"Для окупантів не існує таких людей, як ми": про життя ЛГБТ-спільноти в Маріуполі

У Маріуполі права ЛГБТ-спільноти до війни боронила місцева влада — петиції про закриття ЛГБТ-центрів не знаходили підтримки серед можновладців. ЛГБТ-маріупольці мали свої безпечні місця для спілкування та в цілому з оптимізмом дивилися у майбутнє. Рух за права ЛГБТ-людей набирав в Україні обертів, в тому числі й в Маріуполі.

Проте життя в окупованому Маріуполі знебарвлює відтінки різномаїття, в якому раніше жило місто. Розмова про права ЛГБТ-спільноти в окупованому місті обернулася на розмову про права людей в цілому, про відчуття безпеки. Ми не вказуємо справжнє ім’я дівчини та інших даних, які можуть її ідентифікувати. 

Для них це неприйнятно

“До початку війни в мене було непогане життя. Суспільство було хороше, толерантне. Воно розвивалося в кращу сторону. Зараз мені не хочеться виходити на вулицю”, — з таких слів починається наша бесіда про життя в Маріуполі. 

Бісексуальність Кей не стала на заваді ні у відносинах із батьками, ні у відносинах із педагогами. Та найкомфортнішим місцем зустрічі для ЛГБТ-спільноти був центр “Equality EAST Queer+”, приміщення якого після блокади було зламане. А під час блокади у березні-квітні 2022 року стало прихистком для родин, які лишилися без житла. 

“Там був глибокий підвал, багато меблів які згодилися для розпалювання багаття для обігріву та трохи їжі та води з кава-брейку для заходів”, — розповідає асистент координатора “Equality EAST Queer+” Едуард Молчанов. 

Зараз ЛГБТ-містяни, які лишаються в окупації, тримаються за традиції минулого. 

“Ми збираємося, аби пограти у мафію, як колись робили в ком’юніті-центрі. Ми сумуємо за цим місцем. Якби був шанс повернутися в минуле на один день, мені хотілося б провести день саме в цьому місці”, — говорить Кей. 

В росії заборонена “пропаганда” ЛГБТ, під визначення якої підпадають твори літератури, кіно, статті в медіа. 

“Для російської влади не існує таких людей, як ми. Ті, хто приїжджають до міста, сильно дивуються, як багато в місті людей нетрадиційної орієнтації”, — говорить Кей.

Зараз в Маріуполі перебуває помітна кількість іноземців — серед них як окупанти-росіяни, так і представники інших країн: Таджикистану, Білорусі та інших. Точна кількість чужинців в місті на зараз невідома, проте, окупаційна влада заявляла про “30 тисяч будівельників” в Маріуполі. В будь-якому разі присутність чужинців кардинально змінила безпекову картину Маріуполя. 

“Багато неадекватних людей приїжджає. Хлопця можуть побити за фарбоване волосся. Узбеки, чеченці, дагестанці — для них це неприйнятно. Вони вважають, якщо тепер це російське місто, вони можуть встановлювати свої правила”, — розповідає Кей 

Давай вилікую тебе від “лесбіянства”

Кей говорить, що суспільство в Маріуполі сьогодні стало більш сексистським. Каже, що місцевими чатами регулярно шириться інформація про згвалтування жінок. Кей намагається не пересуватися містом на самоті та ніколи не виходить у темний час доби.  

Зараз в Маріуполі діє комендантська година — підліткам до 18 років можна знаходитися на вулиці до 21.00, старше — до 11. 

“Хоча люди ходять все одно і о другій ночі. Я ніколи, якщо запізнююся, залишаюся ночувати в друзів. Якщо я буду йти наодинці, 80% вірогідності, що натраплю на щось погане”, — говорить Кей. 

Один з перших актів агресії з боку росіян Кей довелося зазнати ще після блокади, коли російські військові звернули увагу на зовнішність дівчини: “Обстріли тільки закінчилися. Перегороджували дорогу, ображали: мов, з-за таких, як я, існують аборти”. 

Кей розповідає і про власний досвід домагань з боку окупантів. Біля навчального закладу нав’язливо поводив себе чоловік азійської зовнішності у спецодязі будівельника. Тоді Кей вдалося втекти, але, як виявилося, від нав’язливого чоловіка постраждали інші дівчата з навчального закладу. 

“Як і зі мною, він почав з питання про сигарету. А потім з класичного: “Вам чоловік не потрібен”. І почав хапати дівчат за руки, тягти на себе. Їм теж вдалося втекти”, — розповідає Кей.

Найбільше агресії та образливих слів у свій бік Кей отримує в Інтернеті. “Часто пишуть, ти тупорила феміністка, лесбіянка, лгбтшниця. Писав таджик: “Давай вилікую тебе від “лесбіянства”. Заплачу тобі 2000 рублів за ніч. На мою відповідь не писати мені, сказав: “Ти що, не хочеш зробити приємно чоловіку, який приїхав відбудовувати твоє місто. Хотілося сказати: “Не треба було місто руйнувати”, але не хотілося розкручувати конфлікт”. 

Довелося зазнати Кей і фізичного насилля, коли в обличчя  вдарив кулаком росіянин. 

“Це перший випадок фізичного насилля в моєму житті. Ніколи не було такого, щоб український хлопець підняв на дівчину руку. Принаймні, в мене такого досвіду не було”, — говорить Кей 

Шукати допомогу в окупаційної влади у таких випадках сенсу немає, говорить Кей.

“Військовій комендатурі плювати на те, що відбувається в місті. Поки не вб’ють, не звертайтеся. Мого друга побили, він звертався до комендатури. Його просто послали”, — пояснює Кей. 

Зазвичай при виході на вулицю Кей вдягає навушники, аби відволіктися від реальності та коментарів приїжджих перехожих. 

“Багато хто думає, що я транс-жінка. Тикають пальцями, починають чіплятися: “Ти був пацаном, в тебе статеві органи чоловічі, ти виглядаєш, як п***р. Я не слухаю”, — говорить Кей. 

Неможливо звикнути

Абстрагуватися від реальності намагається більшість корінних маріупольців. В навчальному закладі, де навчається Кей, вчителі максимально відгороджують учнів від теми війни та окупації.

“У нас з’явилися “разговоры о важном”. Але їх нам вчителі не проводять, воно нікому не треба. Іноді вони можуть вести урок українською, щоб нам легше було згадувати звичні нам терміни. А взагалі про політику в місті говорити небезпечно. Скажеш погане про росію, хлопне комендатура. А скаже хтось погане про Україну, місцеві заб’ють ногами”, — говорить Кей.

Іноді в маріупольців уривається терпець і з чужинцями виникають конфлікти. Кей згадує випадок, як маріупольці побили зухвалого росіянина:

“Дуже багато балакав: “Я русский, со мной бог”. Йому нам’яли боки, показували йому українські прапори, кричали: “Та пішов ти”. 

Кей говорить, що війна забрала все — житло, відносини та майбутнє. В місті важко знайти роботу, відкрити бізнес, як мріялося Кей: 

“До війни хотілося жити в Маріуполі. Зараз я не хочу тут залишатися. Майже всі мої поїхали. Місто починає тягнути мене на дно. Мені дуже погано, морально важко. Кожного разу, коли виходиш у місто, навертаються сльози. Неможливо звикнути до того, що трапилося з твоїм містом”. 

Люди вимушені чекати свого повноліття

Батьки Кей підтримують бажання доньки покинути місто, хоча і хвилюються з приводу того, як підтримувати зв’язок із дитиною через усі сірі зони та кордони. Проте, таку підтримку від батьків отримують далеко не всі діти, говорить асистент координатора “Equality EAST Queer+” Едуард Молчанов.  

“Мені відомі випадки, коли через проросійську позицію батьків страждають діти, які не бажають знаходитися у зруйнованому вщент місті, але вимушені там жити, бо батьки проти того, аби вони виїжджали. Таких історій багато, коли люди через позицію своїх рідних щодо невиїзду, вимушені весь цей час чекати свого повноліття, аби поїхати з окупованих Донецька чи Луганська”, — говорить Молчанов.

Активіст звертає увагу на безпекові питання, які загострив воєнний час. 

“Навіть на деокупованих територіях України, є ризики для підлітків. Ми бачимо новини про те, як діти гралися з гранатами, кулями та іншими предметами, які вони знаходили десь на деокупованих територіях. А тут потрібно розуміти, що тимчасовій владі взагалі все одно що і з ким буде. Зараз, для них головне зносити будинки та ховати тіла в братських могилах, щоб замітати свої сліди, точно не розмінування та прибирання небезпечних дільниць”, — говорить Молчанов.

Інша грань безпекового питання, на яке звертає увагу Молачнов, — неможливість ЛГБТ-спільноти отримати належну допомогу в умовах окупації. 

“Відсутність такого місця, як комʼюніті-центр фактично лишає ЛГБТК+ підлітків безпечного місця для спілкування, а також, унеможливлює отримати доступ до безоплатних послуг.  В нас можна було отримати консультації психолога та юриста безоплатно, що давало змогу відвідувачам та відвідувачкам підтримувати своє ментальне здоровʼя, та розуміти, що коли їхні права порушуються вони можуть звертатися до нас чи партнерських організацій”, — пояснює він.

Де, можна знайти прихисток та підтримку ЛГБТ-українцям під час війни, ми писали у матеріалі  Завжди "не на часі": де шукати допомогу ЛГБТ-українцям зі сходу України під час війни

Головне фото:  Парад рівності у Варшаві, 2022 рік. Джерело: SOPA Images Limited/Alamy Live News

***