Кулони з символами міст і прикраси з мемами: як переселенка з Донецька виготовляє авторські прикраси у Гостомелі

Як Катерина відновила власну справу, де бере натхнення та які авторські прикраси має в асортименті — розповідає Східний Варіант.

Все життя щось робила руками та мріяла стати ювеліркинею

Катерина Титова родом з Донецька. Все життя вона мала потяг до творчості. Навіть отримавши диплом психолога і знайшовши роботу за спеціальністю, вона все одно хотіла пов’язати життя з творчою справою. Так прийшло рішення стати ювеліром.

“Я все життя щось робила руками: кастомила одяг, прикрашала меблі, виготовляла різні штуки, сама опанувала роботу з полімерною глиною. Здобувши диплом психолога і пропрацювавши рік бізнес-тренером на фірмі, де я навіть трішки попрацювала вчителем англійської, я все одно розуміла, що хочу бути ювеліром. Так я кинула роботу і поїхала в Харків навчатися в училище сфери послуг. У 2010 році я закінчила навчання, пройшла практику на ювелірному заводі, і з того часу я дипломований ювелір-монтувальник і ювелір-закріпник”, — розповідає Катерина.

Розуміння, що ювелірна справа може приносити немалі кошти прийшло до Катерини одразу після початку професійної діяльності. Адже її перші вироби сподобалися людям і їх одразу купили. 

“Коли я проходила практику на ювелірному заводі, я зробила каблучку у вигляді кота, який обіймає палець. Але це були не просто лапки, там була голова, кіт посміхався і лапками обіймав палець. Такий собі кіт із “Аліси в країні чудес”. Я зробила дві таких каблучки, і в мене їх одразу купили. Потім, вже після отримання диплома, я зробила три брошки у вигляді бабок з міді й акрилового скла. У них були прозорі крильця, а тіло я зробила з намистин. Буквально за пару днів у мене їх розкупили. Одну придбала моя свекруха на подарунок, а дві інші купили мої друзі теж на подарунки своїм дівчатам. Тоді я зрозуміла, що моє захоплення виробництвом прикрас може приносити гроші”, — каже ювеліркиня.

Професійний шлях у ювелірній справі Катерина розпочала у 2010 році. Поступово вона знаходила своїх клієнтів, активно просувала свій бізнес у мережі. Переважно працювала на замовлення. Клієнтів знаходила через раніше популярну мережу “Вконтакте”, а також через власний сайт.

Бізнес розвивався, клієнтів по всій Україні ставало все більше, але у 2014 році до Донецька прийшла війна. Родина Титових залишалася в місті до липня, але врешті решт подружжя з маленьким сином вирішили виїхати, адже в Донецьку з кожним днем ставало все небезпечніше.

“Ми зрозуміли, що все вже дуже погано, коли по дворах почали чути автоматні черги. Хтось у когось стріляв, і при цьому ми не розуміли, хто в кого міг стріляти, адже в місті тоді були лише ці “ополченці”, українських військ на той момент вже не було. Це було дуже страшно. Потім ці люди зі зброєю почали просто ходити вулицями, повз наш будинок. Біля мене в черзі на касу могла стояти якась “задрипана” людина у камуфляжі зі зброєю, і я розуміла, що не знаю, що в неї в голові. Тобто, реально тоді було страшно навіть з дому виходити”, — згадує Катерина.

Остаточно родина ухвалила рішення про переїзд після того, як до Донецька заїхали російські танки. 

“Це була дуже мерзотна сцена. Ці танки їхали центром міста, на них були написи “На Львів”, а зверху на танках сиділи якісь брудні, зачухані, опухлі люди, які дивилися на нас як переможці. Ми стояли втрьох, я до себе притискала малого, якому тоді було 2,5 роки, і ми бачили як гусениці цих танків нищили новий рівний асфальт, який поклали перед Євро-2012. Піднявся великий стовп пилюки, і я тоді зрозуміла, що все — “рускій мір” до нас прийшов і далі тут залишатися вже не можна”, — розповідає Катерина.

Куди їхати родина не знала, місто для переїзду обирали практично навмання. Чоловік запропонував Катерині їхати до Києва, але вона не захотіла жити в шумному мегаполісі. Тому вирішили їхати до Київської області. Вибір пав на Бучу та Ірпінь, де, за словами мами Катерини, яка була там проїздом, дуже гарно, тихо і мальовнича природа.

“Ми зібрали речі, склали їх у 3 коробки й відправили в Київську область. Здається, дві коробки тоді відправили до Бучі, й одну в Ірпінь, просто навмання. Потім ми купили квитки на потяг до Києва, але з Донецька не могли виїхати, оскільки на той момент донецький вокзал вже був обстріляний і зачинений. Їхати довелося з Ясинуватої”, — розповідає Катерина.

Приїхавши до Києва, донеччани наче потрапили в нове життя. Жінка згадує, що з перших хвилин на вокзалі була вражена ритмом мирної столиці і українською мовою, яку почула від перехожих.

