"Платимо за воду в крані, яка на смак і колір – як сеча": комунальні перипетії маріупольців в окупації

Маріупольські багатоповерхівки вже давно не належать тим, хто у них жив до повномасштабного вторгнення – відчуження майна та присвоєння старим вулицям нових назв зробило з містян безхатченків, кажуть містяни. Люди, які раніше мали навіть по кілька квартир, внаслідок нападу росіян позбулися всього – і тепер вимушені орендувати житло за шалені гроші у росіян, які мали гроші для того, аби викупити ласу «квартирку біля моря».

Однак навіть якщо містянам пощастило й вони мають дах над головою – це не гарантує їм того, що від води нібито з болота у них не почнуть «сипатися зуби» чи то випадати волосся. Тож як живуть у Маріуполі люди, на чому готують і чому бояться купатися під душем – запитали журналісти Східного Варіанта.

«Будинок розбомбили, знесли й відбудували – під іпотеку. А ми – бомжі» 

Днями ватажок так званої «днр» Денис Пушилін заявив, що на сьогодні населення Маріуполя нібито наближається до довоєнної кількості – буцімто протягом останніх місяців у місті вже живуть 320 тисяч людей. І, за його словами, саме 200 тисяч із них повернулися в Маріуполь з початку повномасштабного вторгнення. Водночас місцеві, які пережили російські бомбардування, знищення цілих кварталів і масові захоронення, обурені: такій кількості людей навіть жити буде ніде у понівеченому Маріуполі. 

«Про те, що населення Маріуполя майже досягнуло довоєнного рівня, Пушилін заявляв ще на початку квітня. З того моменту пройшло більш як пів року! Хоча, за офіційними даними днр, у Маріуполі зруйновано чи знесено понад 600 багатоповерхових будинків. Сюди ж – кілька тисяч приватних. Тоді де ці всі нібито люди живуть? Якщо побудували майже нічого, і те – під продаж. А скуповують нерухомість не маріупольці, а росіяни, які хочуть мати «квартирку біля моря», – розповідає Олег, місцевий мешканець.

Місцеві також зауважують: багато хто з маріупольців лишилися не просто без житла, бо те розбомблене, а навіть без потенційного шансу повернутися у рідні стіни. Зокрема, як у випадку з багатоквартирним будинком на вулиці 50-річчя СРСР. Там окупанти потрощили будинок, опісля – знесли його, пообіцявши мешканцям відбудувати й заселити їх туди. Щоправда, коли стіни нового дому вже стояли – з’ясувалося, що його побудували під іпотеку. І місця у будівлі для небагатьох вцілілих мешканців просто немає. Тому людей виселили, вказали на двері – і залишили сам на сам із проблемою відсутності житла. 

«Нас із будинку просто вигнали. Він був в аварійному стані після прильоту, але в нашій квартирі ще можна було жити. Всі інші – з тріщинами у стінах, дірках від ракет. Не було ні світла, ні газу – нічого, і тому нам підрядник пообіцяв, що коли побудують нову багатоповерхівку на місці нашої – у нас залишиться тут квартира. От, 1 вересня будинок здали в експлуатацію. Але нам забули сказати, що всі квартири – виключно під продаж, нам не запропонували навіть кімнату в якійсь малосімейці. А в нас мала дитина – 11 років, жити ніде», – розповідає мешканка Маріуполя Софія (ім’я змінене у цілях безпеки – ред.). 

Жінка додає, що, можливо, найгіршим рішенням було те, що вони з’їхали з квартири. Саме тому так і не змогли відстояти його й тепер доведеться скитатися містом у пошуці даху над головою. 

«Навколо, крім нашого будинку, знесли ще п’ять. Це понад 350 квартир, і ніхто не поставив мешканців на квартирну чергу – тільки на грошову компенсацію. Відтоді її отримали менш як 20 людей, а це взагалі нічого. Тепер люди, які мали жити у своїх квартирах, орендують чужі й уже не сподіваються, що хоч щось отримають від адміністрації», – зауважує Софія. 

