Як переселенка з Луганщини проводить сеанси арттерапії для військових і створює ляльок, присвячених українським містам

Своєю історією рубіжанка Олена Хмельницька поділилася зі Східним Варіантом.

У Рубіжному відтворювали українські традиції та проводили патріотичні заходи

Олена Хмельницька довгий час працює методисткою, викладачкою гуртків народознавства і краєзнавства в Рубіжанському центрі туризму, краєзнавства, спорту та екскурсій учнівської молоді. Цей центр був справжнім осередком патріотичного виховання дітей. А ще завдяки команді центру в Рубіжному проводили велику кількість цікавих подій для містян.

“Наш центр багато років був і продовжує залишатися осередком українськості. Він був нанесений на туристичну карту Луганщини, як об’єкт, який радили відвідати туристам. Всі патріотичні заходи, які відбувалися в місті, проводилися за нашої ініціативи. Серед них перша в історії міста рушникова хода до Дня сім’ї, в якій взяли участь понад 200 наших учнів, хода у вишиванках. Також мені вдалося організувати традиційний фестиваль різдвяних шопок і вертепів, а згодом на площі міста кожного року почали проводити фестиваль колядок. Я сама вигадувала ці заходи, писала сценарії, організовувала їх та була ведучою. Ми пишалися тим, що наш центр був осередком новаторства, чогось цікавого для дітей і для їхніх батьків”, — каже Олена Хмельницька.

Окрім цього, Рубіжанський центр туризму і краєзнавства міг похвалитися колекціями з унікальними експонатами.

“У нас були унікальна етнографічна колекція, історична, нам заздрили музейники. Ми мали півтори тисячі експонатів: унікальні документи, автентичний український одяг, який ми збирали з різних куточків України, унікальна колекція рушників від відомих людей”, — зазначає Олена Хмельницька.

А родзинками позашкільного навчального закладу були найбільші писанка і дідух Луганщини.

“Разом з учнями ми зробили найбільшу на Луганщині писанку. Діти власноруч розшивали її жовто-блакитними квітами. Також ми сплели великого різдвяного дідуха. Це взагалі для нашого регіону річ незнайома, люди про нього чули, але не бачили як він виглядає. Своїм розміром наш рубіжанський дідух трошки не дотягнув до найбільшого в Україні, який ставлять у Львові на різдвяні свята. Львівський дідух триметровий, а наш трошки менший — 2,80 метра заввишки. Вищим зробити його не дозволяла висота приміщення. Цей дідух ми з учнями зробили за 4 дні”, — розповідає Олена Хмельницька.

На жаль, всі цінні експонати Рубіжанского центру туризму і краєзнавства залишилися в окупації. На сьогодні всі колекції закладу розграбовані та знищені. Та зберегти вдалося колектив центру і його учнів. Наразі заклад продовжує працювати й проводити різні заходи, але в онлайн-режимі. 

Проводити заняття з арттерапії почала після повідомлення пораненого бійця

Повномасштабну війну Олена Хмельницька разом з родиною зустріли в рідному місті. Рубіжне з перших днів було під постійним ударом ворога, тому родина була вимушена жити в підвалах. Провівши понад 20 діб під обстрілами Олена вирішила виїжджати та вивозити своїх рідних.

“З Рубіжного ми виїхали 13 березня 2022 року. Тоді вже лишатися в місті було просто неможливо. Виїжджали ми дуже складно, бо тоді вже були досить жорсткі бомбардування міста і йшли бої, а жила я якраз у мікрорайоні біля лісу. Власного транспорту ми не мали, а евакуація була маленьким автобусом тільки від міської ради. Дістатися туди було ще те випробування, адже йти треба було буквально під снарядами. На щастя, нам вдалося евакуюватися. Разом зі своїм сином, невісткою і 10-річною онукою ми переїхали у Збараж. Нас люб’язно прийняли до себе незнайомі нам люди. У них ми прожили 3 місяці, а потім перебралися в Тернопіль”, — розповідає переселенка.

Одразу ж по приїзду на Тернопільщину Олена почала активно волонтерити. Цією справою вона займалася ще з 2014 року на Луганщині та не планувала кидати цю справу на новому місці. Тут жінка заснувала громадську організацію “Воїни світла Рубіжне”, яка надає допомогу українським воїнам.

“Коли Рубіжне вперше окупували, то ми залишалися в місті і на власні очі бачили жахи окупації. А коли місто було звільнене, то я докладала дуже багато зусиль, щоб допомагати нашій армії: збирала воїнам засоби гігієни, продукти, теплий одяг на осінь. Тоді я робила це зі своїми учнями, оголошувала акції серед шкіл міста. А коли ми виїхали на Тернопільщину, перше, що я зробила, це поїхала в місто-побратим Рубіжного — Долину Івано-Франківської області. Я пішла в міську раду, коли якраз було засідання, і звернулася до депутатів з проханням допомогти нашому місту, яке тоді ще тримало оборону. На моє прохання відгукнулися і ми стали переганяти авто з допомогою від міста-побратима”, — розповідає жінка. 

