"Люди живуть за межею бідності, а ціни тільки підвищують": як луганчани в окупації виживають в умовах голоду, холоду та без зв’язку зі світом

У напівзруйнованому ракетами Сіверськодонецьку луганчани відверто страждають через захмарні ціни, які їм насаджують окупанти. Попри те, що більшість живе у багатоповерхівках, які понівечили російські снаряди, їм доводиться купувати продукти вдвічі дорожчі, аніж вони коштують на території росії. А намагаючись прогодувати родину – всі дорослі у сім’ї вимушені збирати кошти, щоб закупитися мінімальним набором продуктів на тиждень

Журналістам місцеві навіть додають: вони живуть за межею бідності, хоча до окупації мали по кілька квартир або стабільний середній дохід, який дозволяв не економити в магазинах. Тож у яких умовах та з якими проблемами живуть луганчани у містах «лнр» – читайте на Східному Варіанті. 

Ірина, мешканка Сіверськодонецька (ім’я змінене у цілях безпеки – ред.), повернулася в окупацію з росії, куди виїжджала в період так званого «першого етапу відновлення міста» – коли з вулиць потрощеного міста загарбники прибирали труби загиблих містян. 

Коли у липні 2022 року вона з чоловіком вперше приїхала у місто, аби привезти частину речей, вже тоді помітила: ціни у магазинах та навіть на ринках перевищують ті, до яких вона звикла на території росії, хоча жила не так віддалено від Москви. Спершу, зізнається, була впевнена, що така різниця вартості товарів – тимчасова, пов’язана з тим, що люди втратили усе й тому хочуть якнайшвидше й за будь-яку ціну придбати їжу, побутові речі тощо. Проте коли ситуація не змінилася ані взимку 2022 року, ані восени 2023 й триває досі – зробила висновок, що така тенденція залишиться.

«Я коли приходжу в магазини – просто бачу, як з нас витягують останні копійки. З заробітною платнею у 20 тисяч рублів віддавати за кілограм м’яса до тисячі рублів – це ненормальна вартість для нашого міста. Хліб – до 50-80 рублів, а його потрібно купувати на родину майже щодня. Про свіжі овочі й фрукти мови не йде – по-перше, воно вже лежить гниле на прилавках, по-друге, ціни космічні. У мене немає 500 рублів зайвих, які я віддам за банани», – розповідає Ірина. 

Жінка зауважує, що на території рф влітку 2022 року вона могла купувати ці ж продукти, зокрема й значно дорожчі (у Сіверськодонецьку) кавуни та дині, виноград, закордонні фрукти тощо. Проте зважаючи на те, що тоді вона орендувала квартиру в містечку – її дивує, що у рідному місті, живучи у власній квартирі, вона не в змозі дозволити собі навіть половину бажаного. 

«Це якась тотальна бідність у місті – тут немає ні якісних магазинів, у яких би ці товари коштували своїх грошей, ні нормальних магазинів у тому сенсі, що ціни там будуть не космічні. Пенсіонери взагалі не можуть собі нічого дозволити. Пенсії нібито більші, ніж раніше були, але ціни такі, що крім картоплі й вермішелі нічого не купиш. Тільки крупи, яйця, найдешевші цукерки. Може, ще печиво. Але ні ковбаси, ні сиру, ні тим паче м’яса або сала – це навіть не всі молоді можуть собі дозволити», – каже сіверськодончанка. 

Ірина додає: для багатьох містян вихід – купувати продукти на стихійних ринках, де, відповідно, немає жодних гарантій того, що придбане буде смачним чи бодай не отруйним. Зокрема, сама жінка на них не ходить – каже, що вистачило переглядів фото, де у садках, на городах чи деінде у містах і селах ховали загиблих луганчан. 

Ілля, сіверськодонеччанин, додає: на сьогодні ринок майже заповнений продавцями – здебільшого селянами, які приїжджають у місто. Щоправда, сама чистота та екологічність цієї локації – під великим питанням.

«На критому ринку всі ряди зайняті. У дворі продається сільгосппродукція. Навпроти торгують оптом з машин, сітками, відрами... Навпроти ринку продуктові магазини й пивнуха-кав'ярня. З боку Єгорова кіоски тільки почали відновлювати. Кажуть, там проблеми з документами», – каже чоловік. 

Водночас для луганчан, які живуть вкрай бідно, росіяни привозять гуманітарну їжу й роздають її просто неба. Щоправда, у мережі кепкують: це виглядає не доброзичливо, а як знущання з людей старшого віку – десятки пенсіонерів стоять навколо авто з простягнутою рукою, очікуючи на «подачки» від окупантів. А враховуючи, що подекуди між тими, хто стояв у черзі, відбуваються навіть сутички – все нагадує знущання з них та безкоштовний «цирк» для росіян, які приїхали поволонтерити у «новоросію».

