У жовтні 2025 року Президент України Володимир Зеленський надав звання «Міста-героя» 16 українським населеним пунктам. Серед них Дружківка, Костянтинівка, Краматорськ, Покровськ та Словʼянськ. Східний Варіант дізнався, що насправді дає статус для міст, і що про це думають мешканці
Вибірковий статус?
З початку повномасштабного вторгнення відзнаку «Місто-герой» отримали 26 населених пунктів України. 6 березня 2022 року за масовий героїзм та стійкість громадян статус отримали Волноваха та Маріуполь у Донецькій області, Гостомель у Київській, а ще обласні центри Харків, Херсон та Чернігів. Того ж місяця статус надали ще Бучі, Ірпеню (Київщина), Охтирці (Сумщина) та Миколаєву.
1 жовтня 2025 року в День захисників та захисниць України Президент України надав звання «Міста-героя» 16-ти містам. Серед них Дружківка, Костянтинівка, Краматорськ, Покровськ та Словʼянськ.
У своєму зверненні Володимир Зеленський зазначав:
«Міста Донеччини. Дружківка, одне з найбільш світлих міст Донбасу, зараз понівечене російськими обстрілами, але місто, яке захищається і захищає. Краматорськ — одна з основ нашої промисловості, один із найбільш сильних центрів усього Сходу України. Місто, яке в захисті держави ще з 14-го року. Костянтинівка — стоїть проти надзвичайної російської жорстокості, і громада тримається в місті, і місто тримається. Покровськ — герой, який значить так багато для нашого захисту. І це місто багатьох наших героїв, наших воїнів, які саме в районах Покровська, на Покровському напрямку й у самому місті тримаються в жорстких боях і знищують окупанта так, що це глобально відчутно. Світ бачить цей героїзм. Слов’янськ — місто-символ, місто, з якого захист України почався, і місто, яке наповнює силою наших воїнів зараз, яке працює на захист Донбасу».
Рішення Президента про присвоєння такого звання показне. Міста сходу з 2014 року стоять на варті української незалежності та самобутності. Деякі з них уже були в окупації та завдяки героїчним зусиллям захисників були звільнені. Попри наближеність фронту, обстріли, загрозу, вони є надійним оплотом державності.
Водночас виникає питання про критерії надання статусу. Бахмут, який символічно прозвали «Фортецею» і за боями навколо якого слідкував увесь світ у 2023 році, не має такого статусу. Не мають статусу «героя» жоден із населених пунктів Луганщини, хоча лінія розмежування тут існувала з 2014 року, а у 2022 році область була стрімко окупована ворогом із руйнівними наслідками для Сіверськодонецька, Рубіжного, Попасної та Лисичанська.
Не зовсім зрозуміло, чому статус «Міста-героя» надали Покровську, але не надали Мирнограду, який розташовується поруч із Покровськом і так само щоденно потерпає від обстрілів. Не мають статусу Марʼїнка, Авдіївка, Торецьк, Курахове, Соледар, Селидове, Вугледар, які тривалий час тримали на собі лінію фронту, а зараз є тотально знищеними без шансу на відновлення.
«Символічне значення, а не адміністративно-правовий статус»
Відзнака Президентом цих міст є політичним рішенням, яке єднає країну, про це переконані в Асоціації міст України. Такий статус дає відчуття мешканцям громади визнання їхніх зусиль та внеску в спільну перемогу, розповідає Виконавчий директор Асоціації Олександр Слобожан.
«Водночас статус обʼєднує мешканців громади, адже декларує спільні для людей страждання, зусилля, досягнення. Звання надається містам за стійкість і самопожертву мешканців, за їхні обʼєднані з військовими підрозділами зусилля, а отже підвищує престиж міста, формує національну памʼять і дає приклад стійкості для інших. Це символічне визнання, а не адміністративно-правовий статус, жодних спеціальних управлінських чи фінансових повноважень не передбачає», — розповів Олександр Слобожан.
Що думають мешканці?
В Андрія Грудкіна з Коаліції «На лінії зіткнення» також виникло питання про вибірковість міст Донеччини, яким надано звання «героя». На його думку, багато населених пунктів залишилися поза увагою:
«Це звання має символічне значення. Це визнання героїзму та відваги, мужності, протистояння ворогу. Загалом — це правильний крок із погляду закарбування в історії, формування памʼяті про війну. Але в нашій Коаліції та й не лише в ній присвоєння звань «Міст-героїв» саме Краматорську, Словʼянську, Дружківці викликало дискусію і навіть обурення. Представники Коаліції з Торецька, Авдіївки, Марʼїнки питають: «А де ми? Наші міста міцно тримали оборону, поки не були вщент знищені росіянами». Тож де справедливість?».
Голова Міжнародного благодійного фонду «Руки друзів» Станіслав Черногор відзначає, що мешканці Донецької області героїчно витримують війну, однак до статусу «Місто-герой» відноситься досить стримано:
«По-перше, це спадок радянської традиції, певна форма «совка», що підміняє реальний зміст гучними символами. Ми маємо справу з відволіканням уваги псевдопозитивом від глибоких проблем, які залишаються невирішеними на Донеччині — руйнування інфраструктури, нестача житла, соціальних послуг, робочих місць, незрозуміле й неефективне витрачання бюджетних коштів, складна психологічна ситуація серед населення, зниження рівня допомоги від міжнародних організацій. По-друге, цей статус нічого не дає громадам у практичному сенсі. Наскільки мені відомо, він не передбачає жодних бюджетних субсидій, дотацій чи додаткових пільг. А без конкретних ресурсів і підтримки це лишається лише символічним жестом. Героїзм не має бути формальністю чи частиною політичного піару — він повинен мати під собою реальні справи, а не лише красиві слова в указі», — каже Черногор.
Надання такого статусу, на думку Станіслава, може розмити поняття «героїзму»:
«Безумовно, героїзм Донеччини — це не громади, а насамперед військові. Збройні Сили України, Нацгвардія, прикордонники, рятувальники, добровольці — саме вони реально тримають лінію оборони, і саме завдяки їм ці міста ще існують на карті України. Але справжня сила Донеччини — у поєднанні військового подвигу та людської стійкості. І тому, якщо вже давати почесні звання, вони мають мати не лише емоційне, а і змістовне, справедливе наповнення. На мій погляд, важливіше не просто наділяти громади статусами, а забезпечити їм реальну підтримку — фінансову, соціальну, психологічну, інфраструктурну. Бо люди Донеччини заслуговують не лише на почесні назви, а на відчуття, що держава справді з ними й для них».
Мешканка Краматорська Вікторія Гончаренко каже: з однієї сторони приємно, коли Президент України їх підтримує, з іншої ж краматорці зараз думають про інше — виживання і збереження міста під час війни, а не про статус «Міста-героя»:
«Настільки вже пофіг на присвоєння цього статусу, що аж не зручно. Нам зараз не до цього, нам би просто вижити. Ще скажу, що це дуже «пахне» радянщиною. Ще б дошки пошани поставили й оголосили змагання на найкращий окоп».
Опитані мешканці Донеччини, як бачимо, ставляться до статусу «Міста-героя» неоднозначно. Дійсно, люди зі сходу України витривалі та стійкі, адже понад 10 років живуть у просторі нескінченної війни. При цьому не мають жодних гарантій допомоги від держави у випадку окупації їхніх населених пунктів та руйнування майна.
***
Читайте також: «Платіж відхилено»: чому переселенці з Донеччини та Луганщини стикаються з банківськими проблемами через прописку?
