Розбір
Чому не відбулось масової евакуації культурної спадщини зі сходу України?
Ані після 2014 року, ані після 2022-го Міністерство культури не розробило ефективної політики евакуації музейних експонатів із прифронтових територій. Відповідальність розмита між музейниками, органами центральної та місцевої влади. Як наслідок Україна ризикує втратити об’єкти культурної спадщини, до яких фронт наближається зараз.
До 2022 року з Луганської та Донецької областей не вивезли жодного музейного експоната, визнають у Міністерстві культури. Водночас українська влада не оновила та не створила жодних нових протоколів дій для музейників та ніяким чином не підготувалась до можливої масової евакуації експонатів.
“Ще у 2014 році росіяни окупували частину України. І ми вже тоді бачили, що державний музейний фонд не просто підпорядковується іншій владі, але що експонати почали переміщати на виставки, зокрема і на територію Росії. Тому логічно було би з того моменту почати готуватися і розробляти нові протоколи. Але цього не зробили”, — говорить Голова правління Коаліції дієвців культури Ольга Сагайдак.
Ця проблема залишається актуальною. Як з’ясував Східний Варіант, досі не евакуйовані експонати у населених пунктах Дніпропетровської області, які розташовані поблизу територій, окупованих у 2022 році, а також у східній частині області, що межує з Донецькою областю.
Загалом наразі неевакуйованими залишаються близько 3,5 мільйонів експонатів на небезпечних територіях на півночі, півдні та сході країни, за підрахунками Ольги Сагайдак. І невідомо, скільки з них вже неможливо евакуювати через високу інтенсивність обстрілів російськими фпв-дронами.
Ризик полягає не тільки у тому, що росіяни можуть знищити об’єкти української культурної спадщини. Вони також фальсифікують історію завдяки крадіжці музейних експонатів. У своїх виставкових проєктах росіяни знаходять українським експонатам абсолютно викривлені пояснення, свідомо спотворюють історію.
“Росіяни мають дуже чітку й послідовну політику щодо нашого музейного фонду. Все, що може свідчити про нашу спільну історію, вони забирають. Все, що може підтверджувати українську або локальну ідентичність, — нищать або переназивають”, — стверджує Ольга Сагайдак.
Що було з евакуацією у 2022 році?
Станом на 24 лютого 2022 року на підконтрольній Україні частині Луганської області було 13 музеїв, за підрахунками Сагайдак. Проте за 8 років, що передували повномасштабній війні з них не вивезли та не перемістили жодного експоната.
“Після 2014 року ми не зробили жодної домашньої роботи, ні держава, ні музейники, ні громадський сектор”, — констатує Голова правління Коаліції дієвців культури.
Одним із таких музеїв був Лисичанський міський краєзнавчий музей, розповідає Ніна Бондар. Вона пропрацювала у музеї майже двадцять років. З 2016 до 2021 року — директоркою музею. З 1 січня 2022 припинила роботу там.
За її словами станом на грудень 2021 року у музеї було близько 19 тисяч експонатів. Серед них були археологічні знахідки, документи періоду заснування та розбудови міста та речі Володимира Сосюри.
Проте музей не готувався до евакуації ані до 24 лютого, ані після. Експонати так і залишились у виставкових залах, їх ніхто не запакував, не підготував до транспортування і навіть не перемістив у підвали музею.
За її словами, цього так і не сталось, оскільки люди першочергово думали про власні родини й безпеку. Тож коли ситуація в місті загострилась, робітників музею у місті майже не залишилось. А це сталось майже одразу — Лисичанськ потерпав від обстрілів з перших днів повномасштабного вторгнення.
“Інша причина — це необхідність офіційних дозволів, щоб почати робити хоч щось. Для їх отримання треба було залучати не тільки місцеву, але й центральну владу. А часу на це не було в тих умовах, в яких опинилось місто — постійні обстріли та перебої зі світлом і зв’язком. Тобто ці бюрократичні процеси були зовсім не актуальні для воєнного часу”, — каже ексочільниця музею.
Частину експонатів все ж таки вдалось врятувати завдяки волонтеру Леоніду Марущаку. Вони раніше працювали разом над розвитком музею та збільшення експозиції музею. Так Леонід привіз до Лисичанська родинний архів художника Міши Алексеєнка, який показував життя родини у різні періоди історії.
“Ніякої евакуації тоді не було, і ми вийшли, сказали: «Давайте ми хоч заберемо то, що ми принесли у цей музей». Мені було неприйнятно, що приклади сучасного мистецтва можуть залишиться там, коли росіяни вже були поруч. І я вимагав, що це потрібно евакуювати. І завдяки цьому ми змогли почати процес евакуації і врятувати частину експонатів”, — каже Леонід Марущак.
