"Наші єгипетські піраміди": окупанти системно руйнують кургани Донеччини

Слово "курган" походить від тюркського "корган", яке можна перекласти як "пагорб". Подорожуючи, ці різні за розміром та формою пагорби можна побачити посеред поля чи степу, іноді — вони знаходяться на вершинах  природних пагорбів і навіть не сприймаються як рукотворний об'єкт. Слід зазначити, що серед пагорбів у нашому промисловому регіоні іноді трапляються такі, які мають сучасне техногенне походження — але більшість з них — це давні поховальні споруди. Наразі багато Донецьких курганів є пошкоджені, або й взагалі зруйновані, через бойові дії з 2014 року та окупацію південно-східної та центральної частини області. 

Олександр Філіпов разом з колегами працює над проєктом ГО "Кримський інститут стратегічних досліджень", який фокусується на дослідженнях стану захисту об’єктів культурної спадщини на тимчасово окупованих територіях України, зокрема — Донецької області.

Ми розпитали експерта, монітора групи по Донецькій області про культуру наших предків, історичну важливість курганів та їхнє наповнення, а також про перспективи їхнього збереження.

— Розкажіть про курган, як явище. Свідченням чого він є?

— Ці історичні пам'ятки з'являлись тоді, коли в спільнотах, які складали населення певної території виникала добре виражена та стійка соціальна структура. Коли формувалось розподілення суспільних обов'язків, різні верстви – влада, носії виробничих функцій та жерці. Породженням саме такого суспільства є кургани. Вони дозволяють нам бачити всі елементи, що притаманні тим суспільствам, які їх створили, залишивши їх нам як спадок.

Кургани — це фактично архітектурні об'єкти, іноді зі складною будовою, що зумовлено їх використанням різними культурами як місць поховань людей з високим соціальним статусом впродовж дуже тривалого часу. Деякі з курганів мають вік понад 5 тис. років. Тобто, вони ніби переходили в розпорядження наступним культурам та етносам, які змінюючи один одного оселялися на цій території та зазвичай продовжували традицію шанобливого ставлення до курганів, водночас здійснюючи в них поховання своїх небіжчиків. І аби підтримати рівень престижу та підкреслити статус похованої у вже існуючому кургані людини, яка цим ніби приєднувалася до “пантеону” видатних предків — окрім ритуальних дій з померлим, додатково вносили в будову кургану конструктивні зміни — робили рови, досипки, встановлювали стели та обкладали камінням.

Все це вимагало доволі високої трудоємності. Бо іноді вага окремих кам'яних плит сягала декількох тонн! А отже — суспільства, які  створювали та розбудовували кургани, повинні були мати певний запас міцності. Яскравим свідченням цього є  розкопки кургану у Дніпровській області, які нещодавно відбулися при будівництві нової дороги — там було відкрито надзвичайно цікаву конструкцію з вертикально встановлених каменів — менгірів, яка була похована в тілі кургану.

Насправді — наші кургани є чимось подібним до єгипетських пірамід, хоча мало хто це усвідомлює. Уявіть, що навіть цей, умовний, іноді невеликий горбочок на землі,  який в наш час розорюється декілька раз на рік під час сільськогосподарських робіт — може виявитися навіть більш давнім ніж овіяні легендами піраміди, а під ним, на глибині знаходяться останки вождя, який жив раніше фараона Хеопса та за наказом якого колись теж вирішувалися долі людей. І дуже погано, що навіть у мирний час  деякі користувачі земельних ділянок, на яких розташовані кургани — поводяться злочинно по відношенню до цих археологічних пам'яток, фізично знищуючи їх механічним впливом під час будівництва чи оранки.   

— У курганах ховали тільки видатних осіб? 

— У великих курганах — так, видатних. Вождів та представників еліти прадавніх спільнот. При цьому, здійснюючи поховання — намагались закласти послання до представників потойбіччя, що дає нам сьогодні можливість вивчаючи ці комплекси — розшифрувати, зчитати ці повідомлення. Бо, на відміну від побутових  комплексів, які ми знаходимо на давніх поселеннях і які зазвичай складаються з випадково втрачених речей — поховальні археологічні комплекси свідомо створювались як своєрідні “капсули часу” — кожна з археологічних культур створювала свій, іноді оригінальний, але завжди доволі сталий, в межах охопленого даною культурою ареалу, регламент ритуалу. 

