Карцер з крисами та примусове оголення: як в Луганському СІЗО знущаються з цивільних

Раніше, Східний Варіант писав історію сватівчанки, яку майже чотири місяці незаконно утримували у Старобільському СІЗО та ще декількох місцях утримань, де жорстоко катували. Першу частину цього матеріалу можна прочитати за посиланням.

16 листопада 2022 року місцеву жительку Сватового етапували до Луганського СІЗО зі Старобільська, де вона на той час утримувалися вже два місяці. Зі Старобільська разом із нею незаконно перемістили в Луганськ 9 жінок. Те, що у Луганську легше не буде, стало зрозуміло одразу. 

Сексуалізовані тортури

Як тільки жінок завезли до Луганського СІЗО, серед яких була і наша героїня, їх повністю змусили роздягнутися та чекати близько години перевіряючого. 

“На вулиці вже була нульова температура. Звісно, що приміщення не опалювалося. Ми стояли голі на холодному кафелі. Таки прийшов лікар — чоловік. Він оглянув нас на предмет синців та фізичних пошкоджень. Потім зайшли жінки. Вони змусили нас нахилитися вперед і кульковою ручкою чи олівцем перевіряли в анальному отворі та проміжності “наявність заборонених предметів”. Це так звана “стандартна перевірка” у СІЗО. При цьому у приміщенні перебували чоловіки з-поміж окупаційних військ”, — згадує жінка.

“Нульові” або “військовополонені”

Наскільки такі “перевірки” необхідні, там не пояснюють. Як згадує героїня нашого матеріалу, їм впринципі ніколи й нічого там не пояснювали, бо їхнє перебування там не було, так би мовити, офіційним.

“Між собою вони називали нас “нулі”. В Старобільську, до речі, нас теж так називали. Я бачила папірець, де написано наш номер камери, статті за якими нас ніби-то будуть судити, а далі — нуль. Це означало, скажімо так, що нас там (у Луганському СІЗО) — і не має. Але, коли тільки привезли, то ми заповнювали “картку військовополоненого”, де окрім персональної інформації та провокативних питань щодо відношення до так званих “лнр\днр” та росії, треба було вказати дані людини, якій слід повідомити, якщо раптом щось станеться”, — каже вона.

Без подушок та у холоді

Коли її помістили у камеру на другому поверсі, то там вже перебували три молоді дівчини — з Новопсковщини й дві дівчини зі Сватівщини. Разом із ними вона провела ще два місяці у російській неволі й в нелюдських умовах. Сватівчанка говорить, що умови були такими жахливими, як і в Старобільську.

“Камера була порожньою. Вода і туалет були всередині. Нам видавали матраци, простирадло, але без подушок. Десь на 10 день після етапування нас відвели купатися. Це був перший раз з моменту затримання. Прогулянок не було ні там, ні тут, але ми б, скоріше за все, і не пішли, бо через вікна, які не зачинялися, у нас було достатньо холодного повітря в камері. Через це ми хворіли одна за одною”, — пригадує жінка.

За її словами, якщо конвоїри у Старобільську говорили між собою, то тут вони просто виконували свою роботу. Їм було байдуже на тих, хто утримується в СІЗО. Більшість конвоїрів, які перевіряли камери, були завжди у масках, тому опізнати когось важко. А на допитах люди нікого не бачили, бо їм надягали мішки на голову.

Без фізичної сили, але з щурами

У Луганську до героїні матеріалу не застосовували ніяких фізичних тортур на кшталт побиття чи струму. Там карали іншими методами. 

“Спускали на якийсь час на нульовий поверх, де знаходилися камери-одиночки або на дві людини. Цей підвал був повністю підтоплений водою. Камери були дуже вузькі. У підлозі була велика діра, з якої вилазили щури. Ці щури не давали спати, бо весь час лазили по тобі, по камері. Якщо ти з кимось у камері, то ви хоч по черзі відганяєте щурів, поки інший спить. А коли сам, то просто жах”, — згадує вона.  

Підприємицю, наприклад, утримували в “стакані” — вузькому приміщенні, яке нагадує шурф з цегляними стінами, викрашеними темно-синьою фарбою, де вона стояла 6 годин в холоді. 

“Сісти не можна було, обпертися не можна, бо всі стіни в інеї. Ноги отекли сильно тоді”, — додає сватівчанка.

20 тисяч доларів або співпраця: ціна свободи 

Жінку утримували до 18 січня 2023 року. За один день до звільнення з російського полону, її востаннє допитали представники фсб. 

“Він запитав мене — на що я готова аби вийти звідси. Я сказала, що на все готова. На що отримала відповідь — 20 тисяч доларів. Я йому говорила, що в такому випадку я звідси не вийду ніколи, бо не маю таких коштів. Далі його цікавила сума, яку я маю. Я відповіла, що не знаю, бо в будинку проводилися обшуки, і що там залишилося, мені не відомо. Тоді він сказав, що буду відпрацьовувати”, — розповіла жінка.

Далі фсб-ник розповів так звані “умови відпрацювання”. Він сказав, що сватівчанка має піти працювати у Сватівську адміністрацію та повідомляти за запитом служб все, що там відбувається. А кожного місяця з її зарплати буде утримуватися якась сума.

“Він говорив, що лишатимуть мені лише на їжу, аби я не померла з голоду, а все інше — забиратимуть. Я вчепилася за цю розмову, і пообіцяла, що піду працювати й все робитиму, як вони скажуть. Але звісно, що я точно знала, що працювати нікуди не піду. Наступного дня за мною прийшли до камери та забрали”, — згадує вона.

У тимчасово окупованому Сватовому жінці довелося підписати “договір на співробітництво, про нерозголошення місця її утримання і про присвоєння позивного”. Речі їй так і не повернули. 

Як і планувала, вона одразу зібрала речі та через декілька днів вже була у Старобільську, де чекала на маршрутку до країн Прибалтики, звідки пізніше повернулася в Україну. 

“Повернувшись додому, я пройшла всі перевірки правоохоронних органів і дала покази слідству. Пройшло вже стільки часу, і я перестала плакати, коли згадую те, що пережила. Хоча раніше при розмові про це, не могла заспокоїтися. Мені потрібен був час аби пережити цей біль в собі. Забути це зовсім наврядчи колись вийде”, — підсумувала вона.

З початку повномасштабного вторгнення росія утримує десятки тисяч цивільних осіб у місцях несвободи на ТОТ та території країни-агресора. 

Це одна із сотень тисяч страшних історій, про які вже відомо. І це — лише одна із сотень тисяч страшних історій.