Від евакуації до пологової зали: як медикиня з Луганщини допомагає жінкам під час повномасштабної війни

Велику війну Маргарита Алексенцева, студентка Луганського державного медичного університету, зустріла в місті Рубіжне. Адже саме сюди після окупації Луганська у 2014 році було переміщено навчальний заклад.

«Наприкінці 2021 року деякі одногрупники вже склали тривожні валізи. Але я не вірила у повномасштабне вторгнення. Думала, якщо щось і станеться, то це буде пов’язано з окупованими територіями “лнр” та “днр”», — згадує Маргарита.

О 4:30 ранку перші вибухи сколихнули Рубіжне. Часу на роздуми не було — дівчина з друзями швидко зібрали найнеобхідніше і вирішили покинути місто. Залізничний вокзал перебував під щільними обстрілами, тому єдиним варіантом залишався автомобільний шлях через Краматорськ до Дніпра, а звідти — до Львова.

«Це була складна подорож. Постійні обстріли, кілометрові черги, порожні заправки. Не було навіть питної води — лише антифриз на полицях», — ділиться спогадами дівчина.

Діставшись Львова, Маргарита вирішила їхати до Німеччини, де мешкали її знайомі.

Від туги за домом до активної допомоги

У Німеччині Маргарита знайшла прихисток у родині лікарів, де провела п’ять місяців. Щирі господарі допомогли дівчині адаптуватися в новій країні. Спілкування відбувалося англійською та німецькою, яку студентка почала вивчати на волонтерських курсах.
«Звісно, була депресія через тугу за домом. Але я вирішила: замість того, щоб просто сидіти та сумувати, треба діяти», — розповідає Маргарита.

У Геттінгені вона познайомилася з українськими студентками. Разом дівчата розгорнули активну діяльність: організовували акції на підтримку України, брали участь у мітингах та благодійних ярмарках. Вони подорожували різними містами Німеччини, розповідаючи місцевим жителям про події в Україні.

«Німеччина велика, і не всі її мешканці розуміли, що відбувається в Україні. Ми збирали кошти на закупівлю медичного обладнання, ліків та інших необхідних речей для ЗСУ», — згадує дівчина.

Разом із господинею дому Маргарита долучилася до волонтерського руху: сортувала та пакувала гуманітарну допомогу — одяг, засоби гігієни та продукти харчування для відправки в Україну.

Особливо запам’ятався Великдень, коли українська та німецька громади об’єдналися для спільного святкування.

«Була така тепла атмосфера: обмін великодніми пасками, які пекли і наші, і німецькі господині», — ділиться спогадами Маргарита.

Попри пропозицію вступити до німецького університету, дівчина відмовилась, адже це означало б втрату двох років навчання. Можливість працювати за фахом також була доступна лише після інтернатури та складання мовного іспиту.

Повернення додому

Як голова студентського самоврядування, Маргарита однією з перших дізналася про релокацію рідного університету до Рівного. Спочатку було страшно повертатися в Україну, але перспектива змішаного навчання на шостому курсі та прагнення завершити освіту стали вирішальними факторами.

«Разом із батьками прийняла рішення про повернення. Треба було завершувати навчання, здобувати освіту — це був мій пріоритет», — пояснює дівчина.

Керівництво вишу подбало про студентів: у Рівному для закладу виділили навчальні корпуси та безкоштовний гуртожиток. Інші виші міста також долучилися до підтримки переміщених студентів. 27 серпня 2022 року Маргарита приїхала до Рівного, де розпочався новий етап її життя.

Останній рік навчання виявився непростим: повітряні тривоги, заняття в укриттях, потім знову повернення до аудиторій.

Порівнюючи медичні системи двох країн, дівчина відзначає суттєві відмінності:

«У Німеччині, щоб потрапити до лікаря, треба записуватися за кілька місяців наперед. Немає такої доступності, як в Україні, де можна звернутися до державної лікарні в ургентному порядку або швидко записатися до приватної клініки. Єдине, що дійсно вражає — їхнє медичне страхування. Це справді чудово! Сподіваюся, Україна теж рухається в цьому напрямку».

У 2023 році старання Маргарити увінчалися успіхом — вона отримала диплом з відзнакою.

Обраний життєвий шлях

Професійне покликання Маргарити визначилося ще під час навчання в медичному коледжі. Перша практика в гінекологічному відділенні стала вирішальною у виборі майбутньої спеціальності.

«Я вступила до коледжу, і вже на першому курсі проходила практику в гінекологічному відділенні. Саме тоді я зрозуміла, що хочу бути саме таким лікарем», — згадує вона.

Упевнено прямуючи до своєї мети протягом шести років навчання в університеті, дівчина здобула одне з двох престижних місць на спеціалізації «Акушерство та гінекологія». На початковому курсі інтернатури вона досягла значного професійного успіху — самостійно провела операцію, що стало для неї особливою подією. А в січні 2024 року молода лікарка прийняла свої перші пологи, зробивши важливий крок у кар’єрі.

«Це емоції, які неможливо передати. Ти допомагаєш з’явитися комусь на світ... Це радість за жінку, радість за власні професійні здобутки. Коли народжується нове життя, ти розумієш, що сприяв цьому, що ти був поруч і допомагав. Цей перший крик...», — ділиться враженнями Маргарита.

Робота в умовах війни має свої виклики — постійні повітряні тривоги та загроза обстрілів створюють додаткове напруження. Проте професійний обов’язок залишається незмінним.

«Власні переживання виключаєш і просто маєш допомогти жінці. Нікуди не біжиш, залишаєшся з нею. Робота не змінюється, тільки хвилювання трохи більше», —  ділиться досвідом молода лікарка.

Хоча була можливість після завершення навчання повернутися до Німеччини, Маргарита свідомо обрала залишитися в Україні., адже впевнена, що стільки років навчання не має пройти даремно.

«Вдячність пацієнток та їхніх родин стає головною мотивацією продовжувати роботу навіть у складних умовах», — наголошує дівчина.

Попри те, що на початку інтернатури було непросто адаптуватися до ритму лікарняного життя та постійних чергувань, прагнення набувати більше практичного досвіду спонукає молоду лікарку затримуватися в лікарні допізна. Попри щоденні трагічні новини з країни, вона залишається вірною своєму покликанню: допомагати жінкам.

***