Але він почав працювати з Лисичанським музеєм лише наприкінці травня 2022 року, а вже 3 липня російські війська повністю окупували місто. За словами Ніни Бондар, Леонід встиг декілька разів приїхати у місто та врятував близько тисячі експонатів.
Більшість експонатів Лисичанського музею залишились в окупованому місті, їхня доля невідома. Ніна Бондар каже, що слідкує за музеєм в окупації. Вона бачила фото розчинених дверей музей. Це виглядало так, наче його розікрали. Були повідомлення, що будівля музею горіла, що могло пошкодити або знищити експонати.
Щось змінилось після початку повномаштабного вторгнення?
Ця проблема залишилась актуальною і після перших місяців вторгнення. Наприкінці 2022 року після деокупації Херсону, коли було зрозуміло, що ворога вибили з міста, але він залишається на відстані кількох кілометрів з іншого берегу Дніпра та небезпека зберігається, розпочалась евакуація музейних експонатів із Херсонського обласного краєзнавчого музею та Херсонського обласного художнього музею імені Олексія Шовкуненка.
“Тоді я побачив в медіа, що звідти вивезли 5 фур експонатів. Але для музею обласного значення 5, 10 чи навіть 15 фур — це ніщо. Тому ми з командою з 20-30 людей поїхали на місце та долучились до цього процесу, намагались його підштовхнути до більш масової евакуації”, — каже Леонід Марущак.
Спершу це гальмувалося через відсутність розмінування — не було дозволу заходити до будівель. Але через деякий час команда волонтера все ж змогла увійти до сховищ і побачила, що чимало експонатів після окупації досі залишилось на місці.
Музейники, за словами волонтера, стверджували, що необхідності в евакуації немає. Вони пояснювали свій спротив вірою у ЗСУ і що все буде добре, каже Леонід.
Зрештою музейники погодились і разом із волонтерами все ж почали евакуацію. Чотири з половиною місяці день у день вони пакували, описували й вивозили експонати. Шукали місце для зберігання, добивалися наказів, контролювали кожен етап евакуації. Зрештою все вдалося перевезти у безпечні локації, де колекції вже понад два роки зберігаються в ящиках, очікуючи на повернення додому.
Зараз це було б неможливо, оскільки місто постійно обстрілюють російські дрони, і вантажівки одразу стають для них ціллю. Будівлі музеїв теж перебувають у постійній небезпеці. На початку жовтня цього року російські війська близько двох тижнів прицільно обстрілювали будівлю Херсонського обласного краєзнавчого музею. Наразі третина архітектурної пам'ятки зруйнована.
Загалом з початку повномаштабного вторгення росії у 2022 році до жовтня 2025 року Міністерство культури евакуювало 670 587 музейних експонатів. Але це у 2,5 рази менше ніж та кількість експонатів, що залишилась на всіх окупованих з 2014 року територіях, а саме — 1,7 мільйона експонатів. Також відомо про ще 30 тисяч експонатів, які росіяни вивезли або знищили з 24 лютого 2022 року. Про це повідомили у Міністерстві культури у відповідь на запит Східного Варіанту.
Чому це працює так, а не інакше?
Основна проблема полягає у тому, що евакуацію музейних експонатів регулює застаріле законодавство — в його основі лежить Постанова Кабінету Міністрів № 841 від 30 жовтня 2013 року, ухвалена ще до початку російської агресії. Відповідно до неї відповідальність розділена між Міністерством культури, органами місцевої влади та самими музеями.
Запускати процес евакуації повинна місцева військова адміністрація, яка має повідомити музеї про зростаючий рівень небезпеки, а ті повинні скласти списки експонатів за черговістю — що евакуювати в першу, другу чи третю чергу, залежно від можливостей транспортування. Далі ці списки має погодити Міністерство культури, а місцева влада має домовитися з адміністрацією іншого регіону, де є музей, готовий прийняти колекцію, погодити обсяг і умови зберігання.
Процес сам по собі нешвидкий, до того ж проблема виникає на старті — з різних причин музеї не завжди вчасно отримують відповідну вказівку від місцевої влади.
“Відповідальність за це розпорошена. З одного боку, Міністерство культури має погоджувати списки, які складають музеї після того, як обласні військово-цивільні адміністрації повідомляють про необхідність евакуації. Але трапляється так, що обласна чи місцева влада не дає музею жодної вказівки, що час евакуйовуватися вже настав. І тоді визначити цей момент — коли саме «прийшов час» — знову ж таки лягає на плечі самих музейників”, — каже Ольга Сагайдак.
Тому наразі система працює так, що поки немає імпульсу знизу, евакуація не почнеться. У певний момент “людей знизу” може просто не виявитись, бо вони покинули небезпечний регіон. Або навпаки працівники можуть бути незацікавлені в евакуації, оскільки, якщо вивезуть музейний фонд, вони втратять місце роботи.
