Порожні вулиці, щури та страх: як виживають люди в окупованому Сєвєродонецьку

“Східний Варіант” поспілкувався з сєвєродончанами, які були змушені побувати у рідному окупованому місті чи вирішили залишитися вдома.

Практично нікого немає

Світлана (ім'я змінено задля безпеки героїні — ред.) нещодавно була в Сєвєродонецьку для того, щоб забрати хоч якісь свої речі. За її словами, у місті практично нікого немає. У під'їзді її будинку залишилися одиниці мешканців.

“Здебільшого на дверях квартир написані номери їхніх власників. Швидше за все люди десь у довколишніх селах, містах. Це Новоайдар, Старобільськ, Сватове, Луганськ. Бо там є хоч якесь життя. Там спокійніше. Ну, тому що в тих умовах, які зараз у Сєвєродонецьку, жити неможливо”, — каже Світлана.

Вона додає, що молодих людей важко зустріти.

“Підлітків дуже мало. За тиждень перебування у місті я побачила лише одну жінку з коляскою. А так із маленькими дітьми майже немає. Такого, як було до 24 лютого, до вторгнення росії, що матусі гуляють з дітками на майданчиках, у парках, на площах, вже немає. Місто порожнє. Приїжджати в Сєвєр під час окупації я нікому не раджу. Особливо із дітьми. Там страшно. Там неспокійно. Там все гнітить і немає майбутнього”, — ділиться з нами сєвєродончанка.

Інформаційний вакуум

“Люди перебувають в інформаційному вакуумі. Там немає нормального зв'язку. Лише цей сумний “Лугаком”, з якого на українські номери не подзвониш. Українського телебачення, звісно ж, немає. Новин про Україну немає. Тобто вони там не знають, де лінія фронту. Вони не знають, де точаться бої. Якщо пишуть комусь в соціальних мережах повідомлення, то відразу видаляють, щоб не потрапити на перевірку, щоб до них не було питань від “нової влади”, — пояснює Світлана.

Люди чекають на ЗСУ і, коли їхнє місто буде таким, як раніше. Але є й такі, що не мають змоги читати достовірні джерела інформації. Найчастіше йдеться про людей похилого віку.

“Особливо пенсіонери перебувають під впливом російської пропаганди й уже думають, що росія справді тут буде назавжди. Думають, що ніхто їх уже не відвойовуватиме”, — доповнює жителька Сєвєродонецька.

Як це було влітку, так і зараз містом встановлюють пересувні екрани, на яких транслюють російські тв-канали. Їх ставлять на ринку й у місцях, де можливо хоч якесь скупчення людей. І є ті, кого російська пропаганда змогла переконати.

“Тепер уже наші родичі кажуть: “На полі бою воюють натовські легіони”. Ми з родиною їм кажемо: “Ви що, з глузду з'їхали? Українці захищають свою країну від агресора, від країни-терориста, від росії!” Але вони стоять на своєму, вважаючи, що всіма править Америка. Пропаганда робить своє. Але більшість населення розуміє, що нічого хорошого там уже не буде”, — каже Світлана.

“руській мір” розчарував навіть їх

Сєвєродончанка розповіла, що ціни в окупованому місті дуже високі. Її знайомі, які вирішили залишитись у Сєвєродонецьку, скаржаться, що їхньої пенсії в 10 000 рублів вистачає лише на найнеобхідніші продукти.

“Ні про який одяг, ні про які ліки не може бути мови. Наприклад, хороша ковбаса коштує 1000-1800 рублів, банани по 150 рублів. Знову ж таки, ті, хто чекав на “русскій мір”, кричав, що Україна платить на місяць всього 2000 грн, а ось росія — 10 000 рублів. Тільки якщо ці гроші зіставити з цінами, тоді стає ясно, що це просто копійки”, — пояснює Світлана.

За її словами, навіть знайомі, які вірили в красу “русского міра”, були розчаровані, коли побачили цей “мір” зсередини.

“Вони живуть у сусідньому із Сєвєродонецьком селі. Вони сказали: “Тут не роблять нічого. Ні будматеріалів, ні плівку на вікна людям не привезли”,— додає сєвєродончанка.

За її словами, у населеному пункті відновили школу. Тепер у цій школі активно пропагують “русскій мір”. У Сєвєродонецьку така ж ситуація у школах. Так, у грудні  дітей змусили брати участь в акції “Спасибо за жизнь”.

“Там нічого для людей не робиться. І навіть ті одиниці, які чекали на “русскій мір”, незадоволені та розчаровані, тому що росія-матушка, велика країна нічого для них не робить. Тільки руйнує”, — каже Світлана.

“Люди в поганому моральному стані”

Ольга (ім'я змінено задля безпеки героїні — ред.) також поділилася своєю історією. Вона з родиною евакуювалася з міста відразу після повномасштабного вторгнення росії. Але її свекруха вирішила залишитися у Сєвєродонецьку. Переконати її ніхто не зміг. Ризикуючи своїм життям, жінка не готова була залишити будинок.

“Мама мого чоловіка розповіла, що там можна взяти гуманітарку. Це крупи. На них люди й виживають. Виплат у неї немає. Світла та води у неї у квартирі немає. У місті життя неспокійне. Кіпіш. Люди у поганому моральному стані. Багато хто їде звідти. Є люди, які вирішили повернутися в Сєвєр просто тому, що дуже за ним сумують. Сумують за домом”, — ділиться Ольга.

У її рідному місті місцями прибрали сміття, місцями обрізали дроти, що звисають. На вулицях вже немає трупів та згорілих машин. Але постала нова проблема: у місті та прилеглих населених пунктах завелося багато щурів та мишей.

Містом пустили одну маршрутку. Це єдиний громадський транспорт.

“За місто ходять якісь кілька маршруток. До самого міста можна потрапити лише місцевим. Без прописки не потрапиш туди ніяк. Пускають тільки тих, хто має прописку в Сєвєродонецьку”, — уточнює жінка.

Умісті неспокійно, постійно чутно вибухи. Місцеві, які не виїжджали із міста, до такої ситуації вже звикли.

“Для них це нормально. Стала зрозумілою фраза, яку можна зустріти в соцмережах і телеграм-каналах Сєвєра, “Приїжджайте, тут все спокійно”. Це означає, що просто у Сєвєр не прилітає. Це означає, що у Сєвєрі війни немає. А отже, все спокійно. Насправді фраза вводить в оману. У місті неспокійно, гнітюча обстановка та інформаційний вакуум. Там навіть страшно ходити. Без сліз не глянеш. У місті нема чому радіти. Там гнітюча обстановка. Знаходиться там здоровій нормальній людині дуже-дуже складно”, — каже Ольга.

***