"Триколірні ганчірки та космічні ціни": жителька Луганська розповіла про життя у місті

Як відтепер у місті працюють «державні» установи?

Героїня цієї статті – луганчанка Марина (ім’я змінене заради безпеки героїні – ред.), яка наразі живе у місті. Виїжджати з родиною не планує, адже впевнена – Луганщина незабаром буде повністю вільна від російських загарбників. Жінка розповіла, що зміни після псевдоприєднання до росії дійсно помітні, проте очікувано у негативний бік. Установи міста функціонують, от тільки є нюанси, які значно ускладнюють життя місцевих. 

«Зараз у Луганську ніхто не може дати відповіді на жодне запитання. Ідеться про «державні» установи такі як: податкова, МРЕО, БТІ, пенсійний фонд тощо. Наприклад, у податковій службі ситуація така: якщо закінчилася ліцензія на торгівлю спиртними напоями, тоді необхідно прямувати до податкової, а там кажуть: «Ми нічого не знаємо, не продовжуємо ліцензію, торгуйте так, але чек не пробивайте.» А як це? Це ж порушення, і штраф за це великий. Потім необхідно з ЧП перейти на ІП (ІП та ЧП – аналог ФОП у росії та «лнр» – ред.), але без російського паспорта це зробити неможливо», – ділиться Марина. 

Ціни на продукти

«Ціни просто космос. Знову ж таки, питання – чому? Митницю прибрали, значить розмитнення немає, а ціни зростають з кожним днем. Загалом повний хаос і свавілля», – емоційно розповідає жінка. 

За словами жительки, ціни підвищуються буквально щодня, наприклад, олія соняшникова нещодавно коштувала 120 рублів, а сьогодні вже може бути 140. Курка, яка нещодавно вартувала 146 рублів – сьогодні вже 220. Продавці втомлюються змінювати цінники, а покупці не встигають слідкувати за зростанням вартості. Проте, усі мовчать, адже тихо чекають, коли настануть хоч якісь зміни. 

Сьогодні на поличках у луганських магазинах тільки російські та білоруські виробники, які з розповідей героїні далекі за смаком та якістю українського рівня.

У своєму місті відчуваєш себе чужим

Зараз у Луганську важко знайти сліди українського минулого, адже місто захоплено трьома ворожими кольорами, які зустрічаються на кожному кроці. Активно почали «прикрашати» місто агітаційними білбордами у вересні, якраз перед початком проведення псевдореферендуму. 

«У місті майже все знищили, що пов'язано з Україною, що нагадує про ту славну країну, в якій ми виросли, і яку дуже сильно любимо і переживаємо за неї. Прибрали всі назви українською мовою і переписали їх російською, скрізь майорять ці триколірні ганчірки, від яких рябіє в очах», – говорить Марина.

Про мінімальну безпеку в окупованому місті годі і говорити, адже у Луганську відтепер ще більше російських військових. 

«Гуляти в Луганську в будь-який час страшно. Тут ті, які у формі завжди мають рацію і завжди залишаються безкарними. Дуже багато аварій за участю військових машин: приблизно з 10 аварій, 7 точно де винні військові, але їм у нас все можна, карати їх не можна, адже вони «захисники». Тому в темний час краще сидіти вдома, а то може зустрітися на шляху військовий і невідомо, чим ця прогулянка закінчиться», – розповідає героїня.

Жінка не боїться розповідати про свої проукраїнські погляди колегам і усім тим, хто не поділяє її позицію. З нами Марина поділилася своїм маленьким протестом: вона з березня на дзвінок встановила українську пісню «Буде весна». Згадувала, що нещодавно таксист у Луганську, почувши цю пісню хотів не брати гроші за поїздку, адже був приємно здивований зустріти однодумця в окупації.

Героїня впевнена, що зовсім скоро у її місто повернуть українські назви вулиць і рідний синьо-жовтий стяг.

***

9900

Валерія Круподеря

Поділитись: