Шахтарський дух і незліченні скарби Карачуна. П'ять міфів Донецького краю

Заведено вважати, що історичні перекази, легенди й міфи є більш притаманними західній частині України або, наприклад, Кримському півострову. Гори, старовинні замки, історії про битви та лицарів заходу, море і степи півдня, завжди приваблювали туристів не тільки самі собою, але і красивими розповідями про минуле.

Однак і індустріальний схід також багатий своїми легендами, які, можливо, не такі старі та овіяні віковими таємницями, але також дотепер дуже живі, драматичні та популярні.

Шахтарський дух

Найвідоміший Донецький міф — про шахтарського духа Доброго Шубіна. Про нього хоча б раз чули далеко за межами Донецької області.

Добрий шахтарський хранитель Шубін зазвичай попереджав гірників про небезпеку. Коли постукає, коли запалить попереджувальний вогник.

Найпопулярніші байки розповідають про те, що перед можливою аварією на шахті гірники чують, як ніби хтось шарудить або шепоче щось в забої. Кажуть, це Шубін попереджає про щось. Але якщо хтось зустріне Шубіна лицем до лиця, майже напевно чекати біди.

Є кілька версій виникнення цього містичного персонажа. Перша — що ніби-то жив якийсь власник шахти на початку 20-го століття, на прізвище Шубін, і був він добрий до своїх працівників.

Друга оповідає про те, що Шубін працював в одній з шахт спалювачем газу метану. Була така шахтарська спеціальність, коли ще не існувало датчиків для виявлення метану. Тоді по вирубці ходив чоловік з факелом і спалював газ, який збирається в повітрі. Ця робота була дуже небезпечна, і Шубін, врешті-решт, загинув від вибуху, а його дух став хранителем шахт і шахтарів.

Є ще кілька схожих версій про те, що шахтар Шубін загинув в забої, і після цього став гірничим духом-хранителем.

Так чи інакше, Шубін став яскравим представником шахтарського фольклору, і навіть своєрідним брендом Донецького краю.

Цвинтарні забобони Маріуполя

Південна столиця Донбасу — Маріуполь — відома своїми містичними історіями, які пов'язані зі старовинними міськими кладовищами.

Найстаріше в Маріуполі кладовище, розташоване біля Центрального ринку, не стало винятком. Пов'язана з ним містична історія, яка впливає на життя забобонних маріупольців і сьогодні.

За словами містян, що живуть біля нього, тут є могила дитини, на якій розташовано дзеркало. Людина, яка загляне в нього, нібито дуже швидко старіє.

За якихось загадкових обставин повторно знайти це дзеркало дуже складно, але якщо пошуки увінчаються успіхом, заглянувши в нього вдруге, втрачені роки повернуться.

Підземні ходи Святогір'я

Легенди про таємні печери та підземні ходи завжди були популярні на території Слобожанщини, частиною якої колись були землі нинішнього міста Святогірськ.

Легенди про печери з незліченними татарськими скарбами й тунелі, що зв'язують міста, гуляли всією Слобожанщиною ще з 17 століття. Не втратили популярність і в наш час. Найвідоміша — про підземний тунель, що веде від Святогірського монастиря на протилежну сторону річки Сіверського Дінця. Мовляв, вирили той хід монахи в старовину для того, щоб рятуватися від татарських набігів.

А про те, що святогірські монахи вміли будувати тунелі свідчать і досі діють в монастирі підземні галереї. Татари ж і правда в 17 столітті нападали й грабували чернечу оселю, адже вона тоді була не просто монастирем, а ще й своєрідним прикордонним форпостом.

Бажання пройти під річкою штовхало місцевих і приїжджих хлопчаків вивчати віддалені монастирські тунелі й 30 років тому, коли монастир був покинутий і доступ до печер ніким не контролювався. Чи вдалося кому-небудь пройти під річкою легенда замовчує, але оповідань про підкорення кілометрів крейдяних катакомб завжди була маса.

Також, до 1970-хх років (а деякі ентузіасти підтримують її й зараз) існувала легенда про підземний хід зі Святогірського монастиря до Троїцького собору, який стояв колись на центральній площі Слов'янська.

Частково ця легенда була розвіяна в середині 1970-хх, коли собор був зруйнований, а підземного ходу не знайшли. Але є ще любителі історії, які сподіваються, що коли-небудь наштовхнутися хоча б на залишки таких підземних ходів.

Легенда про стародавній Тор і могилу сина Івана Сірка

Перекази про кургани, про таємниці та трагічні історії, пов'язаних з ними, займають окреме місце на Донеччині.

Кургани наші предки називали Могилами й використовували як дорожні орієнтири. Звідси назви курганів, які можна знайти на старовинних картах Ізюмського повіту (до нього ще сто років тому належали нинішні міста Слов'янськ, Краматорськ і округа): Востра Могила, Попова Могила.

Часто в старих козацьких легендах курган виникає на місці загибелі якоїсь відомої особистості.

Так в «Пісні про вдову Сірчиху» один з синів відомого запорізького полковника Івана Сірка Петро виїхавши на пошуки свого батька прибуває до «Стародавнього міста Тора» (нинішній Слов'янськ). Тут, за легендою, його вбиває загін турків, а його соратники на місці загибелі Петра шапками насипають курган.

“Козацьке тіло позбирали,

До стародавнього куреня привозили,

Суходол саблями копали,

Шапками, приполами землю носили,

Козацькоє тіло схоронили”.

Взагалі, легенди про козацькі подвиги на землях північного Донбасу складають великий культурний пласт, про який можна писати окрему статтю.

Легенда про боярина Карачуна

Цю легенду про опального боярина, що нібито жив на вершині крейдяної гори, можуть поділити між собою Слов'янськ і Краматорськ.

Гора Карачун, що стоїть між цими двома містами, лише з 2014 року стала відома на всю країну і за її межами. Однак переказ про виникнення назви налічує близько ста років.

“Близко города Славянска, на верху крутой горы, 

знаменитый жил боярин по прозванью Карачун…”

Ці слова з популярної в кінці 19 століття опери «Аскольдова могила», мабуть, послужили підставою для романтичної легенди про розбійника Карачуна, який жив на високій горі біля річки Тор і грабував купецькі каравани.

Легенда поступово обростала всілякими деталями, і в підсумку стала одним з найпопулярніших народних міфів вже ближче до середини 20-го століття. Людський поголос наділив міфічного Карачуна просто казковими скарбами, і свідчив про те, що сховав розбійник золото і дорогоцінні камені-самоцвіти саме в надрах крейдяної гори, загорнувши своє добро у волові шкури.

Міський міф часто передавали з уст в уста, і мало кого хвилювало, що опера Аскольдова могила описує події та місця, абсолютно не пов'язані з сучасним містом Слов'янськом. В опері описується не сучасний Слов'янськ, а древній Словенськ, який згодом трансформувався у Великий Новгород.

Довгі роки гора Карачун була улюбленим місцем шукачів скарбів і, за чутками, там навіть щось знаходили ...

П'ять міфів, перераховані тут далеко не межа. Існує маса переказів, можливо менш популярних, але не менш захопливих. І про сімейство Юзів — засновників сучасного Донецька, і сільські легенди та перекази про нечисту силу, якими так славилася старовинна Слобожанщина, і легенди про козацькі скарби. І багато чого ще, про що ми коли-небудь обов'язково розповімо.