“Коли ми вийшли зранку на київському вокзалі, я побачила працюючий банкомат і в мене ледь не почалася істерика. Бо в Донецьку на той момент працюючих банкоматів ми не бачили десь з квітня. Працюючі магазини, багато людей, якась торгівля, машини — для нас тоді було як якесь інше життя. А потім мене випадково штовхнув якийсь дядько на вокзалі і сказав українською “Вибачте”. І я тоді ледь не почала ридати. Сама думка про те, що ти можеш говорити будь-якою мовою і тебе за це ніхто не пристрелить… Це був для мене шок. Бо ми за той короткий період часу в Донецьку були зашугані вкрай. Я знала, що якщо я просто вийду в центр Донецька у вишиванці, то додому я просто не повернуся, бо люди з автоматами були скрізь. Тому дядько на київському вокзалі, який сказав мені “Вибачте” просто довів мене до істерики за одну секунду”, — згадує Катерина Титова.

Приїхавши до столиці, подружжя Титових спочатку оселилися в хостелі і паралельно почали шукати житло. Квартиру знайшли достатньо швидко у Бучі. Заїхавши в нову оселю, Катерина одразу ж облаштувала свій робочий куточок, аби продовжувати майструвати прикраси на замовлення.

“Заїхавши у квартиру, я дістала з коробок усі свої речі, за кілька днів облаштувала свій куточок і почала працювати. Щоб заробити гроші, я буквально щодня пахала. Прокидалася о дев’ятій, їла і сідала за верстат. Були навіть дні, коли на вулицю не виходила, працювала з ранку до вечора. В цей час чоловік доглядав за дитиною, прибирав, ходив до магазину, готував їсти. А я сиділа за тим верстатом, як шахтар у шахті. Треба було заробляти гроші на оренду квартири, на їжу, потім на дитячий садок. А ше тоді різко підняли ціну на газ, тому комунальні рахунки теж були космічні”, — розповідає Катерина. 

Мій принцип — прикраса має нести якийсь сенс і викликати емоції

У 2019 році родина Титових переїхала до Гостомеля, де придбали будинок. У себе вдома Катерина облаштувала свою омріяну майстерню. Там вона працює, знімає контент і пакує замовлення клієнтів.

“Про свою домашню майстерню я все життя мріяла. Коли ми купили будинок, спершу взяла під майстерню другий поверх під дахом. Він тоді був не житловий, але все одно це було хоч якесь приміщення. Та там було дуже темно, і працювати було не дуже комфортно. Потім ми з чоловіком вирішили облаштувати на другому поверсі кімнати для дітей. Тоді чоловік зробив мені майстерню в окремому приміщенні. У нас у дворі стояв двоповерховий сарай, де внизу зберігали інструменти, а зверху дрова. На другому поверсі ми й облаштували майстерню. Чоловік мені тут все утеплив, встановив нові хороші вікна і двері, виклав підлогу. Тепер у мене тут свій куточок, я дуже щаслива. Це мої 15 квадратів, де є все, — каже Катерина.

Раніше ювеліркиня працювала з міддю та акриловим склом. Зараз же майже повністю перейшла на срібло.

“Після 2022 року я десь на 95% перейшла на срібло. Бо працюючи з міддю та акриловим склом, треба кожний виріб робити руками, і я реально за 10 років втомилася від цього всього. Після початку повномасштабної війни я зрозуміла, що життя — це не лише робота і “упахування”, а й щось інше. Тому для того, щоб у мене був час на щось інше я значно скоротила те, що треба щодня обов’язково працювати руками”, — розповідає Катерина.

При створенні своїх прикрас ювеліркиня надихається усім сучасним. Переважно мемами, які з’являються в мережі у воєнний час. Своїми виробами вона реагує на сьогоднішні події та намагається створити щось дійсно важливе і мотивуюче.

“Для мене зробити цяцьку заради цяцьки… ну краще тоді взагалі нічого не робити. Мій принцип — прикраса має нести якийсь сенс і має викликати якусь емоцію. Це може бути негативна емоція, наприклад, сережки з простреленими головами путіна і лукашенка. Не всі люди їх розуміють. Кажуть: “Боже, фу, яка бридота. Як можна цю мразоту на своєму тілі носити, це огидно”. Але ж це емоція. Тобто, вони мають історію, вони мають певний сенс, вони викликають якісь почуття в людини, яка це бачить, і тоді я розумію, що так, це реально чогось варте і я дійсно митець”, — заявляє ювелірка.

До речі, ці сережки, які мисткиня назвала “Саша і Володя в Гаазі”, полюбилися не лише простим українцям. Вони стали частиною фондів Національної скарбниці України. Це мало ще й благодійну мету. За протоколом музей може лише викупити виріб, але Катерина вирішила передати його безоплатно. Та гроші все ж зібрали. Ніби на викуп, а насправді на ЗСУ. Отримані кошти ювеліркиня передала на теплий одяг для захисників.

