Янголи-охоронці. Як волонтерки у Маріуполі плетуть маскувальні сітки для ЗСУ

5 грудня — Міжнародний день волонтерів. Саме волонтери у 2014 допомогали українським військовослужбовцям і добровольцям. Вони збирали гроші на продукти, ліки та інші необхідні речі. Військовий конфлікт на сході України триває вже восьмий рік. І навіть зараз волонтери з різних міст України роблять усе можливе, аби підтримувати армію. 

«Східний Варіант» поспілкувався з маріупольськими волонтерами, які плетуть і передають маскувальні сітки на передову.

Подарунки на передову

У невеличкій прохідній кімнаті на столах розкладений різноманітний одяг. За цією горою майже не видно світловолосу жінку, яка справно обв’язує сітку обрізками тканин. Це Варвара Гуменна. В середині грудня виповниться сім років, як вона плете маскувальні сітки для українських військових на сході.

Пані Варвара працювала бухгалтеркою на місцевому телевізійному каналі, потім кілька років жила і будувала кар’єру в Києві. Згодом повернулась у Маріуполь. На пенсії зайнялась рукоділлям, а потім почалася війна. Тут і знадобились її навички. 

Варвара і ще десятки волонтерок щоденно збиралися разом, щоб допомагати українській армії та добровольцям. Хтось в’язав балаклави й «кікімор», хтось готував їжу, а хтось робив маскувальні сітки. 

«З нами працювала одна жінка, Лариса. Вона писала такі чуйні листи українською мовою нашим захисникам, щоб підтримати їх. У кожний мішок з цими сітками ми вкладали ці листи», — згадує Варвара.

Сама вона тоді ж почала робити обереги — маленькі ляльки-мотанки. Доки робила їх, читала молитву.

«Це символ материнського захисту, — пояснює Варвара. — Я, мабуть, штук 200-300 таких передала хлопцям». 

Жінка згадує, як на початку війни працювала як волонтерка до дев’ятої години вечора, потім йшла додому, розпускала светри, а пряжу віддавала жінці, яка в’язала військовим теплі шкарпетки. По одній парі за вечір.

«До нас приходив один військовий і ми все питали у нього про те, як довго триватиме війна. Він сказав: “Десять років”.  Нам тоді здавалося, що через декілька місяців все закінчиться. І от вже восьмий рік», — згадує Варвара.

Секрети міцної сітки

Щоб жінки могли комфортно робити свою справу, потрібно було приміщення. З цим допомогла директорка клубу батьків дітей з інвалідністю «Повір у себе» Олена Кравченко. Для того, щоб сітка вийшла дійсно якісною, потрібно ретельно підібрати кольори. Зазвичай годяться коричневі, зелені й сірі відтінки, але якщо випадає сніг, потрібно готувати біле маскування.

Варвара перебрала домашній одяг та принесла сюди декілька пакунків. Також вона використовує одяг, який жертвують небайдужі. Потім цей одяг потрібно перебрати, знайти підходящі кольори та нарізати його на довгі стрічки. З цим Варварі допомагає інша волонтерка — пані Тетяна.

Коли «сировина» для маскувальних сіток готова, вже можна братись до плетіння. Руки жінки легко стрибають між отворами сітки, вимальовуючи обрізками тканини химерні візерунки.

«Потрібно плести “змійкою”, а не по прямій. І слідкувати, щоб не було прогалин», — дає настанову пані Варвара.

За декілька годин вона сплітає цілу сітку розміром приблизно 24 квадратних метри.

«Доки не зроблю сітку, додому не йду. Вони майже одноразові — якщо снаряд потрапить, вона займається і швидко згоряє, тому потрібно більше таких. Якось я підрахувала: вийшло, що сама за весь час зробила 166 сіток», — пояснює жінка.

На полицях поруч з сіткою лежать подушки та матраци. Пані Варвара каже, що її для військових також виготовляють волонтерки.

Потім це все на фронт відправляє знайомий Варвари — пан Володимир. Чоловік також допомагає добровольцям з самого початку війни. Він пояснює, що сітки можуть використовуватися як на позиціях, так і для маскування бойової техніки. 

«Ми не збираємо і не збирали гроші на потреби. А лише підключали знайомих, які знали, що їх пожертви підуть у хороші руки», — каже Володимир. 

На початку війни волонтери знаходили різні можливості, щоб доставити на передову все: від посуду до генераторів.

«Я вірю, що наші хлопці їх не пропустять»

Варвара і Володимир приблизно одного віку, обидва вже на пенсії. Щодо людей цього віку існує стереотип, наче саме вони найактивніше виступали за окупацію українських територій Російською Федерацією. Втім, пан Володимир каже, що це лише міф і наводить такий приклад:

«Прийшла жінка і каже: в мене є дерев’яні колоди, але я хочу, щоби вони потрапили на передову і використовувались для облаштування бліндажів. Я знайшов можливість перевезти це дерево. Так от ця жінка віддала шикарний дім, зроблений з колод, який коштує мільйони. Я думав, це просто деревина, а це був у розібраному стані дім із чудового матеріалу. А жінка ця була похилого віку. І перші сітки нам принесли люді похилого віку. А ці сітки коштують дуже дорого, про що я їм сказав. Вони знали ціну сировини й віддали», — розповідає чоловік.

Також люди приносили постільну білизну та інші необхідні речі.

Враховуючи останню інформацію щодо можливої ескалації конфлікту та даних розвідки щодо російських військ на кордоні з Україною, неможливо було не спитати його думку і враження від цих новин.

Володимир упевнений, що саме завдяки допомозі небайдужих людей Україна залишатиметься незалежною.

«Коли була реальна атака на Маріуполь, приблизно людей 700 вийшли на новоазовську трасу і були готові просто стояти на шляху тієї техніки, яка рухалась на Маріуполь», — каже чоловік.

А пані Варвара каже, що не вірить, що Росія зважиться зараз на чергове захоплення територій.

«У мене немає телевізора. Новин я не слухаю, але чую. Не вірю, що він (Володимир Путін — ред.) нападе. Найголовніше: я вірю, що у разі чого наші хлопці їх не пропустять. Вони всі патріоти», — твердо каже жінка.

Для того, щоб Варвара й далі могла безперебійно плести маскувальні сітки, а Володимир міг передавати їх для потреб військових, потрібен матеріал. Підійдуть рибальські сітки, капронові делі та тканину білого, сірого, коричневого і зеленого відтінків. Приносити сировину можна у клуб «Повір у себе», що на проспекті Будівельників 85а.