"Ця війна забирає найкращих": памʼяті Михайла Алєксєєнка зі Слов’янська, який віддав життя за Україну

Східний Варіант разом з батьками, друзями, однокурсниками та викладачами згадує Михайла та вшановує його добру пам’ять

Відмінний учень, учасник Майдану, захисник Харківської держобладміністрації

Михайло народився та провів дитинство у Словʼянську. Його мама Нелля каже, що у школу він пішов одразу у другий клас. Навчання хлопцю завжди було в радість. В молодших класах завжди брав участь у різних олімпіадах, а у старшій школі захопився історією та географією. 

“Дуже всім допомагав. Дуже усім цікавився. Тато історик, я – дошкільний працівник, у нас було багато енциклопедій, йому все було цікаво. Вихователька дитячого садка згадувала, що Михайло завжди був цікавий, дуже багато розповідав дітям. Любив читати, полюбляв читати з татом усі газети”, – розповідає Нелля Алєксєєнко.

У старшій школі на олімпіадах займав перші місця та брав участь в обласних турах. З 9 до 11 класу отримував стипендію міського голови, вважався обдарованим учнем. За результатами навчання у школі отримав золоту медаль. ЗНО по історії Михайло здав на найбільші 200 балів. 

Після школи Михайло вирішив вступити до ХНУ ім. Каразіна на кафедру політології. Спочатку здобув ступінь бакалавра, а потім магістра. На другому курсі очолив студентську раду гуртожитку університету.  

“Фактично, він 5 років керував цим гуртожитком. Гуртожиток, відверто кажучи, за цей час став найкращим у системі університету”, – каже тато Михайла Олег Алєксєєнко.

У січні 2014 року Михайло їздив на Майдан у Київ, але його батьки дізнались про це не одразу. Не одразу вони дізнались й про участь сина у захисті Харківської обласної держадміністрації, коли будівлю намагались захопити проросійські сили. Тато Михайла каже, що їхній син виступав за зміни у суспільстві, вважав, що треба крокувати вперед. 

Після закінчення університету співпрацював із Фундацією громадських ініціатив та фондом “Будуємо Україну разом”. Займався волонтерством, продовжував навчатися, відвідував тренінги, був активістом, мав чітку громадянську позицію. 

Став на захист України у квітні минулого року 

Після початку повномасштабного вторгнення Михайло виїхав до Львова та став волонтером. Допомагав з розміщенням вимушених переселенців, допомагав нужденним, розвантажував гуманітарну допомогу. У квітні хлопця мобілізували, він долучився до 125-ї окремої бригади ТрО.

“Вони проходили навчання, а на початку червня вже виїхали. Він не одразу говорив, де вони були, а ми й не питали багато. За часи служби він був у Харківській, Сумській, Донецькій області. Він казав, що займається патрулюванням, що у нього все добре. Тільки коли все трапилось, ми дізнались, що він був і у Бахмуті, і під Бахмутом. Був стрілком, але вчився і на мінометника, і на управлінця дронами, і трошки в медичній сфері – допомагав медикам”, – розповідає Олег Алєксєєнко. 

У кінці березня Михайло повідомив батькам, що їх переміщують на нове місце. Олег та Нелля знали, що коли хлопець виїжджає на завдання, його не буде на звʼязку 3-4 дні. Кожен раз вони чекали, коли він зателефонує та скаже, що все гаразд. 

13 квітня Михайло зателефонував батьку та сказав, що вони виїжджають. Обіцяв зателефонувати 17 квітня по поверненню. Але звʼязку з ним більше не було.

15 квітня Михайло Алєксєєнко загинув під час виконання бойового завдання під Кремінною – разом з побратимами потрапив під ворожий обстріл. 

“Нам зателефонували й сказали, що він загинув. Спочатку не вірилось. Зателефонували нам наступного дня, коли змогли забрати його з поля бою. Разом з ним загинув і його побратим. Їх разом дістали”, – каже батько Михайла. 

Батьки тоді знаходились в евакуації у Львівській області. Поховати сина вони вирішили на Батьківщині – у Словʼянську.

“Розуміємо, що ситуація важка, але сподіваємось, що вони не дійдуть до міста. Нам усі допомогли, не було затримок”, – каже Олег Алєксєєнко.

Михайла провели в останній шлях 20 квітня. Тоді був сильний дощ, але побратими, однокласники, друзі приїхали, щоб попрощатися з українським захисником. 

Памʼяті Михайла Алєксєєнка – сина, друга, однокурсника, побратима

Друзі та знайомі Михайла поділилися своїми спогадами. 

***

Руслан, друг Михайла Алєксєєнка: 

“З Мішою ми познайомились в кінці серпня 2011 року. Щиро кажучи, погано пам‘ятаю, чи ми вперше побачилися в Північному корпусі Каразінського університету, чи вже тоді, коли подавали документи на заселення до гуртожитку. Нормально розговорилися вже в гуртожитку, жили в одній кімнаті увесь перший курс (потім Мішка з‘їхав на більшу кімнату). Я добре пам‘ятаю перше враження про нього: цікавий, трохи кумедний і дуже балакучий хлопець, який усіх питав про все на світі. Вже тоді я був абсолютно точно упевнений, що мені пощастило з сусідом.