Усе це відзеркалювало уявлення людей минулого про світоустрій та було спрямовано на підтримку існуючого порядку у всесвіті. Водночас забезпечуючи сталість суспільних відносин. Деякі релікти з ритуалів  тих давніх давен збереглися  та практикуються і зараз — просто ми це не усвідомлюємо — могильні оградки, зв'язування, маніпуляції з “могильною” землею, поминальні обіди та відвідування місць поховань,  супроводження сучасних поховань прикрасами та предметами, які були в особистому користуванні чи належали небіжчику — нагороди, окуляри та т.п. — зараз навіть мобільні телефони кладуть — тобто фактично забезпечують інвентарем для користування у потойбіччі — і це свідчить, наскільки глибоке коріння має сучасна обрядовість.   І саме тому так важливо зберігати та ретельно досліджувати пам'ятки минулого — фізики досі дискутують з приводу “машини часу” — вона то теоретично можлива — то неможлива… а отже — археологічні пам'ятки, зокрема кургани — це все, що наразі у нас є, завдяки ним ми можемо зануритися у минуле і інформація, яку вони містять — безцінна, дрібниць в цьому немає…

Ми тільки починаємо розбиратися у соціальній структурі давніх суспільств. І кургани нам можуть в цьому значно допомогти. Наприклад, у 2006 році,  під час розкопок (керівник Ю.Б. Полідович) групи курганів, що незабаром були зруйновані карєром, між селами Куртівка та Їжівка, Костянтинівського району, в одному з катакомбних поховань, співробітники відділу археології Донецького обласного музею  виявили рештки людини з великою кількістю зламаних і зрощених кісток. Серед інвентаря, який супроводжував поховання була булава та кременеві стріли. Це свідчить, що власник зброї у своєму житті дуже багато бився, був воїном.

Це ми зараз соціалізувалися і сприймаємо жертвоприношення, як дикість. А тоді це було природньо. Для декого це було навіть за честь. Наприклад, дружина добровільно йшла на смерть за чоловіком. 
Поруч з вже згаданою с.Їжівкою, в іншому кургані, в надзвичайно потужно “запечатаному” брилами каміння похованні — донецькі археологи знайшли рештки двох людей, які лежали в позі яка передбачала родство чи близькі стосунки за життя  — обіймали один одного.

Людина з низьким соціальним статусом могла бути похованою у кургані разом з правителем лише як слуга або жертва. І пересічним представникам давніх спільнот залишалось ховати своїх близьких в грунтових могильниках або у зовсім маленьких курганах на одну — дві людини, десь на схилах балок — обов'язково нижче ніж їх еліта. Все це поступово з'ясовується в ході всебічного вивчення отриманих археологами даних.   І, на жаль,  гібридна агресія Росії , що почалася у 14 му році, поклала край науковій роботі з камеральних досліджень матеріалів  розкопок, які зберігалися у розстріляному окупантами музею ДОКМ у Донецьку. 

— Чому важливо не допускати руйнації курганів?

— У рамках проекту у нас є можливість представити нашу культурну спадщину на міжнародному рівні, не лише на рівні руйнації. Це нагода показати світу повноту різноманіття культур, які  тут колись існували.

Окрім того, що свідома руйнація поховальних споруд, незалежно від їх віку — це аморальне дикунство — слід пам'ятати, що охорона об'єктів історичної спадщини це наша відповідальність перед світовою спільнотою як адміністраторів території яку займає Україна.  Наразі — як розкопки, які проводять науковці — так і руйнації археологічних пам'яток внаслідок техногенного впливу чи бойових дій — ведуть до їх фізичного знищення.  І єдина відмінність — полягає в тому , що під час розкопок фіксується та стає суспільно доступною інформація, яку вдається відкрити науковцям в ході робіт. А предмети знайдені під час  археологічних досліджень зберігаються в наукових установах, де продовжується їх дослідження.

