42-річна історія вмістилася на одному поверсі: як у Києві працює Обласна лікарня інтенсивного лікування з Маріуполя
Після окупації Донецька у 2014 році маріупольська міська лікарня № 2 взяла на себе функції обласної та була переорганізована в Обласну лікарню інтенсивного лікування. До повномасштабного вторгнення вона була найбільшою в області, за виключенням тимчасово окупованих територій. А під час блокади лікарі працювали цілодобово, надаючи допомогу пораненим.
У вересні 2022 року лікарня знов відчинила свої двері для пацієнтів у Києві. Переселенці з Донецької області можуть безплатно отримати тут вузькоспеціалізовану медичну допомогу. Східний Варіант побував у лікарні, щоби побачити, як вона працює
Зміна, яка тривала 31 день
Маріупольчанка Ольга Голубченко точно знала, що після закінчення школи вона піде вчитися на лікаря. Любов до людей та покликання допомагати визначили її долю. Вона закінчила Донецький державний медичний університет ім. Горького за напрямком «Лікувальна справа» та за розподілом потрапила до рідного міста в міську лікарню № 2, яка якраз нещодавно відкрилася та потребувала молодих спеціалістів.
Маріупольська міська лікарня № 2 була відкрита в 1980 році з ініціативи директора заводу «Азовсталь» Володимира Лепорського. Силами та коштом заводу поруч із новими житловими кварталами на 16–18 мікрорайонах збудували восьмиповерхівку, яка невдовзі урочисто відчинила свої двері для пацієнтів.
Ольга Голубченко працює тут уже понад 30 років. Вона пройшла всі карʼєрні сходинки. Починала як лікарка-інтерн та лікарка-терапевтка, а зараз — директорка цієї лікарні. Цю посаду вона займає з 2017 року.
Після початку російсько-української війни та окупації Донецька в області постало питання про створення обласної сучасної лікарні. Для цього обрали маріупольську міську лікарню № 2. Ольга Петрівна називає період 2017–2022 роками неймовірного розвитку. Для лікарні закупали найсучасніше обладнання, якого зараз, за словами директорки, немає навіть у деяких київських. За ці пʼять років були реалізовані три ремонтні проєкти: термомодернізація будівлі, капітальний ремонт першого поверху зі створенням відділення екстреної медичної допомоги та капітальний ремонт операційного відділення.
Перед повномасштабним вторгненням у лікарні планували почати капітальний ремонт усієї будівлі, щоб вивести її на європейський рівень за затишком для пацієнтів. Уже був виділений бюджет та затверджений проєкт. За декілька днів до початку великої війни один із будівельників подзвонив керівництву лікарні та попросив завезти екскаватор на територію лікарні. Усе одно ж невдовзі мав початися ремонт. Потім цей екскаватор використовували окупанти, щоб ховати тіла загиблих людей, яких вони самі й вбили.
Ніхто не вірив, що буде така війна. З 24 лютого 2022 року лікарі Обласної лікарні інтенсивного лікування заступили на свою зміну, яка тривала 31 день. Усі залишилися працювати з першого дня повномасштабної війни. Через декілька днів лікарня, як і все місто, залишилися без світла, газу, води та мобільного звʼязку. З кожним днем до неї привозили все більше поранених.
Будівля має вісім поверхів. Коли привозили поранену людину, лікарі на руках переносили її з першого поверху на другий або вище. У надважких умовах щодня проводилися операції. Через масивні обстріли російської армії всі вікна лікарні були вибиті. Пацієнтів клали в коридорах. Не на ліжках, бо вони займали багато місця. Клали матраци або покривала. Медсестри та лікарі на колінах перевʼязували, ставили крапельниці, робили уколи.
«У той момент зникла будь-яка субординація. Ми стали єдиним цілим, у нас була єдина мета — допомагати людям. І ми це робили», — каже Ольга Петрівна.
Згадувати про ті дні для директорки досі важко. На її очах з’являються сльози, коли вона говорить про блокаду. Лікарі Маріуполя безперечно зробили один із найбільших подвигів цієї війни. Вони не покинули робочого місця, працювали до останнього.
До лікарні привозили воду. Нею медики ділилися з місцевими, що жили поруч. Бо все розуміли.
Найскладніше було переживати смерті. До 10 березня співробітники лікарні самотужки відвозили тіла загиблих на Центральне кладовище. Копали могили та ховали. А потім почалися надзвичайно щільні обстріли. Дістатися кладовища не було можливо. Тоді загиблих відносили до патологічного відділення, де була завжди прохолодна температура. Невдовзі туди прилетіло. Тіла почали складали вже на першому поверсі.
Ольга Петрівна не вірить у цифру 25 тисяч загиблих маріупольців. Каже, що їх було набагато більше. Але точну цифру вже не дізнаємося ніколи через приховання окупантів.
15 березня на територію лікарні зайшли російські війська. На ніч окупанти зганяли всіх, хто був у лікарні, до підвалу. Вранці, коли Ольга Петрівна робила обхід, бачила, що все було зламано та розграбовано. Коли їхні війська зайшли до лікарні, директорка попросила їх не чіпати трудові книжки персоналу, у яких внесено дані про багато років роботи. Але окупанти все одно розтрощили шафку, де вони зберігалися.
