Лариса Поліщук родом із Добропілля. Понад 20 років у рідному місті вона тримала швейну майстерню текстильних виробів. Та після початку повномасштабного вторгнення довелося релокуватися до Львова. Лариса — амбасадорка «Спільноти Відновлення» та лауреатка відзнаки «Незламні зі сходу». Східний Варіант дізнався, як підприємиця працює сьогодні та з якими викликами стикається на Галичині.
Колаж: Східнийй Варіант
«Спільнота Відновлення» — засноване Східним Варіантом ком’юніті незламних жителів сходу, які заново поставили на рейки свою діяльність у сфері бізнесу чи в громадському секторі. Люди, якими ми захоплюємось та про яких хочемо розповісти якнайбільшій кількості людей. Бо такі історії варті вашої уваги та підтримки. Підтримайте створення таких історій — долучайтесь до «Спільноти Відновлення» та підтримайте Східний Варіант донейтом.
***
У 1990-х роках Лариса Поліщук працювала вихователькою в дитячому садочку. Та через нестабільну ситуацію в країні та скорочення народжуваності втратила роботу.
Деякий час вона працювала в бухгалтерії, але після народження другої дитини вирішила діяти та почати працювати на себе.
«Треба було щось робити, зарплата була не дуже велика, чоловік працював на шахті. І я так подивилася, що ніша штор та тюлів у нашому місті була пуста. Але починала я з продажів люстр. Я орендувала десь 2 квадратні метри й потроху почала торгувати. Було не зрозуміло, як рухатися, як сплачувати податки, як взагалі вести свою справу. Ну, потроху навчилася. А потім почала розвиватися і відкрила вже відділ зі шторами та тюлем», — пригадує пані Лариса.
Підприємиця розповідає, що шити вміла з дитинства. Цим ремеслом свого часу займалися її мама, бабуся та прабабуся. Тепер родинні навички згодилися під час відкриття власної справи.
Поступово Лариса шукала більше працівниць, закуповувала потрібне обладнання та відкрила окрему майстерню для роботи з тканинками. Зізнається, що тоді багато вивчала та досліджувала, щоб добре розумітися у виготовленні текстилю.
«І ти потім розумієш уже, яку треба тканину брати, яку складочку зробити, як усе пошити. Бо ти вивчав цю нішу з пошиву. Я купувала книжечки, ми вивчали все це, бо там є багато тонкощів, які тобі ніхто не розкаже. Це зараз уже в інтернеті багато інформації, а на той час нічого не було. Це початок 2000-х років», — розповідає Лариса.
Постійний розвиток та вдосконалення роботи дали змогу розширити асортимент: від штор і ламбрекенів до постільної білизни та столового текстилю. Згодом був відкритий власний магазин в Добропіллі.
На початку 2014 року виробництво Лариси вже стабільно працювало та мало постійних клієнтів. Майстрині справно виконували роботу, усі вироби були якісні та отримували позитивний відгук від населення. Та розпочалася «русская весна», яка порушила спокій тисячі українців. Після початку воєнних дій Добропілля зазнавало ворожих обстрілів.
Погіршення економічної ситуації в країні мало негативний вплив для підприємств. Пані Лариса пригадує, як через зростання курсу долара опинилися в боргах:
«Замовляли, коли долар був 8 гривень, а платили, коли долар був уже 34 гривні. Ну тоді ми нормально так попали. Ну, нічого, потім потроху віддавали. Почала й держава відбудовуватися. Садочки почали замовляти в нас. Тоді влада міста нас також дуже підтримала, бо вони замовляли інвентар для садочків у місцевих. І це дійсно дуже підтримало на той час місцевий малий та мікробізнес. Ми багато працювали з держустановами, відшивали штори, постільну білизну».
Напередодні повномасштабного вторгнення вироби Лариси були майже в усіх місцевих школах, садочках, кав’ярнях, готелях та ресторанах. За свою плідну та якісну роботу у 2021 році магазин підприємиці отримав відзнаку «Знак якості» як найкраще підприємство України у своєму регіоні.
Трохи пізніше Лариса була відзначена дипломом «Найкраща українка у професії».
І хоч війна завжди була поруч, початок повномасштабного вторгнення для жінки став шоком. Вона пригадує, як ці вісім років до них у Добропілля приїжджали українці з «днр/лнр» та жалілися на застій у їхніх містах з надзвичайно високими цінами в магазинах:
«Вони були такі вдячні. Казали, що в них там нічого немає, що там усе дорого. Казали, що в Україні набагато дешевше, й усі вони чекали на повернення України».
У перші дні вторгнення Лариса разом із кумою їздила до Харкова забирати хрещеника. Тоді вони чудом встигли виїхати з міста трасою, яку через деякий час уже зайняли росіяни.
