"З квартири спускаюся в підвал – грітися": як у Лимані під звуки фронту живуть люди

Протягом останніх днів Лиман щоденно атакували росіяни. Зокрема, в ніч з 31 на 1 січня містяни пережили обстріл зі «Смерчів», знову пошкодивши цивільну інфраструктуру – й ту понівечену роками повномасштабного вторгнення. А вже в перших числах січня почали обстрілювати місто з артилерії, поранили людей та потрощили їхнє житло – яке й так ледь-ледь переживає негоду та ураження через війну.

Як розповідають правоохоронці, атак ворожої зброї у Лимані очікують з ночі на ранок – тоді, коли всі люди сплять удома, а тому найменш захищені. Коли стаються прильоти, а від вибухів трясуться стіни багатоповерхівок і приватних будинків – тоді люди переважно не ховаються, а лише виходять у коридори. Це – максимальний «захист», однак він насправді ні від чого не рятує. 

Військові пояснюють: на сьогодні Лиман потрібний окупантам як плацдарм для подальшого наступу на Слов'янсько-Краматорську агломерацію та для створення загрози угрупованню ЗСУ, що обороняє Сіверськ. Через це ніхто – ані захисники, ані цивільні – не чекають на припинення обстрілів. І готуються до ще складніших умов виживання.

За словами Олени Муравльової, заступниці начальника Лиманської МВА, на середину грудня у місті без централізованого опалення та водопостачання жили 4128 городян. на щастя, дітей серед них немає. Проте для дорослих мешканців ситуація від цього не змінюється. Однак і від евакуації вони категорично відмовляються, – декому нікуди їхати, хоча переважна більшість навіть не розглядає жодні варіанти, які їм пропонує влада або волонтери. 

«На жаль, люди не погоджуються евакуюватися. Їм розповідають про послідовність дій, – але ж вони залишаються тут», – каже Муравльова. 

Разом з тим, за словами начальника МВА Олександра Журавльова, у місті лишається чотири тисячі людей. Зокрема, понад 800 мешканців південної частини живуть у розбитих квартирах та підвалах багатоповерхівок. Тоді як до повномасштабного вторгнення в Лимані жили 20 тисяч людей. 

У Лимані зараз практично немає вцілілих будинків – 85% житлового фонду, за даними міської військової адміністрації, зруйновано або пошкоджено. Наприклад, з 236 багатоповерхівок 15 не підлягають відновленню.

«Уночі з квартири я ходжу грітися в підвал, бо пальці дубіють»: фронтовий побут лиманчан без газу та опалення  

Переважна більшість містян, у кого була можливість, переїхали жити у приватний сектор – там принаймні у будинках лишилися пічки та є можливість опалювати хоч трохи, але регулярно, невеликі кімнати. Проте для тих, у кого з нерухомості – лише квартира, часи вкрай складні, каже Ольга, 66-річна пенсіонерка. 

«У мене коти вдома, підібрала на вулиці. Коли це почалося (повномасштабне вторгнення – ред.), їх же повикидали. А мені шкода – вони бідні, голодні, їх від голоду собаки ще влітку почали роздирать. То я підібрала й тепер живу з трьома котами. Трохи тепліше, коли під ковдрою лежу, а вони поруч. Але все одно холодно – доводиться спускатись у підвал, щоб погрітися, бо руки дубіють. Коти поперед мене біжать – вони вже знають, що це або на вулицю, гуляти, або в підвал, ховатися. Бо коли грюкає все, то ми з сусідками теж ідемо вниз. Страшно», – розповідає жінка.

Ольга живе на третьому поверсі у п’ятиповерхівці. Буржуйки у неї немає, обігрівач – лише електричний, хоча ним вдавалося скористатися лише рік тому. Тоді перебоїв зі світлом, каже жінка, було стільки ж, проте між відключеннями вдавалося обігріти одну з кімнат у квартирі. Інші вона забила та обклала одягом – аби не було протягів. Тоді ж довелося й забити вікна – хоч і не вперше, але один з крайніх разів.

«Тут як прилітало – скло у вікнах вибивало тричі: коли бомбили нас (під час російського штурму Лиману у 2022 році – ред.), того року (у 2023 році) й кілька місяців тому. Після того я не склила, тільки забила вікна – попросила сусіда. Тепер не видно нічого, темно. Тільки на кухні лишила плівку, щоб було видно світло якесь», – розповідає мешканка Лиману. 

Жінка скаржиться, що виживати у місті – важко: завжди холодно, лише зрідка вдається обігріти кімнату від електроенергії, проте без газу й це важко зробити. Тим паче – готувати їсти. 

«Сильно я не готую нічого. На Новий рік нічого не готувала, на Різдво теж. І не буду. Є газова грілка, тому якийсь суп варю, вермішель, каші всякі. Якщо з тушонкою змішувати – як на свято, виходить. Цього у квартирі в мене багато – з гуманітаркою давали навіть манну кашу, ящики лежать «про запас». І коти таке їдять, бо на корм не завжди накупишся. Ще торік волонтери дали термоси, тому заварюю чай і потроху сьорбаю», – каже Ольга.

Мешканка Лиману крізь сльози додає: їй боляче від того, що доводиться переживати щодня. До повномасштабного вторгнення, каже жінка, вона мала рідних поруч, досить активне життя – зустрічалася з подругами-сусідками біля під’їзду, навіть ходили гуляти містом. Каже, що дуже раділа, коли чула дитячий сміх на дитячих майданчиках. Тепер же вимушена грітися під ковдрою й усю ніч не рухатися, навіть якщо німіє тіло – бо боїться, що «впустить холод». 

«Буває так холодно, що й шапку надягаю. Особливо зараз, коли морози починаються. А коли буде -15, які передають уже на наступний тиждень, то переїду жити в підвал, мабуть. Не знаю, що робити, якщо не буде світла… До чого нас довели скоти?» – бідкається жінка.

«Взимку не так страшно лишитися без води» 

Мешканці Лиману кажуть, що зима у місті не така страшна, якщо будуть опади. Зокрема, минулого року завдяки снігопадам і дощам під час потепління дехто набирав технічну воду – прав речі, оскільки питну не хотів витрачати. Проте у 2025, каже Олег, лиманець, не так страшно вже – по місту є достатньо локацій, де воду можна набрати літрами. 

Її місцеві переважно беруть у водозбірних колонках, яких по місту – 28. Вона переважно питна, хоча й вважається технічною. Проте на ній люди й готують їсти, й використовують у побуті. Крім того, у планах – пробурити нові свердловини. Щоправда, коли на це буде час – питання. 

«Зараз важче, ніж влітку, звісно. Тоді хоч тепло було, не треба грітися якось. Але у нас своя хата, дрова є, – купили й на свої гроші, й на ті, що давали в міській адміністрації. До весни має вистачити, тим паче ми живемо лише вдвох. Продукти теж є, – і гуманітарка, і в магазини ходимо скуплятися. Ну й вода, звісно. Буває, що теж купляємо її, але тільки солодку», – розповідає чоловік. 

Магазинів по Лиману працює кілька. Продавчині кажуть, що найбільше люди беруть м’ясні продукти – ковбаси, сосиски, не так часто – сири. Популярність мають ще й консерви та солодощі. Останні подекуди беруть по кілограму чи й більше – так, люди купують найбільше печива чи цукерок. Значно рідше – шоколад. Його здебільшого купують або на подарунок, або молодь – для себе.

«Страшно, звісно, але жити хочеться, їсти хочеться. У людей є що – багато хто має запаси з гуманітарок, волонтери підвозять щось, буває. Але ж так йдеш у магазин, купив те, що захотілося – і ніби вже якось легше», – каже Ірина, продавчиня.

Жінка зауважує: ця зима, на її думку, не стане найважчою з-поміж останніх трьох, а то й десяти років. Принаймні цього року люди вже звикли до війни, навіть до вибухів – знають, коли вже треба ховатися, а коли ще можна перечекати. Тим паче – зізнається, що й втомилися від усього, що відбувається в місті, і від подоби нормального життя у ньому. Тож усі просто сподіваються, що їм пощастить – і вони не лише переживуть війну, а й зможуть хоч трохи пожити так, як до вторгнення окупантів. 

«Люди як можуть, так і живуть. Буває, навіть не купують нічого, – просто приходять до нас поговорити. Це здебільшого ті старенькі, які самі у всьому будинку чи під’їзді живуть. І нам трохи веселіше – не так страшно, коли прилітає. Тоді всі разом присідаємо… Поки що живемо. А далі подивимось», – підсумовує лиманчанка.

***