"Себе безпечніше зашити вдома": маріупольці шоковані якістю медпослуг в окупації, які надають завезені з рф лікарі

Переважна більшість медиків на захоплених регіонах – завезені з території росії, а на сході працюють під примусом. Чи то задля того, аби «набити руку» на не стільки важливих для росії людях, як «нові руські». На сьогодні ж лікарі у Маріуполі подекуди зашивають поранення цивільним «навмання», або відверто кажуть, що такого лікувати не вміють або їм байдуже – і заявляють про це не абихто, а травматологи й хірурги.

Тож як маріупольці в окупації стали піддослідними та «тренувальними» для російських медиків, і в яких випадках вони думають, що ліпше себе зашити власноруч чи лікувати серйозні хвороби удома, без візиту до псевдофахівців – у матеріалі Східного Варіанта. 

«Враження, що треба було зашити себе вдома, звичайними нитками»: наскільки запущена медицина в окупації? 

Журналістам Східного Варіанта Марина, мешканка Маріуполя (ім’я змінене в цілях безпеки – ред.), скаржиться: на її життєвому досвіді крайній візит до медиків побив усі рекорди – наскільки вона зневірилася у місцевій медицині. Інцидент з її дитиною стався наприкінці жовтня, у суботу – її син, катаючись на атракціонах, впав та розбив голову. Ушкодження було важке – як зауважує сама жінка, свідки падіння у телефонній розмові повідомили, що в рану на голові було видно, ймовірно, череп дитини. На той момент жінка була на роботі, проте коли їй зателефонували – пішла у лікарню, куди батьки однієї з інших дітей на майданчику повезли хлопця. 

«Швидку викликати на місце не вдалося – у подруги, яка телефонувала, запитали, чи це її дитина, чи поруч батьки. Після слів, що вона приглядає за дитиною своєї подруги, їй почали погрожувати, що якщо приїдуть медики – то з ними й соціальна служба, бо я не виконую своїх обов’язків, через що моя дитина нібито травмувалася. Тому подруга повезла сина й свою доньку у лікарню», – розповідає Ольга. 

Вже в медзакладі дитину оглянули – проте не лікарі, а медсестри. Лікарів на той момент – після 18-ї години – уже не було на місці. Чергового хірурга в дитячому відділенні також не було, що обурило й Ольгу, і її подругу. Однак аби не відпускати дитину з закривавленою головою – та сама медсестра, яка оглядала дитину, обробила рану й обмотала голову бинтом. І порадила… їхати в іншу лікарню, дорослу, оскільки там мав чергувати хірург на випадок таких ситуацій. 

«На той момент син уже був кволий, хоча кровотеча вже зупинилася. Але лишалася рана на голові й напівнепритомний стан Олексія (ім’я дитини змінене в цілях безпеки – ред.). Я й плакала, і кричала, і вимагала написати скаргу на те, що нам не надали ніякої допомоги й відмовилися везти на швидкій в іншу лікарню. Туди ми повинні були дістатись знову самостійно. Звісно, ні книги скарг не було, ні номера гарячої лінії, на яку можна скаржиться. Вони нічого не зробили, ті медики, хоча крім медсестер були інші лікарі», – зауважує маріупольчанка. 

Врешті, Ольга з сином дісталися до лікарні дорослої медицини – там дитині наклали вісім швів на голову, обробили рану й зауважили, що він ще «легко відбувся» – через те, що йому надали мінімальну допомогу. 

«Перед тим, як зашити сину голову, мені ще довелося вмовляти лікарів це зробити. Бо спершу вони відмахувалися, мов, і так усе нормально, кров не тече, а потім не хотіли цього робити, бо вони – лікарі для дорослих, а не дітей. І тільки коли я запитала, чи мені самій удома зашивати дитину нитками – погодилися, що це маячня», – скаржиться місцева мешканка.

Лише у цій лікарні хірурги й зауважили, що у сина Ольги – струс мозку та забій голови, через що його почало нудити. Після цього йому таки поставили крапельницю, а на обстеження та лікування відправили у дитячу лікарню. Щоправда, тамтешні медики заявили, що можуть прийняти дітей на лікування (а не на екстрену медичну допомогу) лише з понеділка. Тож із черепно-мозковою травмою та забоями дитину поклали у відділення лише у понеділок, через добу після того, як він отримав ушкодження. 

