Суспільство

"Там горить моє життя": історія вчителя з "бельгійської" гімназії у Лисичанську

обложка
Фото:

Він тридцять два роки пропрацював фізруком у гімназії №17, яку потім перейменували на ліцей. Збирався стати журналістом чи філологом, але коли старша сестра вступила до технікуму фізкультури у Дніпрі та розповіла про студентське життя спортсменів, зрозумів: теж буде фізруком.

Юрій Кузьмич спробував себе у ролі тренера з баскетболу та волейболу, був навіть інспектором міськвно у Лисичанську. П'ятнадцять років поспіль у нього взагалі не було вихідних: крім основної роботи, щосуботи та щонеділі він займався з дітьми у спорткомплексі «Хвиля», а влітку завжди їздив як керівник з плавання у табори. Його запрошували стати директором школи й навіть очолити ДЮСШ у Луганську, але Юрій Кузьмич від усього відмовився, щоб залишитися фізруком. 

Півстоліття вчитель

За цей час у нього з'явилися коронні фрази, свої правила з обов'язковою чисто білою формою та спортивними перервами, на яких можна грати в більярд або бити грушу. Свій предмет Юрій Кузьмич не називає фізкультурою або фізрою, тільки культурою фізичною. Говорить так: «на чолі всього — культура (спілкування, поведінки, мислення, мови, потім вже спорту)».

лисичанск гимназия физрук_08
Фото/ Володимир Дзюбецький

У старовинній будівлі ліцею у Юрія Кузьмича не спортзал, а спортивна кімната 17 на 5. Він назвав її «Загальний центр психологічного розвантаження». І вчителі, і учні приходили туди у вільний час пограти у теніс, більярд, розтягнутися. Усім хотілося обіграти фізрука. 

На останньому уроці Юрія Кузьмича перед війною школярі тренували якраз подачі в настільному тенісі. 

24 лютого обстрілів у місті не було. Але наступні дев'ять днів вчитель із дружиною прожили у сховищі. Послі ударної хвилі від дуже потужного вибуху сім'я вирішила втекти з міста. Виїжджали машиною племінника, майже нічого з собою не брали, але спортивний костюм Юрій Кузьмич про всяк випадок склав у сумку. 

Готельний хол психологічного розвантаження

У волонтерському штабі «КУСТ» у Дніпрі, куди приїхала родина, переселенців питають, чим вони займаються та чим можуть допомогти іншим. Коли дізналися, що приїхав фізрук, запропонували йому проводити заняття у холі готелю, з якого зробили шелтер. Так з'явилася щоденна зарядка об 11:00. Запізнюватися до Юрія Кузьмича небажано, все як у школі.

лисичанск гимназия физрук_04
Фото / Володимир Дзюбецький

Ніхто з адміністраторів шелтера не розповідав переселенцям про те, що з'явилася ранкова зарядка, і не допомагав фізруку упорядкувати третій поверх і знайти спортінвентар — він не просив. 

«Він сам все організував, знайшов через волонтерів штабного складу обручі, килимки, м'ячі, сам зібрав цих дітей. Це все було суворо, трохи по-військовому. Але він ні про що нас не просив і його поведінка стала для нас прикладом того, як треба працювати», — розповідає адміністраторка Юля. 

лисичанск гимназия физрук_06
Фото/Артем Шевельов

Щодня до фізрука приводили десь по 15-20 дітей, іноді займалися і мами, бабусі, волонтери, які не можуть собі дозволити спортзал. У програмі завжди було ніздряне дихання за системою йогів, біг коридором, розтяжка. Закінчували зазвичай дитячими естафетами, але Юрій Кузьмич в арсеналі мав навіть японську гімнастику шіацу. 

лисичанск гимназия физрук_05
Фото/ Аліна Переклійська

«Я не вперше працюю із травмованими дітьми. Це все з нами вже було у Лисичанську 2014-го. Тоді ми не захотіли їхати, продовжили вчитися. Потім місто звільнили, ми тріумфували. Зараз я боюся, щоб не трапився в Лисичанську Маріуполь. Усі їдуть, — каже фізрук. — Але я думаю, під час занять діти з різних міст відволікаються на ігри та можуть хоча б на якийсь час забути, що відбувається в країні». 

Зустріч у штабі

У штабній їдальні Юрія Кузьмича впізнав його колишній учень, а зараз волонтер Влад Божич. Вони не бачилися з 2013 року, у хлопця вже своє креативне агентство.

 волонтёр Влад Божич
Фото/ @_bozhich_

«Тільки біла футболка і тільки білі шорти були потрібні. Маленький логотип Realmadrid або Adidas допускався, але дисципліна — понад усе», — посміхається Влад.

Каже, ніколи не відчувалася різниця у віці з Юрієм Кузьмичем. У нього мало хто прогулював фізру. Скоріш за все ти міг дуже хотіти прийти, але забути білі шорти та шукати, у кого їх можна позичити. 

Влад лише один раз обіграв фізрука у теніс. Він пам'ятає, що в школі, як і в штабі, в одному занятті були «заміксовані» і футбол, і теніс, і дихання, і підтягування, і зарядка. Тоді хлопець не замислювався про те, як був пропрацьований кожен урок.

Про те, що рідного і для Влада, і для Юрія Кузьмича ліцею більше немає, обидва дізналися з новин. Волонтер — сидячи в штабі, фізрук — вже в Австрії, куди виїхав з Дніпра на евакуаційному автобусі.

Згоріле дитинство

«Історична будівля повністю вигоріла. На фотографіях було видно, як горить мій кабінет, моя спортивна кімната, там все моє життя», — каже Юрій Кузьмич.

лисичанск гимназия физрук_03
Фото: @romankozodoi
лисичанск гимназия физрук
Фото: @romankozodoi

Владиславу відео палаючої школи відправив однокласник. 

«Пожежу хтось зняв із футбольного поля. Я пам'ятаю, ти стоїш у дев'ятому класі на ньому у білій футболці на фізрі. Бачиш, з вікна дівчата виглядають хлопчаків, які грають у футбол, — каже Влад. — У нас був гімн приблизно з такими словами: «Гімназія — початок всіх початків, ти дім моєї надії та юності причал». Це більше за школу, це дім, де тебе зустрінуть, підтримають. Ми з нашим трудовиком ходили на рибалку поза школою. На спеціальному уроці-прогулянці він міг сказати, що купив нову блешню, і всі йшли її тестувати. 

лисичанск гимназия физрук_02
Фото: @romankozodoi

Раз на рік Влад приїжджав до Лисичанська і заходив до гімназії. 

Через два тижні її директорці, Світлані Василівні Білусі, виповнюється 80, пів життя вона провела у гімназії. Почесна громадянка Лисичанська, народний учитель, кавалер ордена княгині Ольги, вона зробила школу авторського циклу та могла навіть коригувати програму міністерства. 

«Говорила на лінійках, що гімназія і ми — все, що має», — згадує Влад. 

Те, що згоріла та сама «школа фізрука», з новин дізналися всі волонтери у штабі в Дніпрі. 

Оля Соколова, фотографка та волонтерка, бачила гімназію тільки на фотографіях, але знає і Влада, і Юрія Кузьмича. Ось що вона каже: 

«У мене нічого такого не було в Дніпрі... А це маленький Лисичанськ! Більярд на перервах, роздільне навчання, форма, гімн... Росіяни знищують усе найпрекрасніше. Театр з написом “Діти”, пам'ятники, нові міста, в яких тільки-но висадили сади, парки, сучасні будинки з гарним інтер'єром, телевізорами та фотографіями з красивих весіль на полицях. Ця гімназія виглядає як Стенфорд або Оксфорд. Бельгійці збудували, а орки зруйнували».

Юрій Кузьмич розповів, що весь педколектив на чолі з директоркою уже почав боротися за гімназію, і її точно відновлять. А у самого вчителя одне бажання: повернутися до спортивної кімнати 17 на 5 та провести там урок «культури фізичної».  

Авторка: Катерина Нікітенко, фото на обкладинці @romankozodoi

О
Subscription: Plane Paper

Підписуйтеся на розсилку

Популярні новини

Підписуйтеся на розсилку