Лікарі працювали в будівлі до 26 березня. Тоді люди з прилеглих мікрорайонів масово виїжджали. Медперсонал теж поступово почав покидати зруйноване вщент місто.
Ольга Петрівна покинула Маріуполь 2 травня та виїхала до Дніпра. Невдовзі з нею звʼязалися з Департаменту охорони здоровʼя Донецької ОВА, щоби порушити питання відновлення роботи лікарні.
«У нас працювало 1000 осіб, зараз — 150»
Відновити роботу лікарні вирішили в Києві. Зараз вона розміщується на другому поверсі будівлі за адресою вулиця О. Довженка, 3. Це приміщення лікарня орендує. Перед завезенням сюди меблів та обладнання, яке, до речі, було повністю закуплене на гроші лікарні, орендар провів ремонт.
Обласна лікарня інтенсивного лікування відкривається оку одразу після відкриття дверей ліфта на другому поверсі. Ліворуч — реєстратура, далі приймальня та кабінети вузькопрофільних фахівців. Праворуч — стаціонарне відділення та операційна.
Коли Східний Варіант завітав до лікарні, якраз було планове відключення світла. Директорка каже, що вони вже адаптувалися до таких умов. Стаціонарне та операційне відділення живлять генератором, тож вони завжди забезпечені електрикою. А приймальня та реєстратура декілька годин проводять без світла.
42-річна історія та досвід лікарні, яка розміщувалася в Маріуполі на великій території та восьмиповерхівці, тепер вміщається на одному поверсі. Ольга Петрівна каже, що вони зберегли роботу всіх направлень: хірургія, кардіологія, травматологія, нейрохірургія, урологія, гінекологія, офтальмологія, мікрохірургія ока, неврологія, гастроентерологія, терапевтичний профіль. З Краматорська до Києва евакуювали ангіограф та кардіохірургічне відділення, яке приєднали до Обласної лікарні інтенсивного лікування.
В операційному відділені, яке Ольга Петрівна показує Східному Варіанту, нас зустрічає завідувач анестезіологічного відділення Олександр Бєлаш. Під час блокади Маріуполя він приймав поранених, а також допоміг знімальній групі Мирослава Чернова зафільмувати надання допомоги постраждалим у лікарні. Згодом ці кадри увійшли до документальної стрічки «20 днів у Маріуполі». Олександр Бєлаш був одним із героїв фільму. Він ділиться, що тепер до нього часто приходять журналісти, щоб дізнатися усю історію.
Сам фільм ні Олександр, ні Ольга Петрівна не дивилися. Не можуть наважитися. Вони були його безпосередніми учасниками, а частина кадрів знята саме в їхній лікарні.
В операційному відділенні є декілька операційних, а також післяопераційна палата для пацієнтів. Сюди кладуть людину, щоб спостерігати за її станом. А потім переводять до стаціонару.
Стаціонарне відділення має 8 обладнаних палат. Вони поділені на чоловічі та жіночі. У кожній декілька місць та туалетна кімната.
Зараз у лікарні працює приблизно 150 людей. У Маріуполі ж до повномасштабного вторгнення загальний персонал налічував 1000 осіб.
Приміщення обладнане технічними кабінетами та кімнатами для персоналу. Звісно, що вони дуже маленькі, особливо порівнюючи з умовами до повномасштабного вторгнення, але забезпечують роботу лікарів.
Працювати в теперішніх умовах, звісно, складно. Ще декілька років тому лікарня була найбільшою на підконтрольних територіях Донецької області з найсучаснішим обладнанням, передовими спеціалістами та великими перспективами. Звичайно, що вони мають проблеми та постійні виклики, але разом з обласним Департаментом намагаються все долати, каже Ольга Петрівна.
У перший місяць роботи в Києві лікарня прийняла 50 пацієнтів. Зараз амбулаторія щомісяця приймає 1600–1900 людей. Більшість із них — з Маріуполя. Щомісяця проводять 100–120 операцій. У Маріуполі ж ця кількість хірургічних втручань проводилась щоденно.
Обласна лікарня інтенсивного лікування приймає переселенців із Донецької, а також з інших областей країни. Та як кажуть співробітники, якщо до них прийде пацієнт без статусу переселенця, вони не зможуть відмовити в допомозі.
Прийоми в лікарів для переселенців безплатні. Для цього треба мати лише електронне направлення від сімейного лікаря або терапевта. Такий спеціаліст працює і в Обласній лікарні інтенсивного лікування. Тож людина може завітати спочатку до нього, отримати консультацію та направлення, а потім — до вузькопрофільного фахівця.
Як звернутися?
Звернутися за допомогою можна за адресою: м. Київ, вул. Олександра Довженка 3. Телефони для консультації — 067–151–3138, 066−449−09−25, 050–91–00–603 (серцево-судинний відділ).
***
Ця публікація здійснена за підтримки Фонду “Партнерство задля стійкості України”, який фінансується урядами Великої Британії, Канади, Нідерландів, Сполучених Штатів Америки, Фінляндії, Швейцарії та Швеції. Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю медіа і не обов’язково відображає позицію Фонду та/або його фінансових партнерів.