Життя на новому пасовищі: як "Лошадкін дім" з Кремінної працює під час повномасштабної війни

Зараз “Лошадкін дім” поступово відновлює діяльність у Дрогобичі  Львівської області. Східний Варіант дізнався, наскільки складно було евакуювати коней з Луганщини та чи зможе школа кінної їзди повернутися до Кремінної після деокупації.

“Породисті, файні коні, яких я збирав по всьому світу”

Власник “Лошадкіного дому” Борис Семиволос до 2014 року проживав у селі Червонопопівка, що за 12 кілометрів від Кремінної. Там займався фермерським господарством, тримав коней. Вже тоді місцеві просили Бориса Григоровича заснувати власну школу кінної їзди, щоб діти з найближчих міст та селищ змогли приїжджати та займатися.

“І я піддався на цю авантюру, досі вилізти з неї не можу. Закінчив із фермерством та почав займатися кіньми. Переїхали ми до Кремінної у 2014 році, місце у нас було за стадіоном “Олімп” біля річок та Кремінських лісів. Територія там напрочуд гарна, я такої природи ще ніколи не бачив, аж душа відпочиває, коли ти там”, – розповідає Борис Семиволос.

Власник зізнається, що за вісім років роботи у Кремінній “Лошадкіному дому” так і не вдалось отримати юридично завіреного паперу про оренду території, на якій вони знаходились:

“Коли мене запрошували, обіцянки були. Але за всі роки жодного паперу я так і не отримав. Тому на тій території ми знаходились “полулегально”. Працювати – працювали, але без паперу. Хоча коли приїжджали якісь поважні люди, чи з-за кордону відвідувачі, то одразу усіх везли до нас, бо у нас завжди файно і цікаво”.

Та попри проблеми з документами, школа розвивалась та працювала. Кінній їзді навчались жителі з Кремінної, Рубіжного, Сєвєродонецька, Лисичанська. Наймолодшій учениці, онуці Бориса Григоровича, було 5 років, а найстаршому учню – 56 років. Це місце змогло об’єднати усіх.

Через деякий час після відкриття на території школи почав працювати кінний театр, до якого входили вже навчені учні, а також волонтери, тренери та доглядачі коней.   

“Починали поступово робити трюки, а потім зібрали вже програму, виступали під музику. Згодом додали костюми, реквізит, амуніцію, шаблі, піки. Це все робилось поступово. І в останній рік нас вже запрошували на гастролі. Ми були й у Сватовому, і в Лисичанську. По селах їздили. Якщо там День села, то нас запрошували, а ми із задоволенням їхали”, – розповідає Борис Семиволос.

Тоді на стайні було 16 коней. Борис Григорович каже, коні породисті, гарні, сильні. Швидко вчились, любили людей, а люди – любили їх. 

“Ми вивезли коней в останній момент, через три години стайня  вже горіла”

Після початку повномасштабного вторгнення Борис Григорович був у розпачі – не знав, що робити і як рятувати коней. Каже, що були думки вигнати табун через ліс до Лиману, щоб ті дістались своїм ходом. Але все ж вирішили діяти по іншому:

“Я поїхав до Львова, там мене чекали вихованці. І вони сказали: “Будемо вивозити коней. Вже збираємо кошти з усього світу, щоб допомогти”. І дійсно, люди нам дуже допомогли. Але там вже йшли повномасштабні бойові дії, коні залишались у стайні. Доглядали їх тоді діточки, які були у місті. І тільки одна людина погодилася поїхати туди за конями – мій знайомий Влад. Він до нас понад сто коней вивіз з Харкова. Коли настала наша черга – це вже був критичний момент, бо росіяни вже заходили. В останній момент ми вивезли коней, а через три години діточки мені зателефонували й сказали, що стайня горить”.

Тоді вдалось одинадцять коней вивезти до Дніпра. Ще пʼять – залишились у місцевих дітей, які до цього відвідували школу та допомагали на стайні. Борис каже, що це дуже боляче питання для нього. Досі він не може зв’язатися з дітьми та дізнатися, як у них справи. 

“Там залишались корми, вони все поділили, забрали додому. Але що з ними та з кіньми, я не знаю”, – каже Борис Григорович.

У Дніпрі “Лошадкін Дім” спочатку розмістився у Кінно-спортивному клубі “Klimenko Stable”. Та навіть зі знижками від їх власників залишатися тут було дорого. 