Сучасна археологія — відносно молода наука, яка за два століття свого існування еволюціонувала від примітивних методів хаотичної копанини заради цікавості ентузіастів, без належної фіксації результатів — до ретельно спланованої роботи великих експедицій з полінауковим складом фахівців. Еволюцію наших можливостей  можна осягнути читаючи ранні записи та згадки про розкопки в щоденниках дослідників 19 го століття — “розкопали курган біля села “N” . Знайшли декілька скоцюблених кістяків, потрощені горщики та цікаву металеву штучку…”.

Поступово стають доступними та входять в археологічну практику сучасні методи геофізичних досліджень, які дозволяють здійснювати дистанційне зондування пам'яток не руйнуючи їх.   Виникають нові та вдосконалюються вже існуючі методи  лабораторних досліджень зразків — аналіз хімічного складу, абсолютне датування. Все це відкриває фантастичні можливості для науковців — і тут головне — щоб у нас в майбутньому було що досліджувати.   Тому серед фахових археологів набуває сили така теза, що краще без необхідності археологічні об'єкти не чіпати. А в  радянські часи, до руйнації курганів легковажно ставилися. 

Раніше основою антропологічних досліджень були інструментальні виміри — що потребувало вже згаданої умови — доброго стану збереження решток.

Зараз ми використовуємо новітні тренди: існують міжнародні програми створення глобальної мапи ДНК етносів світу. Поки що матеріали на аналіз треба відправляти за кордон — але тепер з поховання достатньо фрагмента зуба і за результатами аналізу ДНК отримуємо маленьке вкраплення великого світового пазла переселення народів. І цей новий технологічний рівень виводить наше суспільство на необхідність кардинально переосмислити своє ставлення до руйнацій курганів. 

Тому зараз, поки йде війна і багато наукових колективів розпалося, а спеціалістів з археології залишилося вкрай мало, важливо оберігати кургани для майбутніх досліджень. 

— Ви досліджували кургани Донецької області ще з 2000 року. Чому ваш погляд був направлений саме на них? Які унікальні кургани є у цьому регіоні? 

— Донеччина — територія, на якій за новітніми даними люди жили більш ніж півмільйона років. Якщо подивитися на мапу, наша область — ніби частина  великого мосту між Європою та Азією. Кургани тут почали з'являтися за часів енеоліту і з моменту виникнення вони слугували кінцевим пунктом життєвого шляху представників майже всіх культур, які змінюючи одна одну пройшли цим степом.   На  території області налічується понад сім тисяч курганів. В них — все… історія війн та великих переселень, розквіту та занепаду цілих народів.    

І є справді унікальні. Наприклад, у Старобешівському районі Донецької області є такий курган, який має вигляд валу довжиною 270 метрів. Це унікальний випадок, коли у його профілі можна побачити вісім вершин.  В Україні — це єдиний подібний комплекс. І саме він є яскравим проявом — як складної історії виникнення, так і руйнівного впливу війни, яку розв'язала Росія проти України, на об'єкти  історичної спадщини. 

Уявіть собі, що колись якась спільнота в ряд побудувала декілька курганів. Небіжчиків кожного наступного покоління вони вважали за честь ховати з вождями минулого, однак не можна було просто розкопати яму і поховати новопреставленого. Щоб тримати рівень предків і поховань, кожне нове покоління докладало насип, каміння. Поступово він набув сучасного вигляду. Чому такий комплекс є архітектурно складним? Тому що він еволюціонував у міру використання. Такі кургани використовувались тисячоліттями. 

— У якому зараз стані цей курган?

— Раніше його можна було використовувати як туристичний об’єкт. Але він геть спаплюжений, бо окупанти зробили з нього систему укріплень – там пройшла передова лінія оборони окупантів ще у 2017-2018 році. Треба розробляти дуже серйозні заходи, щоб його відновлювати.

— Він має назву?

— Історичної назви у нього немає. Оскільки він довгий, то не дуже високий, і на  мапах 19 — 20-х століть — позначений як безіменний. 