В асортименті Катерини є й інші прикраси “про наболіле”. Зокрема, каблучка і кулон з бавовною, кулон з псом Патроном, кулон з півником із Бородянки, який вистояв після ракетного удару, та кулон, створений за відомим мемом, де “Батьківщина-Мати” обома руками показує середній палець.

Є серед прикрас браслети та кольє з мотивуючими написами.

“Мої прикраси мають дарувати приємні емоції. Наприклад, кольє чи браслет із написом “Мені можна”. Вони дуже підійдуть людині, яка все життя собі щось забороняє. Дивлячись на цей напис, вона зрозуміє: “Ой, а чого я це собі забороняю, мені ж можна”. І це теж викликає в людини якісь емоції: може позитивні, може якісь змішані почуття, але все одно викликає. Так само і каблучки з якимись написами”, — каже Катерина.

Окремо ювеліркиня виготовляє прикраси з символами міст. Першими виробами були кулони у формі областей України.

“Насправді ідея з символами міст стара і вже трохи заїжджена. Те, що я вирішила робити кулони з символами міст, тут нічого нового я не вигадала. Просто оскільки я вимушено переміщена особа з Донеччини, то звісно я з ніжністю пригадую Донеччину і буду пригадувати до останніх днів. І оця наша спільна травма — донецьких, луганських і кримчан — яка була після 2014 року, сама по собі вимагала до створення чогось такого суто донецького, просто щоб у тебе воно було. І я тоді випиляла кулон у контурі Донецької області”, — розповідає Катерина Титова.

Кулони у формі Донецькій області дуже сподобалися українцям. Їх дуже активно замовляли переселенці і жителі Донеччини. А після початку повномасштабної війни попит на такі кулони зріс, але вже від мешканців інших регіонів. 

“У мене стільки тих кулонів назамовляли, що мене потім почало вже нудити від них. Бо коли тобі треба з нуля напиляти цих областей, потім опилювати їх, а перед цим треба виплавити ту срібну пластину, потім ще треба її розкатати… Це дуже важко, можна зірвати собі спину, руки та все інше. Але люди дуже просили. Потім почали просити луганчани, потім кримчани, і в якийсь момент, вже після повномасштабної війни, я просто зробила всю мапу України та і все. Тепер кожен може отримати свою область взагалі без проблем, тобто у мене тепер є все: і Вінниця, і Херсон, і Київ, і Львів, і все інше”, — каже ювеліркиня.

Наступним кроком стало виготовлення об’ємних кулонів з символами міст. Наразі в асортименті є маріупольська вежа, вінницька вежа, житомирська вежа, і символ Харкова — градусник. Ці кулони Катерина виготовляє спільно з дизайнеркою, яка займається 3D-моделюванням.

“З приходом повномасштабної війни я почала працювати з воском і робити воскові моделі. Потім я знайшла людей, які працюють з 3D-моделями й можуть мені зробити ці штуки в 3D. А це дуже важливо, тому що коли це кулон розміром півтора сантиметра, і там має бути деталізація. Зробити це руками майже нереально. Тому без дизайнера тут не обійтись. Ці кулони я роблю разом з дівчинкою Юлею. Я роблю ескіз, вона потім робить 3D-модель, ми узгоджуємо всі товщини, розміри і таке інше, а після цього я запускаю їх у виробництво”, — каже Катерина.

Наступні кулони ювеліркиня хоче зробити з символами Донецька і Луганська. Та поки що для них немає ескізів. До їх створення мисткиня долучала і своїх підписників, та і це не допомогло.

“Я справді застопорилась на Донецьку і Луганську, бо люди дуже їх просять. Але я щоразу як не спитаю, кажу: “Ну, давайте, донеччани, що у нас символ Донецька?”, ніхто мені нічого цікавого не назве. Кажуть —  терикони. А я відповідаю, що терикони — не символ Донецька. Гаразд, я погоджуюся, що терикони — це символ краю, але вони є і на Луганщині, і в Запорізькій області трішки є, коротше терикони аж ніяк не символ Донецька. Потім кажуть — троянди. А я відповідаю, що троянди — це не унікальний символ. Луганчани кажуть — абрикоси. А я кажу: “Слухайте, я сиджу на Київщині серед абрикосів, давайте пропонуйте щось унікальне”. І все. Ми на цьому так і зупинилися. Я хочу створити дійсно класні кулони з унікальними символами цих міст”, — каже Катерина Титова.

Наразі Катерина Титова не виготовляє прикраси на замовлення. Каже, що за 10 років роботи дуже втомилася від цього. Тому виготовляє авторські прикраси лише зі свого великого асортименту.

Як підтримати?

Катерина Титова продає свої прикраси через власний сайт і сторінку в Instagram. 

На цих ресурсах можна побачити та весь наявний асортимент.

***