішили, вигравши грант на покращення умов виробництва. За отримані кошти вдалося налагодити систему опалення — купити конвекційну піч булер’ян і брикети. Завдяки цій покупці минула зима пройшла набагато легше, що дозволило стабільно працювати”, — зазначає Анастасія.

Також за грантові кошти Журавльови змогли купити додаткове обладнання для своєї майстерні: ноутбуки, принтер, матеріали для друку, фарби та інші розхідні матеріали.

У планах — розвиток бізнесу і вихід на міжнародний ринок

Проживши в Хотині два роки, родина Журавльових вирішила залишатися тут. Хоч і спогади про дім ятрять душу, повертатися туди найближчим часом сім’я не планує. 

“Важко, але вже два роки ми тут і намагаємося будувати свій новий дім. Не бути весь цей час вдома дуже складно, був такий період, коли бажання повернутися було дуже сильним. Перший час я просто божеволіла, завжди говорила чоловіку, що хочу додому. А потім змирилася з думкою, що ми маємо будувати життя на новому місці. Якось я замислилася: “А що насправді мене тримає там, у Краматорську?”. Ми всі тут, наші батьки, моя бабуся в безпеці. Там залишилися лише стіни. Зрозуміло, що це наше родинне гніздечко, де зародилися наша родина і наш бізнес, де ми мріяли і планували жити далі. Залишивши все там, душа, звичайно, рветься назад, але головою розумієш, що ні. Ми батьки двох дітей, і їхні життя, їхнє психологічне здоров’я для нас на першому місці. Тому поїхати додому ми не плануємо, будемо пускати коріння вже тут”, — ділиться думками Анастасія.

Зараз родина Журавльових хоче виготовити весь асортимент іграшок, щоб він був у наявності, зробити гарні фотографії, запустити свій сайт і оновити інстаграм-сторінку. Робитимуть все для того, щоб їхні ресурси були більш цікавими для майбутніх клієнтів. 

“Також ми шукаємо додаткові точки збуту. Вже і постійні клієнти з’явилися. Наприклад, фонд “СОС Дитячі містечка Чернівці” у нас замовляє і намагається просувати нашу продукцію. Також вітрина з нашими товарами є в місцевому магазині “Офіс Центр”. А так, в основному, продаємо товари через інтернет”, — каже Анастасія Журавльова.

У планах на майбутнє є і вихід на міжнародний ринок. До речі, в родини вже є невеликий досвід у цьому напрямку. Іграшки від краматорців продавали на щорічному ярмарку в Люксембурзі.

“Плани на майбутнє — розвивати й ще раз розвивати наш бізнес. Створюємо нові ігри, хочемо вийти та на закордонний ринок. У нас вже був і деякий досвід цього. Минулого року про нас написали статтю в місцевій газеті, і її побачила жінка, яка сама родом зі Слов’янська, але вже 13 років живе в Люксембурзі. І вона запропонувала нам взяти участь у триденному ярмарку, який проходить раз у рік у Люксембурзі. Ми погодилися, відправили наші ігри і ялинкові прикраси в Люксембург, і всі вони продалися. Сподіваємося, що може хтось нас запам’ятає і щось ще замовить. Цьогоріч ми теж хочемо взяти участь у тому ярмарку, але вже з новими іграми. Сподіваємося, що згодом нам вдасться вийти на міжнародний ринок. Віримо, що з часом все так і буде”, — ділиться планами Анастасія Журавльова.

Як підтримати? 

Іграшки виробництва родини Журавльових можна придбати, написавши їм в Instagram.

***