Зауважимо, що для порівняння цін – у Сіверськодонецьку ціни на продукти (у середньому) наступні: 

• Найдешевші сосиски (вагою 350 грамів) – 159 рублів, 
• Картопля – 45-65 р.; 
• 10 куриних яєць вроздріб – 106 рублів; 
• Одне з найдешевших печив – «топлене молоко» (вагою 360 грамів) – 133 р.;
• 1 літр йогурту – 170 рублів; 
• 1 кілограм твердого сиру (одного з найдешевших позицій) – 600 рублів; 
• Масло солодковершкове – у середньому за 200 грамів – 160 р.; 
• Ковбаса «Сервелат» – за 375 грамів – 240 рублів. 

«Ціни знову підвищуються. Картопля здорожчала – тепер коштує 50 рублів, найдешевші помідори – 170 рублів (та й ті – з серцевиною). Нормальних цього року взагалі мало. Яйця теж піднялися в ціні», – додають місцеві мешканці в обговоренні у соціальних мережах.

«Таксофони є – і не один, я сам бачив!», або будні «соціальної комунікації» в захоплених містах

Окрім провалля між соціальними верствами «лнр» – керівниками, їхніми прибічниками та простими луганчанами, в окупації лишається недомовленість і в усіх інших сферах. І одна з першочергових причин цього – буквальна відсутність зв’язку, яка існує у всіх куточках України та, власне, по всьому цивілізованому світу. Однак і на це окупанти вигадали офіційну відповідь – мовляв, у Лисичанську, Сіверськодонецьку та Рубіжному мобільний зв'язок відключили на підставі рішення Штабу територіальної оборони «лнр». 

Послуги мобільного телефонного зв'язку та мобільного інтернету для луганчан, згідно з офіційним повідомленням, недоступні поблизу лінії бойового зіткнення і на територіях, які не дозволяють безпечне проведення будівельних та ремонтно-відновлювальних робіт. Щоправда, такими територіями вважають навіть давно окуповані – у 2022 році – містах. Тож послуги мобільного зв'язку обмежили зовсім – до певного «особливого розпорядження». 

Сьогодні ані у Рубіжному, ані у Лисичанську, ні у Сіверськодонецьку чи навіть Луганську немає нормально зв’язку – телефонного чи через інтернет, оскільки його росіяни також не можуть третій рік поспіль провести. І хоч міста нібито розвиваються (на чому наголошують загарбники), та саме цей момент продовжує розділяти людей. Тож комунікація між місцевими подекуди нагадує первісні часи – коли для зв’язку люди лишали позначки, малюнки чи окремі слова на стінах.

Тому станом на зараз, у 2024 році, чи не найбільш актуальним засобом зв’язку у перерахованих містах є… таксофон – той, який в Україні перестав діяти через непотрібність ще у 10-х роках. І вони не просто лишаються в окупованих містах, а їх навіть спеціально встановлюють росіяни та цілеспрямовано шукають луганчани. 

«Таксофони у місті є – і навіть не 1-2, їх близько десяти. Виглядають як прикріплені до стін будинку, але без козирків від дощу. По ідеї, всі повинні працювати. Дзвінки лише містом на міські номери – безкоштовно», – каже мешканець Сіверськодонецька Олександр (ім’я змінене у цілях безпеки – ред.).

Щоправда, у соціальних мережах містяни відверто з цього глумляться – наприклад, що у деяких дворах лишилися й голубники, тож, в принципі, можна спробувати відправляти навіть поштових голубів замість дзвінків таксофоном. Або ж передавати інформацію розміром вогнища – так давні індійці спілкувалися на відстані.

Разом з тим окупанти раніше заявляли, що нібито проведуть зв’язок по всіх містах «нової республіки» – на це обіцяли виділити час, і ресурси, і кошти, й ремонтників. Щоправда, після обіцянок, офіційно підписаної домовленості з провайдером та ремонтних робіт зв’язок у Рубіжному, Лисичанську та Сіверськодонецьку протривав… менш як тиждень. Після чого його вимкнули, а пізніше й видали офіційне рішення про те, що ніякого зв'язку не може бути «у прифронтових населених пунктах». 

«Зв’язок «Міранда» працював з минулої п'ятниці до 12 дня четверга. Спочатку навіть інтернет «літав», був 4G, але у суботу зник (може, тільки в старих районах). Але цей тиждень я дзвонив навіть з першого поверху. Не з першого разу додзвонювався, але на автодозвоні пробивався. На жаль, поки що так, і такі реалії нашого прифронтового міста», – зауважує Олег (ім’я змінене у цілях безпеки – ред.).

Якщо ж на проблеми зі зв’язком (а точніше – його відсутністю) заплющити очі, причин для радощів у луганчан все одно немає. Те, що за України називалося конкретною проблемою – зокрема, відсутність електроенергії, води, газу тощо – за окупації стало абсолютною нормою. Самі росіяни ж цього не цураються – і й надалі не поспішають виправляти проблеми, які самі ж нарекли на місто своїми ракетами та авіаударами упродовж наступу 2022 року.

***