Але є кургани, що мають назви, які їм давали поселенці у 17 — 19 му століттях. І вже ці назви були зафіксовані першими етнографами та картографами, кургани на найвищих висотних відмітках зберегли свої назви і на топографічних  картах радянського часу.    Зрозуміло, що назви курганів виникали досить спонтанно і більшою мірою відображають світогляд населення, яке не мало відношення до їх створення та вже навіть певно не знало що ж то таке — окрім того, що відбилося відлунням в узагальнюючий українській назві курганів — могили. Тому історичні назви як і топоніми того часу такі різнобарвні — деякі з них більшою мірою, так би мовити, аналогові — “Розкопана Могила” , “Розбита Баба”, “Гостра Могила”... люди давали їм назви за їх зовнішні ознаки чи особливості. Є з етничним забарвленням — “Могила Малгазхан”, “Могила Татарська”...

Взагалі, говорити про те, яку  назву насправді мав курган за часів його створення ми не можемо, принаймні поки ми його не дослідили. Бо іноді трапляються випадки, коли під час розкопок  науковці  знаходять навіть прямі письмові вказівки на те, наприклад поруч з містом  Новоазовськ на кургані було знайдено кам’яну стелу з арабським текстом який містив вказівку на соціальний статус,  ім'я та дату смерті похованої людини — “Поховання  покійного єдиного нойона Алі-Бек-Тимура сина Алі-Булат-Тимура  781 рік Хіджри (1380 р.н.е.). Щодо перекладу існують деякі розбіжності, але відомо , що плита зберігається в музеї місті Новочеркаськ Ростовської обл., РФ. Курган був розкопаний дослідником Міллером у 1902 році. Ним встановлено, що комплекс містив поховання воїна здійснене  по мусульманській традиції.  

Можливо, зараз скажу різко, але у нас таке ставлення до історичної спадщини, як до якогось сміття. Нам хочеться зараз перед світом бути нацією з глибокою і змістовною культурою, а тим часом по відношенню до власної історії та культури поводимо ми себе не найкращим чином. Занадто багато випадків недбалого ставлення до  курганів відбулось та залишилось без належної уваги українського суспільства та влади  навіть ще у мирний час.

На майбутнє, ми маємо доносити вже нашим воїнам, щоб вони брали до уваги такі моменти, як історичні пам'ятки. Йдеться про те, що треба привертати увагу до цієї теми. Наприклад, коли у 2011 році на стику Костянтинівського і Покровського районів було здійснено розкопки групи Попов Яр, то на глибині 80—100 сантиметрів знайшли унікальну пам'ятку – стелу доби бронзи з календарем.

Унікальна пам'ятка була на глибині лише одного метру! Якби хтось копав траншею, міг би на неї наткнутися пошкодити або викинути. А це наша історія! 

Взагалі, будь-який механічний вплив на археологічний об'єкт , здійснений в обхід законних дозволів та без залучення фахових археологів — це вже руйнація. На цьому потрібно акцентувати.

— Що ще можна дослідити вивчаючи кургани?

— Ми вже знаємо, що досліджуючи кургани можна дослідити соціальну ієрархію прадавніх культур та їх етнічний склад.  Крім того, курганні матеріали дозволяють зазирнути в побут людей минулого — комплексно вивчаючи матеріали з поховань, зокрема напутні дари, можна встановити чим тоді харчувались, а відповідно який тип господарювання був домінуючим. 

Які були економічні зв'язки з сусідніми та віддаленими регіонами — аналізуючи склад металу та типологію керамічних виробів. Які були методи виробництва волокон та тканин, образотворче мистецтво, система вірувань. 

Тому — знову і знову науковці наголошують — у сфері охорони археологічних пам'яток треба берегти те, що є, та створювати систему адекватного реагування на виклики сьогодення. Бо деякі теоретичні питання ми ніколи не вирішимо лише за рахунок розвитку технологій та методології. Таких питань — дуже багато.  Наприклад, навіть інтуїтивно зрозуміло, що чим більше дарів у похованні, тим більш поважною була людина. Та це не завжди так. Є ще еквівалент праці, яку витрачено на будівництво комплексу. Тоді у яких випадках соціальний статус небіжчика мав прямий зв'язок з розмірами кургану? Чому одна з найбільш потужних економічно спільнот — зрубна, ніколи не створювала власних курганів,  які б переважали за розміром  кургани попередників? Саме тому, для повноцінного коректного аналізу потрібні збережені пам'ятки. Один курган може містити десятки поховань та інших важливих комплексів. У кожного комплексу — своя історія. 

