"Ні лікарів, ні техніки, ні бажання". Як деградує медицина в окупованому Сіверськодонецьку

На сьогодні мешканцям області, щоб отримати бодай якусь допомогу, замало знайти єдину працюючу лікарню в місті. Замало навіть поїхати в сусіднє містечко з, наприклад, Кремінної чи Рубіжного. І у Сіверськодонецьку, який раніше був значним медичним хабом, теж допомоги не знайти. Єдиний працюючий варіант – поїхати в Луганськ або… на територію рф. Оскільки тільки там людей можуть врятувати – здебільшого тією технікою та медичним обладнанням, яке окупанти накрали в містах з 2022 року, захоплюючи область.

Журналістам Східного Варіанта Людмила, мешканка Сіверськодонецька, зауважує: востаннє, коли вона намагалася врятувати свою 80-річну матір, у якої стався інсульт, їй ледь не довелося їхати у Луганськ зі свого міста. У Сіверськодонецьку їй буквально вказали на двері зі словами, що нічим допомогти не можуть – немає ні лікарів, ні техніки, ні бажання. Однак останнє вони завуалювали у фразу «Відпустіть її, не мучте». 

«У мами різко схопило серце. «Швидка» не їде – я телефонувала на ті номери, по яких їх (фельдшерів – ред.) викликають, але трубку ніхто не піднімав, хоча це була 8 вечора. Довелося з сусідкою вантажити її в машину, зносити з другого поверху на руках, бо матір різко майже перестала ходить. Посадили в машину – вона падає, не сидить рівно, не відповідає нічого. Приїхала в лікарню – мене зустріла чи то медсестра, чи то черговий лікар, і каже: «У нас немає нічого, лікарів уже немає, приїжджайте вранці». А я не знаю, чи матір доживе до ранку!» – скаржиться жінка. 

В результаті жінка каже, що після вмовлянь прийняти її матір, які тривали чверть години (під час яких пенсіонерці не ставало краще) максимум, що відбулося у межах лікарні – це до авто підійшла та сама лікарка чи то медсестра й візуально оглянула її. На пропозицію дістати жінку й завезти на каталці в медзаклад відмовила – сказала, що «немає сенсу». 

В результаті жінці таки допомогли – але не лікарняний, а приватний лікар, якому вона вимушено заплатила 5 тисяч рублів за виклик, приїзд додому й рецепт на ліки, які він виписав. А пізніше довелося їхати за медичною допомогою у Луганськ, оскільки надії на якісну допомогу в Сіверськодонецьку не лишилося. 

«В лікарні мені так і не допомогли – сказали, що вона вже стара і краще їй не стане, це тільки будуть муки для матері. Тому порадили повертаться додому або їхать у Луганськ, бо тільки там цілодобово працює лікарня і є обладнання, тільки там зможуть провести дослідження. Довелося повертатися додому. Але сусідка знайшла номер приватного лікаря, який приїхав додому й підтвердив, що у неї інсульт. Виписав ліки, які найбільш необхідні, а у вівторок (через три дні – ред.) поїхали з мамою в Луганськ. Там уже й частину медикаментів по рецепту знайшла, бо в нас вони не продаються – в аптеці сказали, що їх просто не завозять у Сіверськодонецьк», – розповідає Людмила. 

«Поетапна» картково-комп’ютерна система: скільки етапів потрібно пройти між «болячкою» та першою кваліфікованою допомогою у Сіверськодонецьку? 

Олексій, колишній працівник лікарні Сіверськодонецька, який спілкується з місцевими медиками, розповідає: сьогоднішня структура запису пацієнтів, їхніх діагнозів і призначень – вкрай забюрократизована. Однак мова не про кількість процесів «зверху», а про алогічність усіх процесів ще на етапі внесення даних. 

«В поліклініці на Курчатова талони на прийом виписують спершу ручкою, а потім заповнюють «прийомний» список лікарню. Після цього все заносять у комп’ютер. Через день процедура повторюється. Немає єдиної програми й немає комп’ютерних мереж», – розповідає чоловік. 

Крім того, складно і з самим отриманням медичної допомоги. Наприклад, мамологію та томографію зробити у місті можливо лише в центральній лікарні. Єдиній, де, власне, це взагалі роблять у Сіверськодонецьку. Лише тричі на тиждень, по три години.

До речі, з дитячою медициною, каже Олексій, ситуація зовсім не краща – наприклад, у дитячий поліклініці лише планують запрошувати на роботу ортопеда, фізіотерапевта, отоларинголога, УЗД-фахівця та рентгенодіагностиків. Тож поки що сподіватися, що дітей вилікують у місті, не варто. 

Водночас сепаратист і головний лікар Сіверськодонецької лікарні Віктор Бірюков колись заявляв. нібито мешканці «отримують всю необхідну допомогу в місті». Попри те, що насправді люди разом із дітьми змушені їздити у сусідні міста, аби зробити звичайні аналізи, дослідження тощо. 

«Працюють у місті відділення терапії, травматології, хірургії, гінекології, офтальмології, лор та психіатричне відділення, неврологія та кардіологія. Усі відділення працюють не в повному обсязі – ще не всі площі відновлено», – заявляли на початку жовтня медики й чиновники Сіверськодонецька по медичній частині. 

Щоправда, на обурення містян про те, що реальність не сходиться з заявою, вони ніяк не відреагували. А єдиний акушер-гінеколог з’явився лише наприкінці жовтня. 