У Добропіллі тоді обставини були не кращі. Люди панікували: хтось закуповувався продуктами, хтось виїжджав, хтось будував собі вдома укриття. Швейне виробництво Ларисі довелося призупинити, але магазин і далі працював.
«Коли звільнили Київ, мені всі партнери та знайомі рекомендували виїжджати. Казали, що «на тиждень-місяць виїжджайте, а потім повернетеся». Я довго сиділа. Але з міста виїжджали магазини, аптеки, фінустанови, податкова, пенсійний фонд. Це була така примусово добровільна евакуація. І в один день ми їдемо із чоловіком містом, а воно пусте. А потім знайомі зі Львова запросили мене до себе пересидіти. І тоді ми прийняли рішення, що поїдемо», — розповідає Лариса.
Тиждень пішов на підготовку до переїзду та збір речей. Нелегко було знайти й перевізника, який погодився б їхати на Донеччину. За великі гроші, але вдалося знайти машину, та переїхати разом з обладнанням до Львова.
У Львові Лариса обʼєдналася з Ольгою із Сєвєродонецька та Вікторією із Покровська. Разом підприємиці почали відшивати військову форму, у якій тоді була найбільша потреба на ринку країни. Коли попит на форму вже сформувався, Лариса мала змогу повернутися до свого виробництва.
Рік тому Лариса відновила роботу магазину в Добропіллі. Таке рішення пояснює поверненням значної кількості людей додому:
«Поки ми були зачинені, нам постійно писали, щоб ми поверталися, просили нас. Тож я поїхала туди на місяць, щоб усе налаштувати й підготувати приміщення. І ви знаєте, навіть коли ми прибиралися в магазині, а двері були відчинені, до нас заходили люди й питали, чи ми вже працюємо й коли можна буде прийти. Це таке тепле відчуття, що ти не дарма працювала стільки років життя, і що люди тебе цінують та дійсно чекають».
Тож у Львові Лариса разом із майстринями відшиває товар, а в Добропілля відсилає його на продаж. Можливі також і дистанційні замовлення.
За словами Лариси, в Україні сьогодні не вистачає швачок. Багато жінок вони навчали в себе, щоби потім надати роботу. Але бували випадки, коли навчені майстрині, не знайшовши себе у Львові, їхали в інше місто або за кордон. Плин кадрів став серйозним випробуванням, доводилося постійно шукати нових працівниць.
«Вдома ми вже трошечки збільшили асортимент, прийняла ще одну майстриню. Дівчата там і шиють, і продають у магазині, і приймають замовлення. Це моя маленька команда, моя підтримка. У Львові також працюють у нас дві дівчини, чоловік та я. Справляємося», — каже Лариса.
У Львові підприємиця виграла декілька грантів, що дало змогу отримати додаткове обладнання для розширення діяльності. Вдалося вже відшити невеличку колекцію спортивних костюмів.
«Костюми пройшли тестування на ярмарках. Людям подобається, уже є перші замовлення. Зараз купимо додаткову вишивальну машину, вишиваємо шеврони для військових та позивні. У Львові ми отримали добру підтримку, і від обласної адміністрації, і від міста, і від Жіночої Ділової Палати. Тож працюємо», — розповідає підприємиця.
Зараз Лариса багато працює для того, щоби підтримували свою країну та співгромадян. З початку повномасштабного вторгнення вона постійно сплачує податки та готова це робити надалі, знаючи, що саме так допомагає державі підтримувати військовослужбовців.
«Ви знаєте, це таке коло. Я комусь допомагаю, вони допомагають військовим, військові бережуть нас. І мені здається, що тільки в єднанні ми сильні та зможемо перемогти», — каже вона.
Лариса Поліщук здобула відзнаку «Незламні зі сходу» від Східного Варіанта! Пишаємося незламними підприємцями з Донеччини!
Слідкувати за новинами Лариси та її підприємства можна у її Facebook.
Електронна адреса: lora.2906p@gmail.com
***
Ольга Семибратова — волонтерка з Красногорівки, Донецької області. З перших днів повномасштабного вторгнення її чоловік… Read More
На тимчасово окупованих територіях залишаються люди, яким складно подолати довгий шлях до підконтрольної частини України… Read More
Олександр Волчанський — активіст, фотограф-анімаліст з Луганська. Відомий своїми фотографіями, на яких закарбував початок війни… Read More
Уже півтора року в столиці працює Гуманітарний центр підтримки ВПО «Соледар: дорога додому». Тут переселенці… Read More
Військовий Дмитро Хоменко з Івано-Франківська під час служби на Донеччині отримав не лише нових друзів,… Read More
Кожен третій четвер травня увесь світ відзначає День вишиванки. Розпочате як студентська ініціатива, зараз це… Read More
This website uses cookies.