“Саме тому є успішні випадки евакуації, а є навпаки. Коли на місці є ініціативна людина, все працює. А якщо ні, то доводиться підштовхувати цей процес ззовні — волонтерам. Але це не має бути так. За ці роки вже мав випрацюватись працюючий механізм. Коли прилітає у будинок, всі служби знають, що їм робити. А коли лінія фронту сунеться до музеїв, то немає єдиного механізму дій”, — каже Леонід Марущак.
Які ще проблеми не вирішують чинні протоколи?
Через відсутність оновлених протоколів багато музейників під час повномасштабного вторгнення діяли за різними інструкціями, деякі з них розроблені ще у 1970-х роках — у радянські часи, говорить Ольга Сагайдак. Ці документи визначали черговість евакуації експонатів за зовсім іншими критеріями. Наприклад, у першу чергу вивозили вироби з дорогоцінних металів.
Хоча такі речі можуть мати високу матеріальну вартість, їхня історична цінність може бути значно меншою. Адже більшість з них — це церковні речі, конфісковані радянською владою, або ж ордени й медалі радянських героїв.
Через відсутність загальних критеріїв формування черги справді унікальні артефакти — твори мистецтва, етнографічні чи археологічні знахідки — часто залишалися на місцях, під загрозою знищення чи захоплення.
Частина культурної спадщини опиняється під загрозою, оскільки перебуває поза музейним фондом і випадає зі списків евакуації. Це можуть бути експонати, що зберігались при університетах, школах, будинках культури, також архіви та їхні філії.
Інша проблема — інвентарізація музейних експонатів. В українських музеях інвентарні книги часто можуть бути не повними або просто відсутні. Так було у випадку Херсонського краєзнавчого музею. Або якщо документи частково знищені, як це сталося з Маріуполем, — то довести право власності буде надзвичайно складно, каже Ольга Сагайдак і додає:
“Натомість станом на минулий місяць, із близько 90 українських музеїв, які росіяни вважають «підконтрольними», уже майже 40 — офіційно внесені до їхнього державного музейного фонду. Це означає, що колекції отримали нові інвентарні номери й були повністю оцифровані в російських реєстрах. Усе, що тепер зафіксоване в російських цифрових каталогах, юридично може вважатися їхнім надбанням, і повернення таких експонатів через міжнародні суди стане майже неможливим”.
Що каже Міністерство культури?
У липні 2025 року під час зміни Кабінету Міністрів Міністерство культури очолила Тетяна Бережна, спершу як тимчасова виконуюча обов’язків міністра, а з 21 жовтня 2025 роки стала Віце-прем’єр-міністром з гуманітарної політики України та Міністром культури України.
Разом з нею у міністерство прийшла і нова команда, одним із заступників став Іван Вербицький — відповідає за охорону культурної спадщини, розвиток музейної справи та повернення культурних цінностей. Східний Варіант поспілкувався з Іваном Вербицьким про проблеми евакуації культурної спадщини.
Він погоджується, що система наразі працює неідеально та потребує покращення. Зокрема він говорить, що необхідно чіткіше прописати зони відповідальності різних органів під час евакуації.
“Ми розуміємо, що певні речі потребують покращення. Ми зараз проаналізували той процес, який відбувається і бачимо, що можна оптимізувати. І ми хочемо це оптимізувати. Для цього ми готуємо нову постанову Кабінету міністрів, яка ці речі краще врегулює. І ми сподіваємося, що це допоможе здійснювати евакуацію ефективніше”, — говорить Іван Вербицький.
Ольга Сагайдак очікує, що нові протоколи набудуть чинності до кінця року. Проте варто розуміти, що вони вже не допоможуть з евакуацією української культурної спадщини Луганської та Донецької областей. Також невідомо, чи вдасться евакуювати експонати із тих населених пунктів Дніпропетровської області, доступ до яких вже ускладнений через обстріли російськими фпв-дронами.
Але Україні і досі потрібна ефективна політика щодо евакуації культурної спадщини, аби не втрати ще більше експонатів. Водночас розмова має йти і далі, потрібні відповіді і на наступні запитання: що робити з експонатами із музеїв, яких вже фізично немає? як рятувати об’єкти нематеріальної спадщини?
Першочергова відповідальність за окупацію, викрадення та знищення української культурної спадщини лежить на росії, проте українська влада, як і українське суспільство, мають бути свідомі дій ворога та підготовлені до них.
***
Здійснено за підтримки програми «Сильніші разом: Медіа та Демократія», що реалізується Всесвітньою асоціацією видавців новин (WAN-IFRA) у партнерстві з Асоціацією «Незалежні регіональні видавці України» (АНРВУ) та Норвезькою асоціацією медіабізнесу (MBL) за підтримки Норвегії. Погляди авторів не обов’язково відображають офіційну позицію партнерів програми.
Інга Павлій
Інга Павлій