На жаль, в рамках проекту моніторингу ОКС, ми фіксуємо дуже велику кількість руйнувань курганів і окрім етичних моментів це напряму пов'язано з перспективами унеможливлення у майбутньому  проведення досліджень та коректних порівнянь.  

Відомо, що одним з елементів високого соціального статусу покійника було ще також поховання на підвищенні, на висоті. Наприклад, курган з поетичною назвою “Чайовий” у селі Приморському Новоазовського району розташований на найвищому пагорбі вододілу. Висота над рівнем моря  115 метрів.  Це на 40 — 45 метрів вище, ніж курган “Калмицький”, який знаходиться  за два кілометри на південний схід від населеного пункту Чермалик Волноваського району. Обидва кургани знаходяться на лівому березі Кальміуса в межах одного вододільного простору. Ці кургани могли  бути створені приблизно в один час.   Але без досліджень ми не можемо стверджувати, що курган “Чайовий” — курган більш потужного вождя, ніж “Калмицький”. Та пошкодивши їх, окупанти фактично “повидирали сторінки книги історії”, звівши нанівець можливість повноцінного співставлення даних та встановлення системи  можливих зв'язків цих комплексів.

Курган “Чайовий”, на превеликий жаль, має серйозні ушкодження — він зруйнований технікою, майже повністю вибрали його середину. Наразі можемо припустити, що в умовах війни люди очікували знайти в похованні коштовні предмети. Знаючи, що скіфи та сармати супроводжували своїх покійників багатими дарами золота та інших дорогоцінних речей. 

— “Калмицький” теж зруйнований?

— Суттєво пошкоджений. У нас вже є практичний досвід роботи на археологічних об'єктах, які зазнали руйнацій за подібних обставин. Фахівці товариства СТОІК     зафіксували факт руйнацій та разом з представниками музею ДОКМ у 2017 році провели рятівні роботи на курганному комплексі поруч з с. Закітне, який був пошкоджений гібридними збройними силами Росії під час боїв 2014 року. Результати робот опубліковані у 2018 му році у музейному виданні “Донеччина: Природа, Люди, Культура.”  І досвід показує, що навіть невеликий окоп може зруйнувати декілька поховань. Тож, про що мова, якщо за даними космічних знімків, насип кургану “Калмицький”, який має діаметр 60 метрів, геть пошкоджений траншеями з північно-східної сторони, а на його вершині облаштовано вогневу позицію. Роботи проводили представники незаконних збройних формувань т. зв. “ДНР” ще восени 2014 року.  Укріплення експлуатувались до початку акту повномасштабної агресії Росії. 

— На скільки цей курган цінний? 

— Про цінність цього кургану ми не можемо детально говорити, поки не дослідимо його геофізичним методом або не проведемо розкопки. Курган “Калмицький” розташований на скелястому масиві біля великої степової річки, що може говорити про наявність у ньому інформації про дуже цікаву спільноту . Дані розкопок експедицій Донецького обласного краєзнавчого музею та університету ДонНУ свідчать, що місцеві поховальні комплекси в цій місцевості представлені багатьма культурами й охоплюють усі епохи, починаючи з доби енеоліту. У 2011 му році, дещо південніше від кургану “Калмицький”, експедиція Маріупольського державного університету на чолі з В.О. Забавіним, провела рятівні розкопки невеликого кургану в урочищі “Гайдамацький Кут” , який було пошкоджено грабіжниками та  господарчою діяльністю у радянський час.  І навіть у цьому невеличкому — висотою лише пів метра, напівзруйнованому кургані науковці виявили та дослідили 11 поховань! Ось фактичні дані щодо масштабів можливих втрат у разі руйнувань курганів.

Курган “Калмицький” доволі великий, займає обособлене, домінуюче положення у рельєфі — і географічно знаходиться вже в умовній смузі  що тягнеться вздовж  моря. Це ніби коридор з Кавказу до Європи, тобто людей у давнину  приваблювало саме це морське узбережжя як транзитна зона, яку вигідно було контролювати. Тому ця земля дуже багата і насичена предметами та комплексами археології. І  курган ”Калмицький”, як і всі інші археологічні об'єкти — має високе значення як історична пам'ятка та об'єкт наукового інтересу.  Катастрофічним є те, що  результати досліджень з цих місць, які зберігались у Маріупольському музеї та університеті - загинули від обстрілів під час облоги Маріуполя росіянами.  Втрачено не просто предмети, а цілі комплекси — результати праці декількох поколінь науковців  які мали міжнародне значення.

