"Українці завжди відокремлювали себе від росіян": письменниця та історикиня з Донецька Олена Стяжкіна розповіла про рідне місто

«Розмова про Дім» — це цикл розмов про українські регіони та міста, які зараз є тимчасово окупованими росією: Запоріжжя, Донеччина, Луганщина, Херсонщина, Харківщина та Крим. 

У межах цього проєкту відбулася зустріч з Оленою Стяжкіною — українською письменницею, авторкою понад дев'яноста наукових публікацій виданих як в Україні, так і за кордоном, докторкою історичних наук.

Олена Стяжкіна народилася 25 лютого 1968 року у Донецьку, в родині лікарів. Закінчила школу №2 з відзнакою, далі вивчала історію в Донецькому державному університеті, захистила кандидатську дисертацію та почала працювати на кафедрі історії слов'ян історичного факультету. Разом із викладанням працювала журналістом та копірайтером у місцевих газетах та журналах. У цей період Олена захопилася літературою та опублікувала перші твори у “Самвидаві” онлайн-бібліотеки під псевдонімом Олена Юрська. 

Серед публікацій пані Олени можна виділити: “Жінки в історії української культури другої половини ХХ століття”, “Людина в радянській провінції: освоєння (від)мови”, “Стигма окупації: Радянські жінки у самобаченні 1940-х років”, “Смерть лева Сесіла мала сенс”, “Мінусники: покарані простором”.

У 2014 році, після початку війни та окупації росією Донецька, Олена Стяжкіна змушена переїхати до Києва, після чого у 2016 році починає працювати старшою науковою співробітницею відділу історії України другої половини ХХ ст. Інституту історії України НАН України. 

Також Олена Стяжкіна є засновницею громадського руху “Деокупація. Повернення. Освіта” і членкинею Виконавчої ради Українського PEN. 

Східний Варіант зібрав основні думки, якими письменниця та історикиня поділилася на зустрічі.

“Ці ключі намагались піти від мене”

На початку розмови Олена Стяжкіна поділилась власними відчуттями щодо такого явища як “дім”:

“Я не знаю тепер, що таке дім. Точно можу сказати, що Україна — мій дім у символічному, прагматичному, фізичному, політичному та й у будь-якому сенсі цього слова. А от що таке, той малий дім… Більше не знаю”.

Пані Олена зізналася, що довго носила у сумці ключі від своєї квартири в Донецьку. Згадує, що з цими ключами в неї склались певні “стосунки”:

“Ці ключі намагались піти від мене, залишитись десь за кордоном, ховалися під ліжком. Я прощалася з ними, думаючи, що таким чином прощаюсь із Донецьком. Потім я зрозуміла, що забула, якими ключами відкривати вдома замки. Але розпрощалась я з тими ключами тільки після Маріуполя. Тоді усвідомила, що чимало людей мають ключі, які не відчинять вже жодні двері. Я вирішила бути з цими людьми солідарна і виклала ключі зі своєї сумки”.

Олена Стяжкіна розповіла трохи про своє дитинство в Донецьку. Для неї воно асоціюється з асфальтом, битими колінками та бажанням бути активною дитиною. 

Зокрема, пані Олена згадала про принципи “Банального націоналізму” у роботі Майкла Біліґа, коли нас з дитинства оточують такі зрозумілі та об’єднуючі фактори як їжа, національний одяг, пісні та говірка. За словами пані Олени, згадані чинники є стрижнем, адже попри русифікацію, яку насаджувала радянська влада на Донеччині, українці завжди відокремлювали себе від росіян навіть на побутовому рівні.

Хто створив промислові містечка на Донеччині?

Під час розмови про Донецьку область не могли оминути тему європейських інвестицій у Донеччину.

“Ми з колегами написали книжку про маленькі промислові міста Донеччини та поїхали показувати її до різних міст області. Почалась наша історія з Костянтинівки, де колеги послухали й твердо зазначили, що їхнє місто створили бельгійці. Їдемо до Дружківки. У хабі так само люди почали розповідати, що їхнє місто заснували французи.

У Краматорську наприкінці зустрічі одна зі слухачок зазначила, що її місто створили швейцарці. І одна з моїх колег зауважила, яке це щастя, що місцеві визнають європейський слід в історії своїх міст, а не російський”, — усміхнено розповіла історію з минулого пані Олена.

Пані Олена підсумувала, що радянський союз не створював Донбас. Утім, він його вкрав у тих людей, які дійсно вкладали свої ресурси в схід України. 

Після розмов про справжню історію Донеччини вкотре можна зробити висновок, що схід України заслуговує тільки на європейське майбутнє. 

“Донецький характер”

Пані Олена не любить термін “Донецький характер”, однак сенс у ньому точно є, зазначає історикиня. Тож у розмові виділили спільні риси, які об’єднують місцевих мешканців Донеччини. 

Історикиня виділила важливість бути серед своїх. Олена Стяжкіна називає це протестанською етикою, але без Бога. Тобто, етика базується на формуванні спільноти, що несе відповідальність за свої дії перед іншими учасниками спільноти. Зокрема, туди входить цінність свого та чужого часу, дотримання обіцянок.

“Ви описали портрет всіх моїх знайомих з Донеччини!” —  звернулася до Стяжкіної модераторка заходу Олена Пшенична.

На жаль, продовженню чуттєвим розмовам про дім завадили росіяни. У Києві залунала повітряна тривога, тому організатори та учасники вимушені були завершувати подію й поспішати до укриття. 

***