«Поки до знайомої дійде черга на операцію – вона вже не ходитиме»: реалії медицини в місті

На сьогодні у Сіверськодонецьку фактично одна-єдина лікарня може забезпечити умовний «максимум» послуг (хоча насправді у порівнянні з українським Сіверськодонецьком – мінімум). Крім міської лікарні працює лише одна стоматологія «республіканська» (тобто псевдодержавна) стоматологічна клініка та станція екстреної медичної допомоги (приїзд фельдшерів якої – майже міф або легенда). Містяни скаржаться, що лікарів неможливо ані викликати, ані домогтися їхньої допомоги навіть на місці роботи, тобто у медзакладах. При цьому ані жіночої консультації, ані відділення неонатології (лікування новонароджених), ні навіть пологового відділення немає. 

Крім того, місцеві пристосуванці у так званому «департаменті медицини» самі визнають. що головна «сила» області – у республіканській лікарні в Луганську, куди загалом відправляють усіх пацієнтів з чимось складнішим або важчим, аніж головний біль чи то поранений палець. 

«Приблизно дві-три особи щодня їдуть лікуватися в Луганськ. І, звичайно, консультаційна допомога в режимі онлайн — десь близько пів року тому ми почали активно впроваджувати телемедицину. Щоправда, в силу дуже слабкого інтернет-трафіку не завжди це зручно і не завжди швидко. Але коли є інтернет, то ми отримуємо відповіді на свої питання. 

На станції швидкої медичної допомоги ми допомагаємо хворим у знятті гострого болю, установці остаточного діагнозу і, за потреби, можемо госпіталізувати людину», – заявляли у місцевій лікарні. 

До речі, ті самі пацієнти, які щодня їздять у республіканську лікарню, мають нібито організовано медичним транспортом бути доправленими у медзаклад. Натомість люди насправді вимушені самостійно шукати шлях та спосіб дістатися до місця, де їм мають допомогти вижити чи позбутися страшного болю. 

«У мене сусідка майже не ходить, артроз тазостегнового суглоба. Її ганяють по кабінетах, мов собаку. Кажуть, що якщо вона пройде сім кіл пекла – може, їй у Луганську зроблять операцію. Вона сама їздила в Луганськ, тому яким ще транспортом її доставляють?! Вона врешті стала на чергу на операцію, платно. Але поки до неї дійде черга – вона ходить перестане», – розповідає Арина, мешканка Сіверськодонецька. 

У місцевому чаті додають, що така ситуація – не рідкість, а радше закономірність: через те, що в Луганську фактично єдина спроможна на щось лікарня – тамтешня черга на допомогу розтяглася на роки.

Крім того, навіть ті лікарі, які приїжджають в «лнр» із території росії, часто недоступні для «простих смертних» луганчан. Наприклад, під час чергового приїзду пермських лікарів (зокрема, кардіолога) про їх приїзд не знав ніхто з містян. Принаймні про це вони стверджують у місцевих телеграм-каналах. Водночас ті самі медики заявляють про те, що до них були «черги містян». Однак хто цю чергу сформував – невідомо. 

«Повідомлення про приїзд лікарів з рф розходяться тільки по «своїх» і по родичах. Талони на прийом більше нікому в місті не дають, це лікарі тільки для «еліти». А графіки прийому так, задля виду, висять у коридорі», – зауважують сіверськодончани. 

Наприклад, востаннє – у вересні – медики луганської лікарні у Сіверськодонецьку за день прийняли 91 пацієнта. Робили це «скопом»: урологом, пульмонологом, онкологом, неврологом та ревматологом. І у місцевих, як завше, виникло обурливе питання: де були всі ці медики, і чому про їхній приїзд вони дізнаються уже постфактум, після того, як ті повернулися у свої лікарні?

Виживання в умовах насильницької паспортизації: як луганчан з нового року планують лишити без медицини, якщо вони не отримають паспорт рф 

Окрім загального занепаду медицини, луганчан із 2025 року взагалі планують позбавити будь-якої медичної допомоги – навіть якщо від цього залежатиме їхнє виживання. Відтак в «лнр» вводяться нові правила пільгового лікарського забезпечення. Тож щоб безкоштовно отримувати ліки, вироби медичного призначення та продукти спеціального лікувального харчування, необхідно: 

• Мати громадянство рф; 
• Перебувати на обліку й бути внесеним в реєстр громадян, які мають право на безкоштовне забезпечення ліками. В реєстрацію їх має внести лікар у поліклініці за місцем проживання, за підсумками відвідування прийому і постановки на диспансерний облік. 
• Отримати рецепт від лікаря (за умови, що він взагалі знайде час на пацієнта); 
• Отримати ліки в аптеці (й також за умови, якщо їх взагалі будуть завозити у місто. Оскільки в Рубіжному та Кремінній із цим величезні проблеми). 

Пільгове лікарняне забезпечення не буде поширюватися на тих луганчан, які не матимуть паспорт рф. Це стосується й тих, хто хворий на бронхіальну астму чи діабет. 

Користуючись медициною та погрожуючи недоступом до неї місцевих, росіяни посилюють примусову паспортизацію на окупованих територіях. Хоча насильницька паспортизація є незаконною та не визнається в Україні й у світі, оскільки суперечить принципам і нормам міжнародного права і є порушенням Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни.

***