— Чи знаєте ви, які ще кургани використовуються окупантами у військових цілях?

— Курган “Обкопаний”, що у Новоазовському районі, на  ділянці вододілу  між населеними пунктами Куликове та Хрещатицьке. Він має середні для регіону розміри — діаметр близько 50 метрів та до 2014 року знаходився на державному обліку. Окупанти оточили його траншеями, створили капонір та спостережний пункт зі східного боку, що, вочевидь, катастрофічно вплинуло на стратиграфію археологічних комплексів.

У цьому ж районі аналогічна ситуація з курганом "Дорошев", діаметром 60 метрів. Окупанти його використовували у 2014-2015 роках, як центральний елемент вузла оборони. Курган пошкоджено зі східної сторони через спорудження системи окопів, що прорізають насип до самої вершини.

Сподіваюсь, після деокупації, можливо з залученням міжнародних інституцій, буде діяти програма, яку до речі вже зараз треба розробляти, по відновленню і збереженню курганів. 

— Більшість курганів про які ви згадали були зруйновані у 2014-2018 роках. Чи продовжуються зараз руйнації?

— Так. Це відбувається постійно. Але є зміни у трендах, так би мовити. Зараз ведуться активні військові дії і розвиток безпілотної авіації зробив безперспективним будівництво укріплень на панівних висотах якими є кургани. Проте, з метою поліпшення логістики,  окупанти розпочали серію  великих будівництв, серед яких створення залізниці та нового автошляху з Росії до окупованого Маріуполя — в зоні будівництва багато археологічних об'єктів — всі вони під загрозою знищення. Крім того, невисокі кургани серед орних полів на тимчасово окупованих територіях окупанти концептуально вирішили знищити — їх просто масово рівняють з землею. Деякі з них грабують.  

— На сайті Кримського інституту стратегічних досліджень є інформація про те, що під час активного будівництва укріплень окупантами, було знайдено декілька зразків археологічної кам’яної пластики, один з яких евакуювали колишні співробітники музею Донецького обласного краєзнавчого музею (з 2015 року — т. зв. Республіканський краєзнавчий музей). Це унікальний аналог відомої скіфської статуї, яка є праобразом бренду "Золотий Скіф". Чи відомо, що ще знаходили окупанти і чи фіксуються ці злочини?

— Зрозуміло, що такий  безпрецедентний за масштабами руйнівний вплив на регіон, з залученням колосальної кількості техніки веде до катастрофічних втрат. Нам відомо про знахідки окупантами  окремих археологічних предметів — як при будівництві укріплень, так і в ході свідомого “полювання” за ними. Тобто в результаті дій спрямованих на видобуток рухомих археологічних предметів з закритих комплексів, зокрема поховань. А от з фіксацією цих злочинів є  проблеми — бо все відбувається на окупованих територіях і зараз мову можна вести лише про ті дії, які знаходять документальне відображення. Наприклад, це незаконні з точки зору українського законодавства археологічні роботи — їх, на тимчасово окупованій частині Донецької області, проводять декілька років поспіль науковці які стали зрадниками.

Все про що ми говорили, свідчить, що слід якомога скоріше звільняти нашу землю від російських загарбників. Звісно, що втрати історичної спадщини не є вирішальним аргументом для цього. Але це зрозумілий та відповідно вагомий фактор, який демонструє наскільки небезпечними для світової культури є сучасні релікти імперськості. І це додатковий стимул надання Україні допомоги в боротьбі за відновлення її територіальної цілісності для цивілізованої частини світу та наших партнерів. 

Авторка: Ірина Голіздра

Стаття виходить у межах Програми сприяння громадській активності «Долучайся!», що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) та здійснюється Pact в Україні. Зміст матеріалу є винятковою відповідальністю Pact та його партнерів i не обов’язково відображає погляди Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) або уряду США.