Спалюють книжки та демонтують пам’ятники жертвам Голодомору. Як окупанти знищують українську культуру на сході України

Українська культурна спадщина, багата і неповторна, стала об'єктом систематичного знищення з боку росії на тимчасово окупованих територіях сходу України ще з 2014 року.

У цій статті Східний Варіант спільно з аналітикинею Громадянської мережі ОПОРА Ольгою Снопок розгляне серію злочинів, вчинених проти культурної спадщини України на тимчасово окупованих територіях Донеччини та Луганщини й дослідить їх наслідки для самоідентифікації українського народу.

Що відбувається?

Окупанти впродовж століть не лише руйнують матеріальні свідчення культурного доробку України, а й намагаються підірвати самосвідомість українського народу. Знищення історичних будівель, привласнення пам'яток, незаконні археологічні розкопки, вбивства культурних діячів — це лише частина широкої кампанії, спрямованої на ліквідацію усього, що є символом української національної ідентичності.

Згідно з останніми даними Міністерства культури та інформаційної політики України, за період з 24 лютого 2022 року по 25 січня 2024 року зруйновано або пошкоджено 902 об’єкти культурної спадщини по всій території України.

Зокрема, у Донецькій області — 117 (Краматорський район — 42; Маріупольський — 26; Бахмутський — 28, Покровський — 17;  Волноваський — 4). У тому числі 15 національного значення, 102 місцевого значення.

У Луганській області — 30 пам’яток місцевого значення (Сватівський район — 5; Сєвєродонецький — 23, Щастинський — 2). 

Аналітикиня цифрових платформ Ольга Снопок розповідає, що останніми зафіксованими злочинами проти української культури на сході України є вилучення і знищення української літератури, руйнування українських місць пам’яті та впровадження спільних із росією свят і пам’ятних дат.

Полювання на українську літературу розпочалося ще на початку повномасштабної фази війни.

За звітами Головного управління розвідки Міністерства оборони України від березня 2022 року, російські війська, включаючи “воєнну поліцію”, вилучали або знищували українську історичну та художню літературу, яка не сходиться з постулатами кремлівської пропаганди, з бібліотек окупованих територій.

“Найбільшу зацікавленість поліцаїв викликають книжки щодо історії українських Майданів, АТО/ООС, історії українських визвольних змагань. До «екстремістської» літератури відносять шкільні підручники історії України, наукову та популярну історичну літературу”, — пишуть у ГУР Міністерства оборони України.

Раніше Центр національного спротиву повідомляв, що у місті Ровеньки Луганської області зафіксовані випадки систематичного спалювання української літератури у місцевих котельнях.

Ця практика була запозичена росіянами з нацистської Німеччини. Окупанти виправдовують це тим, що вилучають “нацистську літературу”, проте у перелік потрапляють всі українські книги.

Натомість вони завозять свою пропагандистську макулатуру, більшість з якої це історія рф.

“У захоплені регіони відряджають так званих волонтерів, які розвозять книги «історії росії» та «художню літературу» по селах. «Волонтери» пересуваються в супроводі російських солдатів”, — уточнюють в Центрі національного спротиву (ЦНС).

Згідно зі звітом Громадянської мережі ОПОРА про культурну політику росіян на ТОТ, окупанти запускають російський кінопрокат, створюють нові музеї, присвячені російській історії. 

Зокрема, у жовтні 2023 пропагандисти оголосили про відкриття першого кінотеатру в Маріуполі, а наприкінці листопада 2023  — у Старобільську.

Ольга Снопок відзначає, що росіяни також демонтують українські місця пам’яті. 

Так до прикладу, в тимчасово окупованому Маріуполі зафіксували демонтаж пам’ятника жертвам Голодомору (його окупанти назвали “інструментом маніпуляцій”, який був створений спеціально, щоб розпалювати ненависть до росії).

