У пошуках нового дому: історія Луганського обласного краєзнавчого музею

Українські експонати, які залишаються в тимчасово окупованих Луганську та Старобільську, росіяни перетворюють на «інструменти пропаганди», розповідає директорка музею Олеся Мілованова. Ними росіяни намагаються переписати історію та підкріплювати міфи про «український нацизм». Докладніше про це в матеріалі.

Сторічна історія музею

Історія Луганського обласного краєзнавчого музею починається в січні 1920 року. Тоді в будинку подружжя Миколи та Софії Стефановичів було відкрито Музей живописної культури. Першою директоркою стала Софія. Того ж року в місті відкрився ще один музей — природо-географічний. У 1924 році їх поєднали у єдиний Донецький соціальний музей, який у 1938 році перейменували на Ворошиловградський краєзнавчий музей.

Після Другої світової війни музей втратив багато експонатів, його діяльність відновлювали майже з нуля. За радянських часів для музею була побудована окрема будівля, яка мала фондосховище, спеціальну систему вентиляції та експонатні кімнати.

Луганський обласний краєзнавчий музей став важливим науково-дослідницьким та науково-просвітницьким центром. Станом на 2014 рік музей мав понад 18 тисяч унікальних експонатів, які розповідали історію української Луганщини.

«Там були докази нашої української приналежності й нашої української ідентичності. Це можна було прослідкувати, починаючи від заселення краю, і до сучасного періоду незалежності України. У 2014 році музей це втратив. Ніхто не був готовим до тих подій, які сталися. У першу чергу люди рятували свої життя. А щоб евакуювати експонати, по-перше, потрібен був наказ Мінкультури, по-друге, ми мали підготувати списки з усіма номерами. Мали бути спеціальні пакувальні матеріали. Але під обстрілами 2014 року не було можливості це робити», — розповідає директорка Луганського обласного краєзнавчого музею Олеся Мілованова.

Тричі релоковані через війну

Після окупації Луганська роботу музею відновили у 2015 році на базі Старобільського краєзнавчого музею. У тому ж році його директоркою стала Олеся Мілованова, якій поставили завдання збирати базу експонатів та налагодити функціонування закладу.

Усе дитинство й життя Олесі було пов’язано з музейною справою. Її мама 43 роки пропрацювала в Старобільському музеї та була його директоркою. Піти по її стопах планувала й Олеся.

«Все моє життя, усе моє дитинство пройшло в музеї. Я, як дитина музейниці, і жила в музеї, і росла там. Я була прибиральницею, доглядачкою, потім організаторкою екскурсій, поки здобувала освіту. І так вище і вище підіймалася карʼєрними сходами. Я пройшла всі стадії музейної роботи знизу до верху. Перед початком російсько-української війни моя мама планувала йти з посади, і я мала її замінити. Але сталося так, що Луганськ окупували й мені запропонували відновити роботу обласного краєзнавчого музею на базі нашого Старобільського», — розповідає Олеся.

Співробітниками музею з 2015 до 2022 року було проведено понад 50 експедицій Луганщиною з метою поповнити колекції. Пані Олеся пригадує, що їздили навіть на лінію розмежування, ходили до людей, питали їхні історію та історичні цінні речі. Як висновок, за ці роки колекція музею зросла на 10 тисяч експонатів.

Музей успішно реалізовував історичні та культурні проєкти, на початку 2022 року готувався відкривати нові експозиції. Але додому знову прийшла війна.

Старобільськ був окупований одразу після повномасштабного вторгнення. Працівники музею та його експонати опинилися в окупації. Ніхто не знав, що робити. Не бажаючи йти на співпрацю з окупантами, Олеся та інші співробітники покинули місто. Вдруге була втрачена будівля, експонати та результати багаторічної праці.

Вдруге Луганський обласний краєзнавчий музей відновив роботу на базі музею «Територія терору» у Львові. Для цього пані Олеся відновила документи, печатку, зареєструвала установу. Почався пошук нових експонатів, які могли б представити історію Луганщини. Тільки тепер не лише мешканцям Луганської області, а й усієї України.

«Ми почали збирати експонати, матеріали. Робили освітні та культурні проєкти. Одним із завдань стало показати мешканцям західних регіонів нашу луганську історію: втрати Луганської області під час Голодомору, зародження та розвиток металургійної справи, промисловостей. Ми влаштовували виставки про Бельгійську спадщину Лисичанська, про слід європейців у Луганській області, про наших видатних мешканців, про туристичні магніти. Ми показували, що Луганщина — Україна. Ми завжди були й будемо українцями. Наша культура та ідентичність є важливою не тільки для історії України, а і Європи», — розповідає пані Олеся.

Музейники кинули клич усім українцям, що збирають на зберігання експонати, які розповідають про історію та культуру Луганщини. Зараз зібрано вже понад 200 експонатів. Робота триває.

Цього року Луганський обласний краєзнавчий музей релокувався зі Львова до Києва. Поки що він працює на базі одного з луганських хабів. У планах збирати експонати та за можливості отримати свою власну будівлю для виставок та екскурсій.

Росія знищує українські музеї з історією та культурою

Луганський музей в окупації перетворився на «інструмент пропаганди», каже Олеся Мілованова. Таку ж долю повторив музей у Старобільську. Експонатам, які залишаються, росіяни дають нових сенсів, чим перекручують історію.

«Кажуть, що Луганськ наче як завжди був російським містом, що тут усі росіяни, завжди була російська мова. Експонати з АТО/ООС використовуються як докази “українського нацизму”. Кажуть, що “золотий вік України — це Радянський Союз”. І багато іншого», — наводить приклади перекручення історії директорка музею.

Пані Олеся наголошує, що музеї зберігають істинну історію регіонів та населених пунктів. Саме тому росіяни так наполегливо їх нищать.

«Чому саме музеї руйнують та спалюють? Тому що саме в них знаходиться наша істина, докази нашої національної ідентичності. Ні в бібліотеках, ні в архівах, ні в театрах. А в музеях. Якщо росіяни кажуть, що України ніколи не було й українців ніколи не існувало, то саме в музеях зберігаються матеріали й докази, що ми існували, як нація. А вони лише грабували та нищили нашу історію. Тому музеї або спалюють, або розграбовують, або забирають експонати собі на тимчасово окуповані території та перетворюють їх на інструменти пропаганди», — каже директорка.

Музеї в тимчасово окупованих Лисичанську, Попасній та Рубіжному були розграбовані.

Пані Олеся вірить у найкраще та каже, що Луганський обласний краєзнавчий музей одного разу обов’язково повернеться додому. І буде працювати, як це повинно бути, у рідному Луганську, розповідаючи його історію. А поки що музей у пошуках нового дому.

***