Спершу допомогу відправляли у військову частину Рубіжного, яка тримала оборону. Коли наші воїни відійшли, то її возили вже у Сєвєродонецьк. Згодом допомогу стали надавати різним військовим частинам, медротам, штабпунктам і шпиталям.

Окрім допомоги військовим на фронті, Олена Хмельницька допомагає ще й пораненим бійцям, які проходять лікування і реабілітацію у шпиталях. Спільно з тернопільським художником Рустамом Давлетовим вона проводить для військових заняття з арттерапії. Народився цей проєкт наприкінці 2022 року, коли Олена взялася за здійснення мрії пораненого бійця.

“Кілька місяців я просто доставляла у шпиталь гуманітарні вантажі з медикаментами, продуктами та засобами гігієни. А потім на різдвяні свята організувала у шпиталі свято. Я приїхала туди з ансамблем “Збираж” і ми колядували в усіх відділеннях і палатах. Там я познайомилася з бійцями і багатьом з них лишила свій номер телефону, щоб вони могли звернутися в разі якихось питань чи проблем. І поки я поверталася додому один із поранених хлопців написав: “Пані Олено, допоможіть втілити в життя мою мрію. Я хочу навчитися малювати”. Я не могла проігнорувати це прохання і звернулася за допомогою до художника Рустама Давлетова, щоб ми поїхали у шпиталь і організували майстер-клас для воїна. Він погодився і ми одразу ж вирушили у шпиталь”, — згадує Олена.

Для пораненого військового створили всі необхідні умови, щоб він зміг написати омріяну картину.

“Оскільки цей хлопець був лежачий, ми поставили йому в ліжко складний мольберт, а перед ним стояв художник і показував на своєму мольберті як правильно малювати. Хлопець повторював за ним і створив гарну картину. Саме з неї все і почалося”, — розповіла Олена Хмельницька.

Майстер-клас, який провели для бійця, сподобався і його сусідам по палаті. Вони теж захотіли намалювати картини. А згодом про заняття з малювання дізналися й інші пацієнти й теж забажали спробувати себе у творчості.

Сьогодні Олена з Рустамом проводять заняття з арттерапії в кількох лікарнях. Кожен майстер-клас триває недовго, по 45-50 хвилин, щоб військові не мали сильного навантаження. Та цього вистачає, щоб дати позитивний ефект. Олена каже, що заняття з малювання стали невіддільною частиною загальної терапії військових. На майстер-класах хлопці психологічно відновлюються і мають можливість повірити у свої сили. 

“По-перше, про покращення свого психологічного стану говорять самі хлопці. Поки вони малюють, ми з ними спілкуємося, жартуємо, мріємо, розповідаємо цікаві історії. І в цей час, як кажуть самі хлопці, вони забувають про біль. Дуже багато воїнів знаходяться в лікарні рік або півтора, вони переживають величезну кількість операцій. На цей час лікарня стає їхньою другою домівкою, тому треба, щоб вони не просто тут лежали і впадали у відчай, а відчували повноцінне життя. По-друге, вони відкривають у собі нові можливості, нові таланти. За короткий час вони створюють справжні шедеври. І це малюють люди, які, в більшості випадків, ніколи не малювали, за виключенням уроків малювання у школі”, — зазначає жінка.

Дехто з пацієнтів шпиталю настільки захопилися малюванням, що самостійно продовжують працювати в цьому напрямку.  

“Наприклад, у нас був рекордсмен Ярослав, який за час перебування в лікарні намалював 9 картин. А Володя Семанишин, який втратив кисті двох рук, не тільки навчився малювати, а вже й готує свою персональну виставку картин. Він пішов далі та освоїв малювання мастихіном (художній шпатель — ред.), що надзвичайно складно”, — розповідає Олена Хмельницька.

На сьогодні в межах проєкту з арттерапії бійці створили понад 150 картин. Ці роботи стали частиною виставки “Воїни світла”, яку Олена Хмельницька презентує в Україні і за кордоном. Ця виставка вже побувала в різних закладах Тернополя, а також у Варшаві. Окрім картин, в експозиції є й фотографії їхніх авторів. Ці фото робить Олена під час занять з арттерапії. Вона фотографує сам процес малювання, обличчя воїнів і їхні очі. Мета виставки — розповісти про подвиги живих героїв та показати незламність українців.