Загарбники також впроваджують спільні свята та пам'ятні дати з росією. Вони відновлюють “день захисника вітчизни”, дні звільнення Ленінграда і перемоги в Сталінградській битві, а також відзначають роковини анексії українських територій. 

Крім того, вони змінюють дати “нейтральних” свят відповідно до російських (наприклад, перенесення дня матері з травня на листопад, як у рф).

Які ключові зміни відбулися в культурній політиці росіян на ТОТ Луганщини та Донеччини в порівнянні з 2014 роком?

Аналітикиня зазначає, що можна виділити кілька ключових аспектів відмінності культурної політики окупантів у 2014 та у 2024 роках.

По-перше, статус окупованих територій. У 2014 році росія намагалася приховати свою участь у війні на сході України та представити все як волю “народу Донбасу” до незалежності. 

Після повномасштабного вторгнення та псевдореферендумів статус цих територій змінився, на думку рф, — вони стали частиною росії, що відповідно і змінило культурну політику.

Окупаційна влада встановила сувору вертикаль управління, позбавивши місцеві органи влади значного впливу та оголосила “перехідний режим” інтеграції ТОТ у федеральну політику росії, який має тривати до 1 січня 2026 року. Це говорить про те, що культурна політика визначається російським законодавством, а також є набагато більше централізованою (тобто нею керують безпосередньо з мінкульту рф).

Другим важливим аспектом є програма “шефства”, що розпочалася ще у 2014-2021 роках і полягала у підтримці російських закладів культури на окупованих територіях. 

Окупанти намагались якомога тісніше повʼязати російські заклади культури (бібліотеки, музеї, театри тощо) із їхніми “колегами” у так званих “лнр” та “днр” (через поїздки персоналу закладів культури ТОТ до росії на навчання, спільні проєкти тощо). 

Однак, після псевдореферендумів ця практика перетворилася на конкретну програму, в рамках якої російські заклади культури надають закладам культури на ТОТ майно й обладнання, кадрову підтримку, методичну підготовку фахівців за російськими стандартами.

Зокрема, станом на кінець листопада 2023 року всі музеї, що діють на ТОТ, отримали своїх “шефів” з-поміж федеральних музеїв рф.

Третій аспект стосується ідентичності місцевого населення. З 2014 по 2016 роки, місцеві ватажки намагалися вбачати “народ Донбасу” як відмінний від України.

“Вони говорили, що в Україні нацисти, утиски через мову, релігію тощо, а от у так званих “лнр” та “днр” представник будь-якої національності може почуватися вільно. Доволі популярним у цей період було також представлення цих територій як мультикультурного та багатонаціонального простору (активно підтримувалися заходи представників грецької, вірменської, білоруської культури тощо)”, — розповідає у коментарі Східному Варіанту Ольга Снопок.

Трохи пізніше, з 2017 року, у “республіках” починає розвиватися ідея, що місцеве населення перш за все є громадянами так званих “лнр” та “днр”. Проводяться культурні заходи, спрямовані на підтримку цього підходу й активно висвітлюють “історію Донбасу” та його незалежність.

Проте у 2019-2020 роках цей наратив поступово зникає, а на його місці окупаційна влада розпочинає пропагувати ідею, що місцеве населення є невіддільною частиною “російського народу”.

З 2022 року місцевих жителів та жительок змушують називати себе росіянами. Будь-який інший вибір сприймається як зрада та карається окупаційною владою (через катування або вбивства).

Якими можуть бути наслідки такої культурної політики?

За словами експертки, знищення росією української культури на ТОТ матиме для нас серйозні наслідки в довгостроковій перспективі.

По-перше, варто згадати про те, що часто росія знищує культурну спадщину фізично (і не лише на ТОТ) та викрадає культурні цінності, вивозячи їх та продаючи у приватні колекції, щоб вони загубилися і ніколи не повернулися до України. 

Таким чином ми втрачаємо ті точки памʼяті, історичні та культурні артефакти, які важливі для нашої ідентичності, для нашої національної памʼяті, для розвитку українського мистецтва та дослідження української історії.

