"Спільнота Відновлення": як маріупольчанка відкрила кав’ярню "Dusha" в Івано-Франківську

“Спільнота Відновлення” — засноване "Східним Варіантом" ком'юніті незламних жителів сходу, які заново поставили на рейки свою діяльність у сфері бізнесу чи в громадському секторі. Люди, якими ми захоплюємось та про яких хочемо розповісти якнайбільшій кількості людей. Бо такі історії варті вашої уваги та підтримки. Підтримайте створення таких історій — долучайтесь до “Спільноти Відновлення” та підтримайте Східний Варіант донейтом.

***

Втративши все, здійснити свою мрію

Над створенням власної кав’ярні жінка думала ще у 2013-2014 роках. Тоді в торгових центрах Маріуполя почали з’являтись точки, де можна випити кави. Побачивши їх, в Тетяни з’явилась ідея відкрити власну кав’ярню. Але її реалізацію жінка не починала: в неї була стабільна робота, хороша заробітна плата. Не хотілось порушувати цей спокій і починати щось з нуля.

“Була впевненість у завтрашньому дні. На той час, щоб відкрити кав’ярню, потрібно було кинути все і починати з нуля. В мене не було можливості відкрити бізнес. А коли ти вже все втратив, то розумієш, що потрібно починати діяти й не чекати, що гроші в тебе з'являться нізвідки. Потрібно просто шукати можливості для реалізації своєї ідеї”, — розповідає Тетяна.

Дорога з окупації

Зранку 24 лютого жінка прокинулась від численних повідомлень про те, що почалась війна.  Зібрала сумку, кинула туди фен і косметику. Поїхала на роботу з дитиною, щоб зібрати інші речі та документи. Жінка вирішила їхати до батьків в село Григорівка, яке розташоване за 25 км від Маріуполя. Під час виїзду почався обстріл блокпоста, через який вона мала проїжджати. Тоді разом з дитиною повернулась назад додому.

“Я сіла вдома і моніторила новини. Думала, що от зараз це закінчиться. Ми ж вже були звиклі до такого, коли у 2014-2015 році були попадання по Східному мікрорайону Маріуполя. Але час йшов і нічого не змінювалось”, — каже Тетяна.

Жінці зателефонувала мама і повідомила, яким маршрутом вдалось виїхати з міста її сусіду. Після цього жінка спробувала знову поїхати з Маріуполя до батьків в село і ця спроба була вдалою. 

“Усе, що летіло на Маріуполь, летіло повз наше село. Ми все це бачили”, — згадує маріупольчанка.

Перші тижні сім’я проводила в підвалі через постійні обстріли. Не було ні світла, ні газу, ні зв’язку. Приблизно 4-5 березня район був окупований російською армією. Жінка розповідає, що намагались тоді якнайменше часу проводити на вулиці.

Пізніше, 15 березня, Тетяна поїхала в райцентр, бо дізналась, що там видають гуманітарну допомогу. Вирішила знайти трохи бензину та продуктів батькам і тоді пробувати виїжджати з окупації.

“Ми простояли 9 годин на морозі в черзі по пальне, його так і не привезли. Продукти везли з Донецька, фури з ними були ледь заповнені. В чергах було багато людей, тільки частина змогла отримати щось. Ми так і не отримали нічого”, — розповідає Тетяна. 

Повернувшись назад в село, сім’я вирішила виїжджати. Тетяна з донькою та її сестра з сім’єю збирались покинути Григорівку і їхати на підконтрольну Україні територію. Батьки залишились в окупації.

Жінка розповідає, що виїжджати було дуже страшно. На кожному блокпості їх обшукували, чоловіків перевіряли на наявність патріотичних татуювань. Тетяна розповідає, що їм пощастило виїхати до Запоріжжя за один день. Наступного поїхали в Дніпро, там Тетяна з донькою залишилась на декілька місяців. Потім вирішила переїхати в більш безпечне місто й обрала Івано-Франківськ. 7 травня Тетяна з донькою приїхали в це місто.

“Було дуже важко”. Як сім’я облаштовувала життя в новому місті 

Тетяна ділиться, що тоді ще тривали бої за Азовсталь і була надія на те, що скоро Маріуполь звільнять від окупантів.

“Тут я орендувала квартиру, але речі не дуже розкладала. Адже не знаєш, може тобі зараз прийдеться їх збирати й чухати далі за кордон чи десь по Україні, шукати більш безпечне місце, де ти будеш ховатися”, — каже жінка.

Тетяна розповідає, що було важко звикати до нового міста і його темпу життя. 

“Ми звикли постійно працювати на драйві, а тут все лайтово, всі відпочивають і ніхто нікуди не спішить. На початку це дратувало, а потім вже звикла”, — розповідає Тетяна.

У цей період жінка працювала віддалено в банку і допомагала клієнтам, які виходили на зв’язок. Каже, що намагалась допомогти кожному, хто звертався. Банк надав їй комп’ютер для роботи й так Тетяна могла певний час працювати та заробляти на життя, хоча дохід вже не був таким, як раніше через менший обсяг роботи. Та в червні банк прийняв рішення не оплачувати роботу і тоді вона почала шукати щось інше.

