"Було відчуття, наче завібрували усі органи": як Центр просторових технологій документує історії про атаку рф на Маріупольський драмтеатр

Раніше Східний Варіант детально розповідав, як окупанти вже два роки брешуть про бомбардування Драмтеатру. У цьому ж матеріалі ми розкажемо про те, як київський Центр просторових технологій збирає історії свідків російського злочину в Маріуполі.

Центр просторових технологій (CST) — київська трансдисциплінарна група, яка працює на перетині архітектурних, розслідувальних, антропологічних та мистецьких практик. З початком ескалації війни росії проти України CST працює із темою воєнних злочинів та порушенням прав людини. Центр співпрацює як з мистецькими й дослідницькими інституціями та низовими ініціативами, так і з правозахисними та криміналістичними організаціями.

У межах своєї діяльності CST запустили проєкт «Маріупольський драматичний театр. Просторовий архів», який досліджує російський авіаудар по Маріупольському драмтеатру. Дослідники поставили собі за мету зібрати в одному просторі голоси свідків цієї трагедії та підсилити їх матеріалами дослідження.

10 просторових інтерв’ю зі свідками атаки на Маріупольський драмтеатр

Через відсутність доступу до місця трагедії, а також знищення росією численних доказів воєнного злочину єдиними доказами є фото та відеоматеріали самих маріупольців, які вижили в блокадному місті та виїхали на вільну територію. Тож у межах своєї діяльності,  CST записав 10 інтерв’ю зі свідками атаки на Маріупольський драмтеатр.

Записуючи інтерв’ю зі свідками атаки команда Центру просторових технологій працювала з технікою «просторових інтервʼю», розробленою партнерською організацією Forensic Architecture.  

«Під час таких просторових інтервʼю було використано простір та елементи 3D-моделювання як інструменти, які допомогли свідкам та свідкиням розповісти про травматичні події періоду облоги Маріуполя. Через змодельований 3D-простір театру на екрані свідки та свідкині змогли краще пригадати період перебування там та описати деталі, які допомогли відтворити наслідки вибуху. Заглиблення у спогади очевидців дало можливість побачити звʼязок між подіями в театрі й ширшим контекстом облоги міста та його систематичним знищенням», — пояснила Східному Варіанту команда Центру просторових технологій.

«Дихати було нічим»

В інтерв’ю Вікторія Дубовицька розповідає про життя та побут Драмтеатру, складну гуманітарну ситуацію в будівлі під час облоги міста, волонтерську самоорганізацію в театрі та власні спогади про наслідки атаки. 

«Вони прекрасно розуміли, що бʼють по цивільних», — розповідає Вікторія Дубовицька, яка перебувала разом з дітьми на другому поверсі будівлі в кімнаті звукорежисера під час вибуху 16 березня. 

«Доля секунди й ти розумієш, що щось сталось. Мене практично одразу відкинуло з однієї кімнати в іншу. Дихати було нічим», — пригадує Вікторія. 

«Повітря ставало густим і темним»

Одна зі свідкинь атаки Оксана Мазіна розповіла про взаємодопомогу між мешканцями театру, яка сформувалася там під час облоги Маріуполя. 5 березня 2022 року Оксана разом з донькою Єлизаветою Фатєєвою, тодішнім хлопцем Єлизавети Дмитром Муранцевим та їх котом прибули до Драмтеатру для евакуації з міста.

Внаслідок зриву «режиму тиші» армією російської федерації, вона з родиною була змушена переховуватися в театрі. Перебуваючи тут, Оксана майже не виходила з будівлі та переважно розміщувалася в підвалі.

«Навіть повітря ставало іншим. Густим і темним. Здавалося, що важко дихати… Коли кажуть, що люди загинули — одне, а коли ти бачиш, як це відбувається — зовсім інше», — пригадує Оксана під час просторового інтерв’ю. 

«Війна просто все поглинала»

Свідок Дмитро Муранцев під час інтерв’ю розповів про простір театру-укриття, поступове звуження охопленого війною міста та про момент атаки на Драмтеатр.

«Війна просто все поглинала. У нас легко могли бути розмови про те, як ми хочемо померти. Думали про те, що хотіли б що це був прямий прильот, щоб одразу і не довелося задихатися від угарного газу», — ділиться Дмитро. 

Під час атаки російської армії на театр 16 березня Дмитро перебував у бомбосховищі, яке залишилося неушкодженим у результаті бомбардування.

«Я почав допомагати іншим вибратися з-під завалів»

16 березня 2022 року свідок російської атаки на Маріупольський Драмтеатр Олександр Мироненко перебував на другому поверсі, в приміщенні для проведення банкетів. Це приміщення було частково пошкоджене вибуховою хвилею, але Олександр та люди, які перебували з ним в цьому приміщенні, змогли врятуватися. 

Після авіаудару Олександр ще певний час залишався поруч із руїнами театру, допомагаючи рятувати людей, які опинилися під завалами. В інтерв’ю Олександр розповідає про життя та побут у будівлі під час облоги міста, а також описує наслідки авіаудару по театру. 

«Було відчуття наче завібрували усі органи всередині, наче звук пройшов наскрізь. Все було задимлено, не було нічого видно. Потім я почав допомагати іншим вибратися з-під завалів», — пригадує Олександр під час інтерв’ю.

***

Після окупації Маріуполя російські загарбники почали активно розбирати завали зруйнованого театру. Загиблих було поховано під безіменними номерами в братській могилі в селищі Мангуш. Через це точну кількість жертв встановити буде неможливо навіть після деокупації. Певна кількість жертв могла бути похованою під завалами назавжди. Таким чином російські окупанти цинічно намагаються стерти сліди власного злочину. 

У таких умовах документування та фіксація російських злочинів має надзвичайно важливе значення. У майбутньому це допоможе повною мірою притягнути до відповідальності країну-агресора. Більше інтерв’ю свідків російської атаки на Маріупольський драмтеатр можна переглянути на YouTube-каналі Центру просторових технологій.