«Я думала, що таке тільки в комедіях можливе. Що безрукі й безмозкі лікарі будуть нас ганяти від лікарні до лікарні й не кластимуть на лікування дитину, бо в них вихідні? Це абсурд. Звісно, я скарги залишила скрізь – і в адміністрацію Маріуполя писала, і у рф. Не знаю, чи буде від цього якийсь результат, але терпіти такі знущання зі своєї дитини я не буду», – зауважує Ольга. 

Маріупольчанка зауважує, що її історія з бездіяльністю медиків – не поодинока, а відбувається радше на постійній основі. І не лише з дітьми, а й із дорослими, яких в окупації «футболять» від однієї лікарні до іншої. І, каже, уже понад два роки постійних скарг і звернень досі не дали жодного результату – завезені медики з росії так само продовжують знущатися з людей своєю некомпетентністю та вічними «вихідними», яких інколи більше, ніж робочих днів на тиждень. 

«Всіх медиків вивезли чи куди поділи?», або Хто надає допомогу пацієнтам у Маріуполі 

В окупаційних ЗМІ та проросійських спільнотах пропагандисти заявляють, що перший великий (нібито – «універсальний») медзаклад, поліклініка ФМБА росії, за дев’ять місяців свого існування провела 27 консультацій «мешканців нових регіонів». Найпопулярнішими профілями поліклініки увесь час лишалися кардіологія, серцево-судинна та інші види хірургії, травматологія та ортопедія, оториноларингологія, неврологія, гінекологія, урологія та ендокринологія. Щоправда, як зауважують самі маріупольці у коментарях, потрапити у поліклініку – вже випробування. Не кажучи вже про реальний прийом, тим паче – якісний. 

«Я все телефоную у поліклініку, а мені у відповідь – одне й те саме: «місць немає», «місць немає»…» – зауважує маріуполець Антон (імя змінене у цілях безпеки – ред.). 

У коментарях маріупольці уже без жартів обурюються: до медиків у поліклініці можливо приходити лише за консультацією, – фахівців у сфері хірургії у місті майже немає, наприклад. Тож хто має лікувати населення після консультації – питання, на яке місцева окупаційна влада не дає відповіді. 

«В третю поліклініку спробуй потрапити до лікарів хоч на п’ять хвилин, чи в онкологію – неможливо», – зауважують у коментарях. 

Маріупольці також додають: те, що в лікарнях і поліклініках окупованого міста працюють здебільшого привезені з глибинок росії медики – не покращує якість надання послуг. Зокрема, у цих «фахівців» бракує не лише досвіду, вмінь і знань, а й банального бажання допомагати пацієнтам, які до них звертаються. 

«Незрозуміло, чому у цих лікарів немає зовсім ніяких печаток. На листку з консультацією теж нічого немає… Йдеш до іншого лікаря – як це показувати їм? На вигляд – фільчина грамота», – додає Дмитро, місцевий мешканець. 

Крім того, потрапити до деяких лікарів і справді можливо лише через кілька місяців з моменту запису. А чи доживе до того моменту пацієнт – їх не хвилює. 

«Ходила зписуватися до гастроентеролога – я в черзі 1456. Це просто щось нереальне», –обурюється у соцмережах маріупольчанка Ірина.

Маріупольчанка Софія також зауважує, що консультацією медиків у поліклініці була відверто розчарована – хоча очікувала на неї майже пів року, доки у тих з’явиться місце та вільний час. А мешканка міста Тетяна у соцмережах наголошує, що сенсу відвідування лікарів у поліклініці немає – хіба що хтось захоче послухати теорію про те, на що він потенційно хворий. 

«Сенсу з цих прийомів? Після цих консультацій медики відправляють людей до терапевта за місцем прописки, щоб він призначив обстеження в якихось інших місцях. Навіть рентген грудної клітини не роблять, не кажучи вже про УЗД чи аналізи. Якщо потрібно зі своїми проблемами зі здоров’ям жити в черзі – нащо потрібний цей центр? Лише для картинки», – наголошує мешканка окупованого міста.