“Коли ми тільки починали цей проєкт, то я сказала: “Хлопці, ви будете справжніми зірками, про вас дізнається світ, і я зроблю для цього все можливе і неможливе”. Тому цією виставкою я просто дотримуюсь своєї обіцянки. Спочатку ми презентували її в лікарні, де були написані перші картини. А потім виставка об’їхала дуже багато закладів Тернополя. Вона презентувалася в День прапора на місцевій площі, де тернополяни могли ознайомитися з творчістю наших воїнів, потім в Українському домі “Перемога”, де виставляють картини відомих художників”, — розповідає ініціаторка виставки.

Далі картини військових поїхали в місцеві навчальні заклади.

“Ми експонували виставку в навчальних закладах, щоб виховувати молоде покоління на прикладі наших живих героїв. Перша презентація була в Західноукраїнському університеті, де студентство і викладачі зробили просто грандіозну презентацію. Там виставка знаходилася майже два місяці, де її відвідали багато людей і іноземних делегацій. Також разом зі студентами ми втілили кілька проєктів, спрямованих на допомогу воїнам. Це були волонтерські акції, в межах яких ми купували пледи для шпиталів, щоб хлопці на візках могли тепло вкутати ноги, коли виїжджають на прогулянку”, — ділиться Олена Хмельницька.

Зараз виставку “Воїни світла” можна побачити у знаменитому Збаразькому замку. У людей є можливість побачити її на власні очі та послухати про наслідки війни і мужність наших героїв. У планах також вдруге повезти виставку у Варшаву, щоб її побачили якомога більше іноземців, та презентувати її в інших країнах Європи.

“Ляльки — це присвята містам, воїнам і конкретним людям”

Творчістю продовжує займатися і сама Олена. Вона виготовляє виставкові ляльки, стилізовані під мотанку. Цим жінка займалася ще в Рубіжному. 

“У нашому центрі туризму і краєзнавства була велика колекція ляльок, стилізованих під мотанку. Вона налічувала 150 лялечок. Її ми возили на перший фестиваль української народної іграшки та гри, який проходив у Кремінському районі. Ці ляльки відображали красу української вишивки, одяг регіонів, а найбільша з них була десь 1,68 метра заввишки. Цих ляльок, яких ми робили з учнями, нам теж не вдалося врятувати. Але мені дуже хотілося підтримати своїх учнів, щоб вони не кидали цю добру і цікаву справу, тому я й вирішила відновити виготовлення ляльок”, — каже Олена Хмельницька.

До виготовлення ляльок жінку спонукала одна зі збаразьких волонтерок. Вона й подарувала родині Олени коробку зі всім необхідним для рукоділля.

“Першу ляльку зробила моя онука Софія. Її ми подарували волонтерці Олександрі Михайлович, яка з перших днів дуже нас підтримує. Саме пані Олександра, яка ще є власницею маленької крамнички “Ниточка” з товарами для рукоділля, стимулювала нас до відновлення творчої роботи. Я їй показувала фотографії наших виробів, розповідала про те, як працювала з дітками, а вона все казала: “Давайте вже починайте займатися улюбленою справою”. Щоб стимулювати нас до дії, вона подарувала моїй онуці коробку, в якій були стрічечки, мереживо, якісь клаптики, маленька гольничка, сантиметр, ножичі, гарячий клейовий пістолет, тобто все необхідне для роботи. З цих матеріалів Софійка зробила першу ляльку “Україночка”. Зараз вона стоїть у магазині “Ниточка” у Збаражі”, — розповідає Олена Хмельницька.

Наступною була лялька для міста-побратима Долина. Це була дівчинка-луганчаночка з традиційною червоно-синьою вишивкою. А далі Олена стала виготовляти ляльок, присвячених різним містам України, переважно містам Луганщини. 

“Ці ляльки — присвята рідним містам. Наприклад, є лялька “Рубіжне” з прапором міста і біля неї стоїть байбачок у бронежилеті і касці, який є символом Луганщини. Є лялька “Лисичанськ”, яка тримає в руках шахтарську каску з маленьким лисеням. Є лялька, присвячена Кремінній, яку називали легенями Луганщини. У неї вишитий ялинками одяг і вона несе в торбинці різні шишечки і насіння, щоб сіяти, саджати і відновлювати ліси. Є лялька “Херсон”, яка з’явилася у той час, коли ЗСУ почали визволяти частину Херсонщини і звідусіль лунала пісня “Херсон, Херсон мені щоночі сниться”. Ця лялька в зелених кольорах з оздобленням, схожим на кавунчики”, — розповідає переселенка.

Для створення ляльки “Сєвєродонецьк” Олена заручилася підтримкою волонтерського обʼєднання “Сєвєродонецькі павучки”.