Майже аналогічна ситуація склалася також на тій вулиці, але не лише через росіян, а й через сусідів тих, чиї квартири вигоріли дотла. Ірина, мешканка Маріуполя (ім’я змінене в цілях безпеки – ред.), пояснює: під час авіабомбардувань половина будинку згоріла. Жити там неможливо – стіни випалені до чорноти, жодних комунікацій також немає. Однак друга половина будівлі вціліла – і жити там бодай якось, хоч і тяжко, проте можна. А решті мешканців це створює проблеми – щонайменше кілька років вони так і не зможуть там жити. 

«Сусіди, у яких квартири вціліли, відмовляються з’їжджати. А нам усі – і бригади, і адміністрація міста – відмовляються починати робити ремонт, бо в будинку хтось живе. А він в аварійному стані, горів з 14 по 17 березня 2022 року – три дні поспіль. Люди, які не могли спуститься у підвал, заживо тоді згоріли у себе вдома», – пояснює Ірина.

А в тих будинках, де мешканці, тримаючись за бодай якийсь дах над головою, вперто не виїжджають – їх намагаються звідти вижити. Хоча офіційно ніхто з адміністрації окупаційної влади в очі не заявляє про те, що рішення щодо будинку вже ухвалене – його зрівняють із землею. І подібна ситуація – не рідкість, що підтверджують десятки багатоквартирних будівель у місті. Зокрема, на вулиці Межовій. 

«Наприкінці листопада до нас приїхали працівники водоканалу й «відрізали» воду, посилаючись на те, що у будинку ніхто не живе. Але три сім’ї – живуть! І ми постійно вдома, всі комунальні сплачуємо. Коли ми приїхали сваритися з «Водоканалом» – нас послали в адміністрацію, а там сказали, що рішення про наш будинок ще не до кінця ухвалене – його або ремонтуватимуть, або зноситимуть, і на час цих роздумів комунікації вирішили взагалі перекрити. А альтернативного житла не дають – кажуть, щоб ми самі шукали щось, бо нас усього лиш три квартири живе», – додають маріупольці у місцевих телеграм-чатах. 

«Платимо за квартиру, щоб жити наче на вулиці у жовтні»: що відбувається з опаленням у Маріуполі? 

Спілкуючись із журналістами, маріупольці розповідають про те, що досі, у грудні, вони вимушені жити в холодних квартирах – без опалення та навіть без електроенергії. Останнє у захопленому місці вимикають щоденно, не залишаючи можливості людям навіть трохи зігріти приміщення. Водночас про повноцінне опалення, обіцяне росіянами ще восени 2022 року, не йде навіть мови – загарбники так і не реалізували це. 

«По вулиці Леніна в будинках немає опалення. Зігрітись неможливо – хіба що кутатись у ковдри й дихати над картопляною парою. З газом теж бувають перебої – і навіть кухня дуже довго зігрівається, дволітрова каструля води нагрівається за 40-50 хвилин на максимальному вогні», – каже Василь, мешканець міста (ім’я змінене у цілях безпеки – ред.). 

Чоловік зауважує, що опалення в його домі було лише кілька тижнів – у 2023 році, наприкінці лютого. Відтоді ніхто його навіть не обіцяє – тільки наказують чекати ще. 

«Причина – в тому, що у нас роками заливало фекаліями з каналізації підвал, де розташований тепловий вузол. ЖЕК із цим нічого не робить – не змінює трубу, не реагує вчасно (і взагалі ніяк) на звернення. В результаті – навіть насоси «згоріли», – розповідає маріуполець. 

До слова, аналогічна ситуація – й по проспекту Металургів, й в Жовтневому. А також – на вулиці Нахімова, де, окрім того, що немає опалення – не працює й каналізаційна система у багатоквартирних будинках. 

 «У нас другий місяць поспіль не працює навіть каналізація. Всередині будинки дико смердить, на перших двох поверхах унітази взагалі не працюють – все виливається назад», – скаржаться маріупольці у місцевих телеграм-каналах. 