По-друге, росія вбиває українських культурних діячів: і військових, які захищають Україну, і тих, хто опинився в окупації. Важливо розуміти, що ці люди могли розвивати українську культуру: писати книжки, знімати кіно, писати музику тощо. Але вони більше ніколи цього не зроблять.

Так само росіяни залякують тих митців, хто перебуває на окупованих територіях,  і вони також не можуть розвивати українську культуру через страх бути схопленими та страченими окупантами. Втрата цього людського потенціалу, людей, які могли б розвивати українську культуру, насправді вдарить по нас і по українській культурі досить боляче.

По-третє, росія активно працює із тим, аби “перевиховати” місцеве населення в окупованих регіонах. І тут варто згадати про усі ті культурні та просвітницькі заходи, які відбуваються навколо дітей, які перебувають на тимчасово окупованих територіях. 

Сьогодні діти, які пішли в перший клас під час окупації Донеччини, Луганщини та Криму у 2014 році, вже закінчують школу та можуть брати в руки зброю, щоб воювати проти України. І це “заслуга” культурної політики окупантів, в рамках якої 10 років на окупованих територіях послідовно і методично просувались наративи про “українські злочини” і “український нацизм”. Детальніше про те, як росія “працює” з дітьми на окупованих територіях Східний Варіант писав раніше.

За словами експертки, сьогодні особливо важливо розуміти, що культурна політика окупаційної влади на цих територіях стане значущою перепоною для інтеграції їх до українського культурного простору. 

Тому вже зараз необхідно розробляти стратегію реінтеграції ТОТ, продумуючи в тому числі й культурну й освітню політики української влади після деокупації.

Як вберегти культурну ідентичність в умовах окупації українцям?

Найголовніше — за можливості уникати російських культурних заходів на окупованих територіях. 

Навіть якщо здається, що це “просто” виставка, виступ чи кінопоказ, варто розуміти, що вони впливають на нашу здатність протистояти російським наративам. Окупаційні культурні заходи та російська культура загалом просякнуті кремлівською пропагандою.

Культурні події формують так званий “спільний досвід”, що створює емоційний звʼязок, сильніший, ніж фізичне насильство: він може примусити нас думати, що ми маємо спільне минуле та спільні цінності, а отже повинні мати й спільне майбутнє. 

Цей звʼязок може вплинути на сприйняття ворога у майбутньому, надаючи йому образ старого друга, з яким колись виникло непорозуміння.

Як можна фіксувати злочини проти культури на тимчасово окупованих територіях?

Злочини проти культурної спадщини порушують багато Міжнародних норм, зокрема Гаазької конвенції про захист культурних цінностей у випадку збройного конфлікту 1954 року та Конвенції про охорону всесвітньої спадщини 1972 року.

Для того, щоб притягнути росію до відповідальності, ці протиправні дії потрібно фіксувати. Як можна це зробити?

📌 Дивіться на фізичний простір навколо себе

Якщо ви знаєте, що десь у вашому населеному пункті був памʼятник жертвам Голодомору, а тепер на його місці стоїть памʼятник леніну — це вже злочин проти культурної спадщини. 

Крім того, сам ваш досвід того, як змінюється культурний простір навколо вас (зникає зарубіжне кіно, зʼявляється російське, в публічних місцях грає виключно російська музика, в бібліотеці можна взяти виключно російську книжку тощо) — це вже також є свідченням того, що окупаційна влада намагається штучно сформувати корисний для неї культурний простір.

📌 Занотовуйте заяви окупаційної влади у соціальних мережах.

Відстежуйте їх пропагандистські програми, там вони часто роблять все самі для того, щоб задокументувати свої злочини.

📌 Повідомляйте про злочини через онлайн-портал “RWC” (russian War Crimes).

Більше про культурну політику росіян на тимчасово окупованих територіях можна дізнатися з дослідження Громадянської мережі ОПОРА.

***