Історія
Кургани Донеччини: що вони приховують та як на них вплинула війна
Донеччина — одна з найбільш насичених курганами область України. На момент 2011 року тут було зафіксовано 9349 памʼяток археології, з них 8303 — це кургани. І лише близько 900 були розкопані та дослідженні. Прадавні могили із земляними чи камʼяними насипами в нашому регіоні містять унікальні артефакти часів енеоліту, бронзової доби, скіфо-сарматського часу й Середньовіччя.
Після 2014 року, коли росія почала війну проти України, розкопки курганів призупинили, а після 2022 року — припинили взагалі. Частина археологічних колекцій була втрачена через окупацію найбільших міст та втрати доступу до музейних фондів. Ще частина курганів зазнали пошкоджень через бойові дії.
Східний Варіант разом із доктором історичних наук, професором Донецького національного університету ім. В. Стуса Романом Литвиненком розповідає, що приховують у собі кургани Донецької області, та як на них вплинула війна.
Кургани Донецької області та чим вони унікальні
Курган — один із різновидів археологічних памʼяток. Найкраще його зміст передає українське слово — могила. Це місце поховання (могильник або курганний некрополь), у якому в прадавні часи хоронили людей. Для деяких епох кургани виконували функцію і святилищ, де відбувалися різного роду ритуали.
Перші кургани на теренах України з’являються в енеоліті. Але масове зведення курганів пов’язане з носіями ямної культури раннього бронзового віку. Уже її назва відсилає до поховального обряду: небіжчика вкладали в глибоку яму, над якою насипали земляний пагорб. Чим вище курган — тим значуще був соціальний статус людини. Найбільший курган на Донеччині — 9-метровий і майже стометрового діаметра — з могильника Шевченко Нікольського району очевидно, належав одному зі скіфських вождів.
Для прадавніх племен кургани поєднували в собі релігійні уявлення, соціальну ієрархію та колективну пам’ять. Передусім вони мали сакральне значення. У межах уявлень про потойбіччя курган виступав як межа між світом живих і світом мертвих. Дослідники зазначають, що поховальні обряди ямної культури та пізніших степових народів були пов’язані з вірою в продовження існування після смерті: саме тому в могили клали зброю, прикраси, посуд. Найчастіше, це були речі, які символізували шлях небіжчика за його життя.
«Могильники можуть складатися як з одного кургану, так і із цілої групи. Дуже часто вони зустрічаються саме такими групами, від двох до п’яти-десяти насипів. Кількість захоронень у курганах Донеччини також різна — від одного до двох-трьох десятків. Для різних регіонів України є своя специфіка кількості курганів у могильних групах і поховань у курганах. Є певні відмінності в представленні різними археологічними культурами. Важко сказати, кого саме хоронили в курганах. Лунають думки дослідників, що ховали не все населення, а лише тих, кому це визначено за соціальним статусом. А решту пересічного населення ховали не в курганних, а більш ґрунтовних могилах. Тут є певна логіка, але навіть серед тих поховань, які ми досліджували, виділяються і пересічні мешканці», — розповідає доктор історичних наук Роман Литвиненко.
Роман Литвиненко присвятив своє наукове життя курганам Донецької області. Він пригадує, що його перша археологічна практика сталася після першого курсу навчання в ДонНУ ім. В. Стуса (тоді — ДонДУ). Разом з однокурсниками він досліджував поселення скіфського часу на Полтавщині. Тоді їхня група знайшла рештки ґрунтовного могильника бронзового віку. А перші кургани він копав із новоствореною експедицією ДонДУ в 1984 р. І досі Роман Олександрович із теплом пригадує ці розкопки, які стали визначальними для його наукової долі.
Що приховують під собою кургани Донеччини
Донеччина — одна з найбільш насичених курганами область України. Роман Литвиненко розповідає, що станом на 2011 рік тут зафіксували 9349 памʼяток археології, з них 8303 — це кургани. Для порівняння, у Вінницькій області близько 1700 археологічних памʼяток, з яких понад 500 є курганами. Ця статистика відбиває загальну ситуацію для півдня Східної Європи, згідно якої переважна більшість курганів зосереджено в степу, значно менше в лісостепу й зовсім мало в лісовій зоні.
Історично склалося так, що саме на територіях українського степу в різні часи проживали скотарські народи: скіфи, сармати, половці. Саме їхні поховання найчастіше можна знайти на тутешніх просторах.
Роман Литвиненко каже, що найбільш інформативними курганними памʼятками можна вважати ті, які повністю розкопані та досліджені. Як правило, саме вони дають найбільше знань про людей, які тут проживали.
Назавжди увійшли в історію української археології артефакти, які знайшли під час розкопок скіфського кургану Передерієва могила в 1988 році поблизу села Зрубне Шахтарського району. Експедицією керувала кандидатка (згодом докторка) історичних наук Алла Моруженко. У складі загону працював і Роман Литвиненко, який виконав усі графічно-креслярські роботи й розкопав кілька курганів зрубної культури й середньовіччя.