Вода у ванній, брудніша за морську: в якому кольорі рідини купаються містяни 

Мешканець Маріуполя Ігор (ім’я змінене в цілях безпеки – ред.) розповідає, що з водопостачанням у місті нічого не змінилося ще з осені 2022 року – коли у деякі багатоквартирні будинки вона доходила. Але через те, в якому кольорі, стані та з яким ароматом вона була – інколи змушувало відмовлятися навіть від вмивання через відразу. 

«Прийшов додому після роботи, вирішив набрати ванну. А в неї страшно залазити – водичка зеленіша, ніж у морі. І де таку черпають?.. Я викупався, варіантів не було. Але після того шкіру голови й тіла так стягнуло, що я думав, що волосся посиплеться», – розповідає маріуполець. 

Його дружина також зауважує, що на колишній адресі, де вони винаймали квартиру (на вулиці Карла Лібкнехта) текла вода рожевого відтінку. Щоправда, від цього ситуація не була кращою – оскільки через воду іржавого відтінку особисто у неї дуже погіршився стан зубів – попри те, що вона вкрай рідко чистила зуби рідиною з-під крана. Але й цього вистачило. 

«Вода з крана й на початку війни була гірка, й зараз (мова про повномасштабну – ред.). Намагалися її відстоювати – безрезультатно, тому готуємо на магазинній. А коли купаємося – все тіло чешеться й лущиться. За що ми платимо непомірно великі гроші – невідомо, але нас лякають тим, що скоро й такої не буде», – додає Олена.

Анна, мешканка міста, теж зауважує: вода такого кольору завжди тече у її будинку. Щоправда, у ній вона не ризикує ані митися, ані тим паче щось готувати або мити. Тому жінці ледь не щодня доводиться купувати магазинну воду – яка немало коштує. І саме під нею вона й миється, й готує. 

«Вода не лише кольору сечі, а й прілим смердить. Тобто її або беруть з якогось болота й постачають у будинки, або на половину розводять хлором. Бо останніми днями, крім смороду, додався ще сильний запах хлору. Фільтр, який я встановила, за менш ніж місяць був кольору лайна. Хоча розрахований мінімум на три місяці, й при Україні його вистачало майже на рік – і він був жовтим, а не чорним», – скаржиться жінка журналістам. 

Анна додає, що від початку окупації навіть ноги мити у воді з-під крана вона остерігається – щонайменше від двох сусідок чула, як їх нудило, а одна – отруїлася через те, що довелося випити кілька ковтків води (оскільки іншої на той момент не могла придбати чи знайти). Тому тепер після того, як миє руки водою з-під крана – завжди протирає руки антисептиком, на купівлю якого теж доводиться виділяти немало коштів на місяць. 

А маріуполець Олексій також додає, що окрім жахливої води та накипу, піску і бруду – на водних фільтрах знаходить навіть черв’яків. Фільтри, каже, доводиться замінювати кожні два тижні – оскільки вже через кілька днів вода починає смердіти, а через тиждень – у воді відчувається гіркий та противний присмак. 

«У воді не просто мільйони мікроелементів, які в нас можуть колонії утворити, а й черв’яки типу гельмінтів. Коли я змінюю картридж раз у два тижні – постійно їх помічаю. Страшно уявити, що було б без фільтрів», – наголошує містянин.

У приватному спілкуванні мешканці окупованого міста обурюються: так звані владівці, які віддали російським підрядникам ремонти потрощених будинків або цілих кварталів, відверто зневажають та навіть не звертають увагу на всі біди, причиною яких стали ті самі ремонтники. Хоча у своїх заявах регулярно наголошують, що роблять усе можливе, аби нібито відновити й Маріуполь, і кількість населення в межах міста. 

«Таке враження, що в місті хоч щось почнуть робити тільки тоді, коли в будинках житиме 90% росіян, а решта – буде маріупольцями, які прибиратимуть за приїжджими й принижуватимуться у власному місті. Нас зневажають, ми тут нікому не потрібні й ніби безправні», – резюмує місцева мешканка Софія.

***