У місцевій телеграм-спільноті маріупольці нарікають, що приїжджі лікарі – це збір некваліфікованості та байдужості. Зокрема, одна з мешканок прийшла до хірурга за консультацію щодо видалення нігтьової пластини на нозі. В результаті та медикиня спершу порадила їй сходити до дерматолога, потім – видалити ніготь. І для цього сказала… шукати хірурга по місту. 

«На моє логічне питання, навіщо мені шукати хірурга і хто тоді вона така – вона відповіла: «Я тут у відрядженні», – розповідає жінка. 

У коментарях їй також зауважили, що приїжджі лікарі у такому ставленні однакові. Наприклад, жінці пенсійного віку, яка все життя страждає від варикозу, «засланий» медик сказав, що ніякого варикозу в неї немає. При цьому навіть не встав з-за столу, аби оглянути пацієнтку.

Журналістам Східного Варіанта Олексій, мешканець Маріуполя (імя змінене у цілях безпеки – ред.)., пояснює: його відверто лякає, що коли він чи його рідні звертаються по допомогу – в стінах медзакладу ледь набирається з десяток місцевих працівників, маріупольців. Та й ті працюють переважно санітарами чи в реєстратурі, а не на лікарських посадах. 

«В реєстратурі – крайня людина слов’янської зовнішності й без акценту, яка, може, в Маріуполі жила до вторгнення. Всі інші – узбеки, осетини, чеченці, киргизці… І половина лікарів не розуміє, що ти кажеш – доводиться пояснювати на пальцях, бо у них якісь свої слова, вони по-людськи не можуть пояснити, чому в дитини чи дружини такі симптоми і як їх лікувати. Подивляться, послухають, випишуть рецепт – і все, до побачення. 

Куди поділись наші, маріупольські медики, які нормально працювати й могли все пояснить – невідомо. Чи їх на росію всіх завезли, щоб там з’явилася нормальна медицина, чи куди вони поділися?» – обурюється чоловік. 

Щобільше – маріупольці обурені, що навіть із паспортом рф, який насильно змусили взяти окупанти, люди не можуть потрапити до лікарів та отримати медичну допомогу. При цьому саме такі медичні гарантії, виплати тощо їм були обіцяні росіянами – і на це їх і «кинули». 

«А взагалі кудись до лікарів можна потрапити? І дуже цікавить питання, чому по полісу, зробленому в російській федерації, не можна потрапити до лікаря й у медзакладах навіть відмовляють завести картку. Як це? То ми все-таки в росії чи ні!? Що взагалі відбувається у цьому місті?! Я зі своєю сім'єю тут знаходилася до самого кінця, потім довелося виїхати через здоров'я сина. Ми приїхали у 2023 році і я досі не можу зрозуміти, що відбувається. Це якийсь маразм», – скаржиться у соцмережах Ніна, маріупольчанка. 

Разом з тим медичний поліс, зроблений на території рф, потрібно змінювати щоразу, коли росіяни (чи «нові росіяни») змінюють місце проживання. Такі правила в росії, і з цим нібито нічого вдіяти не можна. Щоправда, якщо поліс зроблений на території так званої «днр», то з ним жодної медичної допомоги чи виплат пацієнти не отримують – саме тому, що ця новоприєднана територія, попри заяви путіна, й досі лишається чужою для решти країни-терористки. 

Карина, мешканка Маріуполя (імя змінене у цілях безпеки – ред.), також саркастично додає: на початку вторгнення в окупацію у примусово-добровільному порядку завозили московських медиків – тамтешні хірурги та травматологи бодай вміли лікувати. Однак коли побачили усю «велич» російського миру в окупації – відмовилися від поїздок навіть за обіцяні владою рф та Маріуполя квартири. На заміну їм почали їздити так звані фахівці з глибинок та набагато менш розвинених республік. І в результаті лише вони й лишаються у місті, хоч надовго й не витримують «відряджень». 

«Шкода, що росія – така маленька країна, що на Ростовській області всі лікарі, охочі жити у морському місті, закінчилися. Лишилися тільки джамшуди з равшанами. Велика матінка-росія, тільки лікарі скінчилися», – скептично зауважує маріупольчанка.

***