Тоді група знайшла скіфський золотий предмет, який за формою нагадує шолом. Та як пише Дмитро Лашко, шоломом його називають помилково. Сама Алла Моруженко вважала, що це парадний головний убір скіфів.
Зверху золотого предмету є невеликий отвір, навколо якого вигравірувано пелюстку. На основній частині зображений сюжет битви з персонажами — протистояння чотирьох юнаків та двох літніх чоловіків. Одяг та зброя персонажів свідчить про те, що це дійсно скіфи. Під їхніми ногами зображуються степові трави.
У 1984 році археологічна експедиція Донецького державного університету під керівництвом Сергія Санжарова знайшла богате сарматське поховання поблизу села Чугуно-Крепінка Шахтарського району. Усе вказувало на те, що це була могила знатної жінки з племені сарматів.
У прямокутній ямі археологи виявили рештки молодої жінки. Вона лежала на спині, головою на північ, а штучна деформація черепа свідчила про її високий соціальний статус. Біля ніг — кістки немовляти. Жінку вбрали в розкішний одяг фіолетових і бежевих відтінків, оздоблений сотнями золотих бляшок, а взуття прикрашали золоті нитки.
Поховальний інвентар вражав: понад 600 прикрас, коштовні золоті персні та сережки, бронзовий і срібний посуд, зброя, ваги, дзеркало з китайськими ієрогліфами, а також амулети з каменю, кришталю і мушель.
З понад 8 тисяч курганів на Донеччині лише близько 900 були дослідженими, та й більшість із них — неповністю. Через початок російського військового вторгнення дослідження та розкопки донецьких курганів призупинені й поки що не мають перспектив до відновлення. Залишається лише здогадуватися, які цінні історичні речі вони можуть приховувати.
Катастрофічний вплив російської війни на кургани Донеччини
До початку російсько-української війни в Донецькій області кожен сезон проводили археологічні дослідження та розкопки. Завдяки фаховій роботі археологів у землі знаходили різноманітні історичні памʼятки різних епох. У 2014 році їх призупинили, а до частини курганів та музейних археологічних фондів втратили доступ.
Через російське вторгнення адміністративні будівлі ДонНУ ім. Василя Стуса, Донецького краєзнавчого музею та Державного обласного архіву були захоплені проросійськими бойовиками, відповідно, втрачений доступ до всіх памʼяток, які там зберігалися в археологічному музеї та фондах.
Частина курганів опинилася на тимчасово окупованій території. Тож їхнє дослідження та розкопки стали неможливими. Ще частина — зазнала пошкоджень під час бойових дій.
Роман Литвиненко розповідає, що через високу топографію і форму самого кургану, як штучної висотки, їх доволі часто використовували для облаштування опорних пунктів або ліній оборони. Обстріли позицій з обох сторін призвели до часткового руйнування древніх насипів. Зафіксовані випадки руйнації або пошкодження і інших археологічних памʼяток Донеччини: поселень, ґрунтових могильників, кам’яних скульптур.
Показовими під час російсько-української війни стали випадки так званих «рятувальних розкопок».
«Одна з таких історій сталася у 2015 році неподалік села Вікторівка Волноваського району. Бійці 72-ї окремої механізованої бригади під керівництвом старшини й командира гранатометного відділення, історика й археолога Ігоря Шевченка під час облаштування бліндажа виявили курганний насип. Там було жіноче поховання бабинської культури, яке вдалося за допомогою наявних засобів розчистити та сфотографувати. Згодом знайдені артефакти передали до Криворізького історико-краєзнавчого музею, а Ігоря Шевченко нагородили медаллю «За збереження історії»», — розповідає доктор історичних наук.
Під час певного «затишшя» на лінії фронту, археологічні розкопки тривали на Донеччині. Наприклад, викладач Маріупольського державного університету Вʼячеслав Забавін у 2016 році дослідив курган у Мангушському районі. А у 2017 році археологічна експедиція під керівництвом Юрія Бровендера здійснила розкопки 6 курганів на території Добропільського району та Краматорської міськради. У роботі експедиції брали участь фахівці Донецького обласного краєзнавчого музею. У 2018 році на Донеччині проводили розкопки фахівці Інституту археології НАН України під керівництвом Якова Гершковича.
Попри катастрофічний вплив війни на археологічні памʼятки, не можна сказати, що доступ до курганів Донеччини безповоротно втрачений під час війни. Частина з них дійсно можуть бути пошкодженими чи зруйнованими, однак за покращення безпекової ситуації їх можна дослідити. Першими кроками для цього мають бути припинення бойових дій та розмінування територій.
***
Інга Павлій
