"Критичне мислення допомагає не збожеволіти": як молодь в окупованому Луганську зберігає любов до України

Ким ідентифікують себе молоді луганчани?

До 24 лютого 2022 року дев’ятнадцятирічна Катерина (ім’я змінене заради безпеки героїні — ред.) жила і навчалась у Луганську. Дівчина ще тоді зуміла зберегти розуміння того, що вона була і є українкою. Проте, не всі її однолітки так само ідентифікують себе.  

«Умовно, молодь можна поділити на чотири групи. Звісно, є ті хто називає себе українцями, але й достатньо тих, хто готовий на кожному кроці кричати, що він росіянин. Є також окремий тип — прихильники “республік”, як вони себе ідентифікують — нікому невідомо. І не слід забувати про тих, кому взагалі все одно, хто він, де він, і що з ним далі буде», –  говорить Катерина.

Дівчина впевнена, що пропаганда, яка засмічує свідомість з раннього віку не дає великі шанси юному поколінню на збереження чи побудову об’єктивної реальності навколо себе. Кожне шкільне чи студентське свято не проходить без прив’язування до «республіки», тому у подарунках на зимові свята діти обов’язково знайдуть гімн «лнр» на аркуші. 

Тим часом студентів заохочують на участь у «Безсмертному полку». Інколи пропонують не іти на пари, також дають додаткові бали за активну агітаційну діяльність.

Культурне життя у місті

Семену (ім’я змінене заради безпеки героя — ред.)  20 років — він народився в Луганську і проживає тут досі. Хлопець переконаний, що внаслідок окупації культурне життя у місті стало обмежуватися агітаційними заходами, які присутні абсолютно у кожному святкуванні будь-якої події.

«Культурного життя майже немає. У театр, кіно не так багато молоді ходить. Концерт або святкування в Луганську — це дуже велика і сильна подія. Щоправда, приїжджають до нас російські артисти, чи ті, про яких всі вже давно забули. Культура у Луганську — це сильний інструмент пропаганди, тому жоден виступ виконавця не пройде без політичного підтексту», – розповідає Семен. 

Під час онлайн-спілкування хлопець згадував про роздратування й агресію, яка притаманна місцевим. Семен каже, що луганчани сьогодні переймаються своїми побутовими питаннями, тому нікого не цікавить відсутність культурного життя, адже думка, про те, чим сьогодні нагодувати дитину витісняє роздуми про щось більше. 

Яку освіту планують здобувати підлітки в Луганську?

Підлітків зі школи налаштовують на те, що найкраще майбутнє на них чекає виключно в росії. Небагато вирішують залишитися жити у рідному місті й прямують до Ростова чи інших найближчих російських міст, проте певна кількість до широкомасштабного вторгнення вступали у вищі навчальні заклади саме на підконтрольних Україні територіях за програмою «Донбас – Україна».

«Якщо абітурієнт вирішує здобувати освіту в Луганську, тоді на нього чекає розчарування, хабарі за сесію та намагання влаштуватися на будь-яку доступну роботу», – розповідає Семен про студентську реальність у місті.

Критичне мислення допомагає не збожеволіти

За словами Семена та Катерини, збереження українських поглядів в умовах довготривалої окупації здебільшого залежать від кола спілкування і контенту, який людина поглинає. 

«Я звертаю увагу на своє оточення: чи немає серед моїх знайомих, тих хто підтримує окупацію. Якщо є — спілкування з такими людьми краще обмежити. Звісно, що критичне мислення допомагає не зійти з розуму в Луганську, тому я аналізую інформацію і споживаю український контент, аби бути в одному дискурсі зі своєю країною», — стверджує Катерина.

«Довгий час я був жертвою ворожої пропаганди, але мені зустрілися у школі дуже гарні друзі, які допомогли знайти правду, показали на прикладах брехню росіян. Я почав цікавитися політикою і дивитися українські політичні відео, а також у розважальних цілях чатрулетку українців з росіянами. Там іноді щось цікаве і корисне знаходив, також посилання на документи ОБСЄ, які потім читав», — ділиться своїм досвідом Семен. 

Говорити про свої погляди небезпечно

Молодь, яка змогла зберегти власну ідентичність, має серйозні ризики. Тому для місцевих українофілів створені рекомендації щодо безпечного проживання на тимчасово окупованих територіях. Найголовніше: не починати розмови на політичні теми з малознайомими людьми або з тими, хто має відкриту ворожу позицію, не провокувати, не порушувати також питання з економіки та історії. 

«Російські військові тут всюди. Ти не можеш бути впевненим у тому, що про твої погляди їм не розкажуть, або терористи самі не почують тебе десь на вулиці чи в кав’ярні», —  говорить Катерина.

Проте, варто згадати про партизанський рух «Жовта Стрічка», який розклеює на вулицях Луганська проукраїнські листівки та розвішує жовті стрічки. Ці дії налаштовують луганчан на спротив та віру в Україну. Про цих сміливців майже не розповідають у місті, хоч їхня діяльність триває досі.

Більше про діяльність “Жовтої стрічки” на тимчасово окупованих територіях читайте за посиланням.

2090

Валерія Круподеря

Поділитись: