Лиман у вогні. Хроніка подій та думки містян

Коли прийшла війна

Повномасштабна війна для Лиману розпочалася, як і для багатьох міст України, ще на початку березня. З ракетного обстрілу. Хоча бойові дії для жителів Лиману — це не новина. Стріляли тут і 2014 року. Але тоді не було ракетних обстрілів та авіанальотів, 8 років тому місто вціліло.

62-річний житель Лиману Андрій Миколайович все життя прожив у цьому невеликому містечку у приватному секторі. Він згадує, що про виїзд заговорили з перших днів російської агресії:

«Ми зрозуміли, що треба збиратися, у березні, коли обстріляли поїзд на Брусино. Але якось відкладали, все відкладали. Як це зазвичай буває, до останнього. Дотягли до того, як почали влучати вже по сусідній вулиці».

Поїзд, який здійснював евакуаційний рейс на залізничний вокзал Лиману, обстріляли 13 березня. Тоді загинула одна провідниця, ще одна була поранена. 

Потім були ракетні обстріли самого міста, перші жертви та руйнування.

«Уже остаточно ми вирішили виїхати наприкінці квітня, коли розбомбили травматологічну лікарню. Ми жили неподалік і чули цей вибух. Будівля згоріла, люди загинули. Звичайні цивільні… Збиралися поспіхом, брали лише найнеобхідніші речі. Хоча тоді вже була централізована евакуація. Нас вивезли волонтери спочатку до Слов'янська, а потім до Бахмута», — згадує Андрій Миколайович.

У Бахмуті оселилися у старих друзів, із якими познайомилися ще в молодості на Слов'янському курорті. Умови життя, як каже наш герой, були хорошими. Але на місці йому не сиділося. Через певний час чоловік вирішив повернутись додому, щоб взяти деякі речі. Та й взагалі подивитися, яка у місті обстановка.

«За два тижні вирішив повернутися. Сім'я, звісно, ​​залишалася у Бахмуті. Ми спочатку не планували їхати дуже далеко. Сподівалися до останнього, що все обійдеться і скоро можна буде повернутись додому», — розповідає Андрій Миколайович.

Приїхав у Лиман із волонтерами на початку травня. Буквально через день після чергового обстрілу міста, який забрав людські життя. Вже тоді, за словами Андрія Миколайовича, Лиман почав перетворюватися на справжнє прифронтове місто зі зруйнованими будинками й вулицями, що поступово пустіють. 

«Коли приїхав, то зрозумів, що все йде до того, що малою кров'ю Лиман не відбудеться. Ну, думаю, зберу речі та підготую будинок для тривалої відсутності. І попрямую в Бахмут. А тут сусідка приходить — вона на двадцять років старша за мене, живе одна. Каже, Андрійку, допоможи льох обладнати, а то раптом що. Я приходжу, а там у льоху стіна одна майже завалена. Потрібно просто кладку переробляти», — згадує Андрій Миколайович.

Умовляння виїхати на сусідку ніяк не вплинули. Так нашому героєві довелося затриматися вдома ще на тиждень. Він підтримував зв'язок із сім'єю у Бахмуті, та перебудовував сховище для сусідки. Водночас обстріли все частішали.

«Якоїсь миті обстріли стали щоденними. І щодня говорили, що є жертви. Там убило двох, там чотирьох. Там кілька людей поранено. Розбомбили палац культури, будинки горять. Люди йдуть на евакуацію просто пішки з валізами. Іноді просто потоком, під звуки пострілів чи вибухів. Хто його розбере. Все як у якомусь кіно. А я тим часом сусідці льох перебудовую. Відчуття, звісно, були такими собі. Але коли пообіцяв, треба було допомогти», — ділиться враженнями Андрій Миколайович.

Виїхав із міста Андрій Миколайович фактично з-під обстрілів транспортом волонтерів. Але продовжував підтримувати зв'язки із тими знайомими, хто залишився у Лимані, практично до самого штурму міста окупантами.

«Мобільний зв'язок, ще коли я там був, погано працював, довелося ходити двором, шукати місце. А потім взагалі погіршився, але іноді вдавалося телефонувати. Дізнався, коли почали обстрілювати з “Градів”, що горіли цілі вулиці. Це все жахливо, жахливо звичайно. Викликає подив і злість, що вони обстрілюють цивільних без жалості. Просто куди можуть дістатись — спалюють усе. Спочатку я дивувався, як це можна робити. Потім зрозумів, що дивуватися нема чому, їм просто однаково. І навіть усе це на руку. Щоб боялися люди», — пояснює Андрій Миколайович.

Зв'язок зі знайомими було втрачено приблизно 24 травня, коли російські окупанти накрили Лиман суцільним вогнем і розпочали його штурм. Андрій Миколайович навіть не знає, чи вони живі, невідомо йому, чи вцілів його будинок.

Лиман у частковій окупації

Зараз Лиман — це зруйновані будинки та порожні вулиці. Місто частково окуповане росіянами, тому зв'язку з тими, хто там залишився, майже немає. Результат штурму, який розпочався 25 травня, — десятки вбитих мирних жителів та руйнування по всьому місту від центру до околиць. 

27 травня голова області Павло Кириленко повідомив, що місто опинилося під контролем окупантів. Після цього впевненого зв'язку із жителями Лиману немає.

З того, що точно відомо, сильно зруйнована міська інфраструктура: школи, лікарні, палаци культури, підприємства. Зруйновані досягнення міста останніх років, як-от унікальний для регіону велотрек. Його будівництво закінчили лише пів року тому.

Наразі немає точної інформації про те, скільки загинуло людей під час наступу рашистських загарбників.

Зараз у мережі почали з'являтися відео окупантів, на яких видно спорожнілі та зруйновані обстрілами житлові будинки. Вулиці усіяні воронками та залишками боєприпасів. В одному зі своїх відео російський окупант каже, що у місті залишилося не більше сорока мирних жителів.

Напередодні штурму ексдепутатка Слов'янської міськради Ольга Алтуніна опублікувала у мережі інформацію про те, що у місті залишалося 8000 жителів. 

Ще один житель Слов'янська Олександр, який також виїхав із міста, розповідає, що, за чутками, окупанти вже господарюють у місті:

«У мене родичка у Райгородку, це селище поряд із Лиманом. Вдалося з нею зв'язатися, вона розповідає, що росіяни розпочали перепис населення. Примушують надягати на руку білі пов'язки. Загалом роблять те саме, що й в інших окупованих містах».

На будівлі міськради, яка також сильно постраждала від обстрілу, росіяни повісили два прапори — свій і угруповання «днр». Також у Лимані з'явився колишній так званий народний мер Слов'янська В'ячеслав Пономарьов. 

Що чекає колись мирний Лиман, який завжди вважався тихим місцем на півночі Донецької області? Наразі навколо Лиману йдуть жорстокі бої. Водночас у Міноборони наголошують, що називати місто окупованим зараз некоректно. Українські захисники виборюють його звільнення. А у Генштабі ввечері 29 травня повідомили, що окупанти вивели частину своїх підрозділів із міста. 

Якою б складною ситуація не здавалася зараз, віримо, що найближчим часом ЗСУ виб'ють окупантів із Лиману та з усієї території нашої країни. І наші міста почнуть відновлюватись у мирній європейській Україні.