"Бути частиною землі": як і навіщо жителька Маріуполя створює екологічні аксесуари
З натуральних матеріалів можна створювати не тільки прикраси, здатні доповнити будь-який образ, але і різні предмети декору для дому, які пасуватимуть до будь-якого інтер'єру.
Олена Гарбарук вже кілька років виготовляє сумки та предмети домашнього декору. Для цього використовує натуральні матеріали — джутову нитку і рафію. Вони екологічні та повністю розкладаються.
Для Олени створення екологічних аксесуарів — не просто порожній звук. Вона з дитинства дуже багато часу проводила на природі, а замість відпочинку в комфортабельному готелі віддає перевагу ночівлі в наметі.
«Східний варіант» розповідає, як Олені вдалося перетворити свій стиль життя на хобі, яке приносить прибуток і допомагає екології.
Замість готелів — відпочинок на природі
У дитинстві Олена багато часу проводила в гостях у бабусі в селі, а друзі дотепер пам'ятають її любителькою природи та захисницею тварин.
«Бабуся тримала різних тварин і птахів — кіз, качок, гусей. Я любила доглядати за тваринами, працювати в саду, збирати врожай. Мене, дитину, на подив вабило не до друзів пограти в футбол, а більше спілкуватися з природою», — розповідає Олена.
Її бабуся власноруч збирала козячу шерсть і робила з неї нитку на ручному веретені. Зараз це старовинна майстерність вже майже забута.
«Бабуся і мене вчила. Це досить складно — пускати рівну нитку, але відчуття зовсім інші. Нитка виходила сіро-бежевого відтінку, не вибілена, натуральна. Тактильні відчуття від такої нитки дуже приємні», — згадує Олена.
Також Олена обожнює відпочинок на природі. До окупації вона з сім'єю їздила до Криму з наметами. Іноді відпочивали й на Азовському узбережжі, винаймаючи житло у звичайних людей, де можна бути ближче до природи.
«Відпочинок на дикому узбережжі морському приваблює більше, ніж пляжі з шезлонгами», — визнає Олена.
Біорозкладані аксесуари
Любов до рукоділля передалася Олені саме від бабусі. Після народження доньки в декреті Олена захопилася в'язанням і спробувала різні види пряжі — від натуральних до синтетичних. І тоді ж вперше спробувала в'язати з джутової нитки.
«Це була любов з першого погляду, якщо можна так сказати. Ось це відчуття натуральних волокон, які не пройшли обробку, воно зовсім інше. Інший стан душі», — згадує майстриня.
І, як вона сама визнає, цей стан душі співпав із загальносвітовим трендом на натуральність і вироби ручної роботи.
Джут — це рослинна сировина, до того ж повністю розкладана. Під час розкладання він стає хорошим добривом для ґрунту, не вимагаючи додаткової обробки або спалювання.
Його постачають з Індії, Бангладеш, Китаю та інших азійських країн. Часто, наприклад, зернову каву експортують саме в таких мішках. Джут буває різний. Деякий очищений і більш гладкий, інший грубий, тобто, максимально натуральний. Зараз джутову пряжу навіть фарбують в різні кольори.
«Джутове волокно цікаве тим, що з часом носіння виріб з нього тільки поліпшується. Спочатку як у всіх натуральних волокон є ворс деякий, він поступово відлітає, і виріб стає більш полірованим. Він навіть світлішає і набуває більш лощеного гарного вигляду. Сама нитка практично не брудниться», — розповідає Олена.
В'язати з джуту не зовсім просто: волокно дуже жорстке і стирає пальці, тому в роботі з ним треба робити перерви. А зв'язати одну з найпопулярніших сумок в асортименті Олени займає приблизно 16 годин, тобто два робочих дні.
«Тому великого виробництва одній майстрині досягти неможливо. Але, якщо чесно, мені приносить задоволення працювати з натуральною ниткою. У будь-якій роботі є і мінуси», — розповідає жінка.
У Олени є й дитяча колекція сумок — з ляльками L.O.L. І саме вони виконані в яскравих кольорах.
Також вона виготовляє сумки та капелюхи з рафії — волокна, створеного з висушеного пальмового листя.
І в побуті, і на вихід у світ
Оскільки Олена сама цікавиться усвідомленим споживанням і намагається скоротити використання пластикових пакетів, в її асортименті є сумки-шопери, авоськи та невеликі торбинки для вагових товарів.
«Ці тренди підхоплює молодь. Зараз пробуємо робити шопери з водовідштовхувальної тканини на осінньо-зимовий період. Звісно, не дуже добре, що це не натуральна тканина, але зате в експлуатації вона триваліша», — каже Олена.
Вона старається, щоб такі повсякденні товари, як шопери та сітки завжди були в наявності та продає їх практично за собівартістю.
«Роблю це просто, щоб наше суспільство звикло до таких речей. Такі набори допомагають колосально зменшувати кількість пластику. У побуті намагаюся теж обходитися без пакетів. На ринках і в магазинах вже не дивуються. Я розумію, що одна нічого не зміню і не спасу. Але коли розумію, що пакети, що валяються під ногами, — не мої, це допомагає відчувати себе частиною землі, а не її споживачем», — впевнено каже Олена.
Її сумки замовляють з різних куточків України. Особливо Олені запам'яталося одне незвичайне замовлення. Жінка замовила мініавоську для вечірнього образу і вийшло дуже стильно.
«Такі речі не просто незвичайні, вони стилеформувальні, характерні», — вважає Олена.
Крім аксесуарів для доповнення образів вона створює предмети домашнього інтер'єру — таці, кашпо для квітів, килимки й так далі. І все це теж з натуральних матеріалів.
«Якщо ворсистість в аксесуарах може бути мінусом джуту, то в домашньому декорі він прекрасний. Це гіпоалергенний матеріал, він не викликає алергії. Приносить естетичне задоволення і пасує майже до будь-якого стилю інтер'єру», — ділиться думкою Олена.
Творчий процес вимагає максимум віддачі
У вересні Олену запросили представити свою продукцію на фестивалі крафтових виробів Local Farmer Fest. У Маріуполі він вже другий рік проходить за підтримки USAID.
«Це була казка. Кажуть, що думки матеріальні, хоча я в це ніколи особливо не вірила. Але у мене була ідея і мета: восени потрапити на якийсь ярмарок. І ось одного чудового ранку мені телефонують і запрошують на фестиваль. Він мене вразив рівнем своєї організації та рівнем інших учасників. Мені дуже приємно було співпрацювати та брати участь в ньому», — згадує Олена.
Зараз вона планує розвивати своє хобі й надалі та, можливо, вийти на міжнародний ринок.
«Колись в'язання було хобі. На цей час я вже не працюю за фахом, щоб розвивати свій проєкт і надалі», — каже Олена.