Тетяна шукала роботу в банку за спеціальністю. Пошук зайняв приблизно місяць. Потім пройшла успішно кілька співбесід і вийшла працювати керівницею відділення. Та втриматись на роботі вдалось на три місяці. Тетяна розповідає, що стосунки з колегами тоді не склались.

Працювати в банку Тетяна мріяла з дитинства. Розповідає, що коли приїхала в Маріуполь в 6-річному віці й побачила в центрі біля Драмтеатру велику будівлю банку, тоді загорілась бажанням поєднати життя з банківською справою. А через багато років їй вдалось влаштуватись на роботу в банк, який був саме в тій будівлі в Маріуполі.

Початок роботи над кав’ярнею

Тетяна почала цікавитись грантовими програмами для переселенців. Одного дня в фейсбуці натрапила на програму для жінок, які виїхали з окупованих чи прифронтових міст. Маріупольчанка подала заявку на отримання гранту, далі пройшла декілька співбесід, створила та захистила бізнес-план. Врешті-решт заявку Тетяни схвалили.

Жінка займалась цим паралельно з роботою в банку. І коли справа стала успішною, залишила банк в минулому. Далі Тетяна зареєструвала ФОП і чекала на нарахування грантових коштів на початок своєї справи. З цього почалось створення кафе “Dusha” в Івано-Франківську.

Назву для свого закладу Тетяна обрала з прив’язкою до Маріуполя. “Кав’ярня з маріупольською душею” — саме такий опис є в інстаграмі кафе. Ідея такої назви полягає в тому, що за чашкою кави люди спілкуються, діляться своїми думками, переживаннями, емоціями. 

“З кожною чашкою кави або будь-якого напою ти ділишся з людиною частинкою своєї душі. Це розмова, посмішка, погляд”, — розповідає Тетяна.

Жінка отримала кошти в листопаді 2022 року. Каже, що сума не була великою — 80 тисяч грн. Але це вже був початок і далі Тетяна продовжувала шукати гранти та інвесторів. Та процес відкриття кав’ярні відтермінував блекаут.

“Цих 80 тисяч вистачило б тільки на генератор, який мені потрібен для кав'ярні по потужності. Я розуміла, що якщо я зараз почну свою справу, то буду працювати в мінус рік через блекаут. Я вирішила почекати й шукала додаткову роботу з фінансових консультацій”, — розповідає Тетяна. 

Потім пройшла офлайн-курси з бізнес-планування для переселенців. Саме на цих курсах викристалізувалась ідея кав’ярні, яку Тетяна хотіла відкрити. Жінка вирішила, що це буде кафе про Маріуполь, і ця ідея буде центральною. 

Тетяна захистила бізнес-план своєї кав’ярні перед відкритою аудиторією. Її ідею підтримали інші й це надихнуло починати працювати безпосередньо над кав’ярнею. Поступово в кав’ярні почали з’являтись столи й стільці, барна стійка, дитячий куточок. На стіні художниця намалювала краєвиди Маріуполя, які впізнає кожен містянин. А в інтер’єрі є багато відтінків синього — це нагадування про Азовське море, за яким нині сумує Тетяна.

На пошук приміщення для кав’ярні пішов місяць. Тетяна каже, що з самого початку хотіла відкривати її в спальному районі. Бо в центрі кав’ярень багато, а далі від центру їх стає менше і менше. Щоб в людей було місце, де вони можуть випити кави та посидіти з друзями, Тетяна обрала приміщення на вулиці Пулюя, 2.

“Я не працювала у сфері обслуговування. Мені близька тема спілкування з клієнтами, ведення фінансового обліку. Але процес роботи з постачальниками я тільки вивчаю. Кожного дня я вчусь чомусь новому. До мене приходять дуже багато і переселенців, і місцевих, вони пропонують свою допомогу і підказують, що і де краще купити. Коли почала працювати й більше спілкуватися з місцевими, мені стало морально легше. Стало простіше бути в іншому місті, коли ти починаєш обростати новими знайомими ”, — розповідає Тетяна.

Перші клієнти кав’ярні

Тетяна розповідає, що коли був перший робочий день кав’ярні, в жінки тряслись руки від хвилювання. В неї був телеграм-чат з переселенцями з різних міст. Вона вирішила написати про відкриття своєї кав’ярні в Івано-Франківську та запросити на каву учасників чату. Вже через пів години в кав’ярні були перші відвідувачі. Тетяна каже, що від хвилювання не вдавалось збити молоко для кави, але з часом жінка навчилась це робити без проблем. Перед цим Тетяна пройшла курси баристи й почала вивчати каву більше. 

Наступного дня наплив людей був меншим, почали приходити люди з сусідніх будинків, щоб познайомитись з новою кав’ярнею. Про відкриття кав’ярні написав “Я-Маріуполь”, і тоді маріупольці теж почали приходити в кав’ярню з маріупольською душею.

Як підтримати кав’ярню?

Кав’ярню “Dusha” можна підтримати своїм візитом. Тетяна радо зустріне вас та розповість вам про кав’ярню більше історій. А за діяльність кафе можна слідкувати в інстаграмі за посиланням.

***