Мішка був хорошим товаришем, який завжди був готовий допомогти, і я був готовий зробити для нього те саме. Ми ділилися і думками, і переживаннями, і сподіваннями на майбутнє. У нас були окремі, тільки для нас зрозумілі, жарти (і ми щоразу вигадували одне для одного нові дурнуваті прізвиська). 

Міша був другом, з яким можна було не списуватися кілька місяців, а потім раптом зустрітися і душевно поговорити про життя-буття, наче й не було тих кількох місяців тиші.

Михайло був справжньою людиною. "Справжньою" в усіх можливих сенсах цього слова. Він ніколи не боявся здатися смішним чи дурним, то ж якщо його щось цікавило – Міша ставив запитання в лоба. І це ніколи не виглядало, як протест чи провокація, його цікавість була завжди щирою і нейтралізувала будь-яку потенційну ворожість у відповідь.

Він був неймовірним добряком з чудовим почуттям гумору. І варто додати, що при всьому цьому, Міша був дуже начитаним і ерудованим хлопцем, громадським активістом, енергійним патріотом. Я не знаю іншої такої людини, як Міша. Можна сказати, що Міша був легендарною особистістю у тісному колі своїх друзів і знайомих. Таким я його і запам‘ятаю”. 

***

Євген, разом з Михайлом брав участь у таборах “Будуємо Україну Разом”: 

“З Мішою познайомились на БУР таборі в Миронівському, це неподалік від Бахмуту. Він був одним з перших, хто підійшов знайомитись і розпитувати, чим займаюсь і чого приїхав. Взагалі, це його була дуже яскрава риса – безпосередність, відкритість. Коли Міша був на таборі, це завжди чутно, все структуровано, порядок, гречка не залишалась. Мені завжди здавалось, що це людина, яка може вирішити на таборі все. Зі всіма питаннями – до Міші. Не так часто з ним зустрічались повз волонтерської діяльності, але кожного літа це були спільні табори, спілкування вечорами, будівництво. Взагалі, все на таборах на сході могло змінюватись, крім нього”.

***

Ксенія, одногрупниця Михайла:

“Міша був моїм одногрупником. Ми разом вчилися на кафедрі політології. 6 років вчились разом і жили поряд у гуртожитку. У нас була дружня група, ми мали теплі відносини один з одним. Ми навчались разом, ходили на пари разом, готувались до іспитів. Групою проводили разом дозвілля. 

Міша був несхожий ні на кого, дуже неординарний та самобутній. Він був унікальний у своєму способі мислення, у своїх роздумах, у своєму підході до життя. І це проявлялось в усьому: в навчанні, у вирішенні побутових справ, у гуморі, у дружбі. Міша був дуже розумним, у нього була фантастична пам’ять, якій можна було позаздрити.. У нього були неймовірні знання з історії та географії. 

Він був дуже активним. Він одразу пішов у студентський рух. Був головою нашого гуртожитку. Він був скрізь, і його скрізь знали. Він завжди був небайдужим до проблем людей. Я нещодавно зрозуміла, що він жодного разу не відмовив мені у допомозі. 

Коли була у Харкові оборона облради від цієї нечисті, то Міша був на передовій цього процесу. Його ганяли усю ніч по всьому Харкову, він бігав від тітушок, стояв на Майдані. Він був найактивнішим з нашої групи, хто підтримував патріотичний рух”.

***

Юлія Біденко, доцентка кафедри політології ХНУ ім. Каразіна, викладала у Михайла: 

“Я мала можливість спостерігати, як вони зростають, як вони змінюються. Михайло демонстрував найбільше розкриття свого лідерського потенціалу, потенціалу відповідального громадянина протягом свого навчання. 

Михайло представляв інтереси студентів, які мешкають у гуртожитку. Ми знаємо, що це дуже не вдячна праця, бо завжди є багато побутових проблем. Але він відповідально ставився до своїх обов’язків. У нього було сильне відчуття справедливості, він ніколи не боявся бути тим лідером, який стає на боці студентів. Саме завдяки таким людям, як Михайло, студентське самоврядування стало силою в університеті. 

Він був надзвичайно зацікавленим. Демонстрував відмінні результати у навчанні, але дійсно був зацікавлений діяльністю у сфері громадянського суспільства. Після його випуску ми неодноразово перетиналися на харківських або всеукраїнських заходах. 

Ця війна дійсно забирає найкращих. Ми ризикуємо втратити покоління майбутнього, лідерів громад. Ці люди мали б блискуче майбутнє у політиці, і завдяки освіті, і завдяки своїм цінностям. Були б майбутнім України. У таких людях, яких ми втрачаємо, ми втрачаємо й багато лідерського потенціалу, який би так знадобився Україні за умов повоєнної відбудови”.

***