“Лялька “Сєвєродонецьк” вийшла дуже сучасною. Вона у джинсовому одязі, але з дуже символічними речами. В руках у цієї ляльки згорнуті фрагменти сітки, яку плетуть “Сєвєродонецькі павучки”. Це об’єднання волонтерів, яке було створене ще у 2014 році і існує до сьогодні попри те, що всіх “павучків” розкидало по світу. Зверху на цю сітку я посадила маленького павучка, як символ їхньої організації. А на поясі в лялечки “Сєвєродонецьк” висять колбочки, які нам нагадують, що це місто хіміків”, — розповідає Олена Хмельницька.

Є у майстрині й ляльки, присвячені збірним образам українців.

“У мене є лялька “Повернення“, присвячена людям, які втратили свої домівки. Минулого року моя колежанка Оленка, яка є директоркою нашого центру, подарувала картину. На ній зображена дівчина, яка обіймає будинки. На картині я знайшла фрагмент мереживної тканини з вишитими будиночками, і тоді в мене виникла ідея зробити цю ляльку. У неї спідничка з цими будиночками, а на поясі висять ключики. Бо кожна людина, яка втратила свій дім, зберігає ключі від домівки. Також є лялька, присвячена дітям, які тікають від війни. Вона дуже ніжна, у дитячому одязі. На ній біла тепла курточка, дитячий рюкзачок з котиком, в’язана шапочка, шарф і рукавички. Все, як було в моєї онуки, коли ми тікали з Рубіжного. А в руках ця лялька тримає маленького іграшкового зайчика. Це нагадує тисячі наших дітей, які під час евакуації притискали до серця найдорожчу іграшку, яка ще пахла рідною домівкою”, — каже майстриня.

Велика кількість ляльок і на військову тематику.

“Є лялечка, яку я присвятила військовій Катерині Поліщук на позивний “Пташка”. У неї ручки розкинуті, як крильця, а на них сидять маленькі пташенята. Є лялька, присвячена жінкам-військовослужбовицям. Вона одягнена у піксель і зелену сорочку з вишивкою. Є лялька у леопардовому одязі, присвячена акції “Дайте нам леопарди”. Є лялька “Кікімора”, яка присвячена жінкам, які обрали складну професію снайперок. Є дуже зворушлива лялька, яка стоїть у весільній сукні, з-під якої виглядає піксель, а замість фати у неї маскувальна сітка. Це присвята дівчатам, які виходять заміж під час війни”, — розповідає Олена Хмельницька.

Найдовше Олена працювала над лялькою, що присвячена воїнам “Азову”.

“Ця лялька про мій біль. Три роки поспіль перед повномасштабним вторгненням ми з родиною відпочивали в Урзуфі. І будинок, який ми орендували, був навпроти військової бази “Азову”. Щодня ми бачили цих воїнів, бо ходили на пляж повз цю базу, а вони виїжджали на чергування. Ввечері ми поверталися з моря, а вони поверталися на базу. І ми завжди з онукою махали їм, віталися. Це хлопці з неймовірною енергетикою, просто красені. І те, що сталося з цими воїнами в Маріуполі, як їх катують у полоні — це жахливо. Тому мені хотілося створити ляльку, присвячену саме їм. На розробку ідеї і її виконання у мене пішло 3 місяці”, — розповідає майстриня.

Особливістю цієї ляльки є справжній меч, який вона тримає в руках.

“Ця лялька зроблена у червоно-чорних кольорах, а на рукавах у неї вишиті символи “Азову”. У руках лялька тримає справжній металевий меч. Мені часто казали: “Ну чого ти так заморочуєшся, це ж просто лялька, зроби той меч з фольги чи з чогось іншого”, а я відповідала: “Ні, меч має бути справжній, як у справжніх воїнів”. Його виготовив мій знайомий, військовий із Сєвєродонецька, який зараз демобілізований і проживає в Кременчуці. Він вміє це робити, адже сам виготовляє ножі. Я звернулася до нього і він мені зробив та вислав меч. Лялька вийшла чудова, з поєднанням мужності, трагізму і вірою в життя”, — каже Олена Хмельницька.

Усі ляльки жінка виготовляє вночі, коли є вільний час. До створення ляльок вона долучає і майстринь зі Збаража. Вони прикрашають їх вишивкою. На сьогодні у колекції Олени Хмельницької налічується 37 ляльок. Розмір кожної складає 50-65 сантиметрів.

У планах майстрині створити книгу з фотографіями ляльок і їхніми історіями. А її онука Софія хоче зробити таку ж розмальовку для дітей. Книзі та розмальовці вони хочуть дати назву “Там де сходить сонце”, як присвята малій батьківщині, бо для всієї країни сонце встає на Луганщині.

Як підтримати?

Ви можете фінансово підтримати ГО “Воїни світла Рубіжне”, щоб Олена Хмельницька мала змогу й надалі допомагати військовим і проводити заняття з арттерапії (купувати фарби, пензлі, полотна тощо).

Донати можна робити на картку громадської організації — 5169 3351 0946 5548.

***