“Ми постійно шукали місця, куди ми могли перевезти коней. І знайшли у місті Борщів Тернопільської області. Мені показали там занедбаний корівник. Я подивився, було на тиждень робіт. І майже одразу почав працювати”, – розповідає Борис  Семиволос.

Через деякий час коні з Дніпра переїхали до Борщева у відремонтовані та підготовлені стайні. Переїзд з Кремінної до Борщева коштував понад 150 тисяч гривень. Але головне, що коні нарешті були у доброму та підходящому місці. 

Допомагали й місцеві жителі, каже Борис Григорович. Коли дізнались, що коні евакуювались зі сходу, то приносили овес, ячмінь, кукурудзу, сіно. А коли тварини вже оговтались від переїздів та почали приходити до тями, було вирішено відновити тренування та школу.

“Ходили до нас дітлахи з Борщева. І ми навіть встигли вистави провести. Приходили батьки, дідусі, бабусі – зробили у місті невеличке шоу, але воно прогриміло так, що аж  трусилося. Але, розумієте, місто це дуже маленьке, менше за Кремінну. Багато тут не заробиш, щоб прогодувати табун, тому я постійно шукав місце для постійної локації”, – каже Борис. 

Пізніше власник “Лошадкіного дому” познайомився з фермером, який тримав господарство у Дрогобичі. У його планах було організувати для дрогобичан місце відпочинку і контактний зоопарк, тому він запропонував переїхати на його територію. Борис Григорович погодився. 

Літній табір, прогулянки для дітей та відпочинок для дорослих

У Дрогобичі “Лошадкін дім” знаходиться вже понад місяць. Тут проводять підготовку території до майбутніх занять з дітлахами та для відпочинку дорослих.

“Влітку до мене приїдуть вихованці, це я вже точно  знаю. І з Борщева, і з Кремінної. Дітлахів буде багато. Ми готуємо для них спальні місця, будуть душові кабіни, вмивальники, кухня. Кожен день вони зможуть самостійно собі щось заробляти. Бо у нас будуть прогулянки, треба буде ходити з конями, і доглядати їх треба. Їм це в радість, вони вчаться, ще й по 100 або 200 гривень на день будуть отримувати. Тож вони будуть самостійно собі готувати, умови у нас усі є. Так і в Кремінній було”, – розповідає Борис Григорович.

Вже зараз місцеві діти приходять у гості до Бориса Григоровича та його коней. Він їх вже трохи навчає, де сідло, а де наголівʼя. Але повноцінні заняття у школі розпочнуться після усіх ремонтних робіт на території. 

“Дітки з кіньми будуть, а дорослим потрібна бесідка, щоб вони й посиділи, і сальце піджарити, розумієте. Будуть тут гойдалки. Усе готуємо поки що. Нікому не розказуємо, бо якщо розкажемо – люди прибіжать, а у нас ще нічого не готово”, – розповідає Борис Семиволос.

За його словами, коні зараз вже заспокоїлись після довгих переїздів. Звичайно, тривалі подорожі для тварин далися тяжко і з величезним стресом. У новому регіоні вони проходять акліматизацію, а до цього – сильно хворіли. 

“Коневіз, самі розумієте, не було часу обробляти. Везли усіх коней підряд, тому що їх треба було швидко рятувати. Цей Влад, бідолашний, майже падав з ніг від втоми, його коневіз був побитий осколками, він коней з-під обстрілів вивозив, багатьох врятував”, – розповідає власник. 

За місяць у Дрогобичі тваринки оговтались та поводяться більш-менш спокійно. Тут їх вже полюбили місцеві дітки, будівельники, працівники. Хтось підгодує, а хтось почухає – і цього іноді буває достатньо. 

“Лошадкіному дому” після початку повномасштабного вторгнення було складно. Адже мова йшла не про порятунок майна, а про порятунок живих істот. З великими труднощами та випробуваннями, але стайня змогла знайти собі підходяще місце. А зараз готується до поновлення тренувань та кінного театру. 

Борис Григорович каже, що “перспективи повернутися до Кремінної малі”. Адже це чергове навантаження для тварин та величезні витрати. Тому поки що насолодитися прогулянкою з луганськими конями  можна у львівському Дрогобичі. 

***

Якщо у вас є можливість та бажання допомогти тваринам з “Лошадкіного дому”, ви можете скористатися реквізитами:

Картка Приват Банку Семиволос Борис Григорович 

4731 2196 4596 2469