"Спільнота Відновлення": як краматорчани релокували до Дніпра коворкінг та відкрили виробництво одягу

Спільнота Відновлення — засноване "Східним Варіантом" ком'юніті незламних жителів сходу, які заново поставили на рейки свою діяльність у сфері бізнесу чи в громадському секторі. Люди, якими ми захоплюємось та про яких хочемо розповісти якнайбільшій кількості людей. Бо такі історії варті вашої уваги та підтримки. Підтримайте створення таких історій — долучайтесь до Спільноти відновлення та підтримайте Східний Варіант донейтом.

***

“Хотілось додати цікавості та різноманіття у життя містян”

У 2018 році Олена Кучерук заснувала у Краматорську громадську організацію “Молодіжний рух Shift”, метою якої був розвиток можливостей молоді, зокрема підприємницького мислення та культурного піднесення.  Пізніше в рамках проєкту “Art Coworking” Олена організувала оснащений обладнанням простір, де молодь могла навчатися нових навичок та створювати власну продукцію. 

“Тоді мені хотілося навчитися шити, але я не знайшла таких курсів у Краматорську на той момент. І ми вирішили з подругою Анею зробити коворкінг, де будь-хто може приходити й навчатися різних навичок. Було місце з обладнанням, де проходили різні майстер-класи зі створення біжутерії, валяння, малювання, із друку на тканині. Нас підтримало у цьому USAID”, – пригадує Олена Кучерук.

Власниця каже, що тоді це була повністю соціальна ініціатива, яка не ставила перед собою мету заробити грошей:

“Хотілося додати цікавості та різноманіття у життя містян, які, так само як я, хочуть навчатися. У нас були різні активності. Це було місце, де люди не тільки навчались, а й спілкувалися”.

Напередодні повномасштабного вторгнення команда думала про те, як заробляти самостійно. Спланували модель, за якою тричі на тиждень будуть проводитись курси з навчання, а ще тричі на тиждень – виготовляти власний продукт на продаж. Почали працювати над створенням сайту, але виготовити фотоконтент так і не встигли. 

Шили спальники для військових та постільну білизну для шелтерів

Олена ділиться, що перед повномасштабним вторгненням було відчуття чогось недоброго. Та жінка думала, що це буде так, як у 2014 році: 

“Але і гадки не було, що воно буде з використанням усієї зброї, що буде таке бездумне стріляння і руйнація інфраструктури, і екологічні катастрофи. Ми не могли такого уявити”.

Дехто тоді допомагав тканиною, дехто грошима – усе йшло на подальше виробництво спальників. Олена каже, що, зважаючи на попередній досвід воєнних дій, розуміла, наскільки важливо було тоді обʼєднатися та допомагати захисникам та захисницям:

“У 2014 році Краматорськ було звільнено, він почав жити своїм життям. Але я памʼятаю ті часи…Я буду за себе казати, наскільки я була несвідома. Я намагалася цього не помічати. Мені здавалось, що хтось інший повинен це вирішувати. А після 2014 року ми почали більше вникати в те, як розвивається місто, і наскільки люди можуть впливати на рішення і на свідомість”.

Олена зазначає, що зараз в Україні зовсім інше суспільство, ніж було у 2014 році. Усі змогли дуже швидко об’єднатися та оптимізувати свою роботу, адже розуміли, що розпочалася повномасштабна руйнівна війна і кожен може робити свій внесок у нашу перемогу.  

Переїхавши до Дніпра, розпочали комерційне шиття

Волонтери продовжували виготовлення спальників. Але в один момент помітили, що у місті майже не залишилось ресурсів для роботи. Магазини були зачинені, послуги доставлення не працювали, дістати матеріали майже неможливо. 

Олена та Олександр спочатку їздили у Дніпро за тканинами. Тоді вони змогли домовитись, щоб її доставляли до Краматорська евакуаційним автобусом, який пустим їхав до міста за людьми. Та з часом все більше і більше людей покидало Краматорськ. Фінансові ресурси теж закінчувались. Тому прийняли рішення виїхати до Дніпра. 

Евакуювати обладнання Олександр та Олена змогли переважно самостійно, але допомагали й добрі друзі. Деякий час подружжя шукало для техніки підходяще місце у Дніпрі, адже з цим тоді були труднощі. На щастя, їх прихистив Дніпровський центр сучасної культури, який надав безплатне приміщення.  Родина розуміла, що тоді коворкінг був не на часі, тому вирішили розпочати швейне виробництво. Так запрацювала “Промка.ua”.

“Спочатку ми робили як промисловий коворкінг. Люди приходили без досвіду та вмінь. А коли щось заробляли – то ділили це між собою, якось так. Але потім ми зрозуміли, що так не можна, що потрібні люди з певними навичками для систематичної роботи, пошуку замовлень, вдосконалення моделей”, – пригадує Олена Кучерук.

Згодом Олена отримала від USAID грант, який дозволив коворкінгу запрацювати так, як до цього у Краматорську. Тоді відокремились дві майстерні – одна для комерційного виробництва “Промка.ua”, а друга – як простір для занять та навчання. 

“Ми організували курси з пошиття, друку на тканині, з використання 3D принтеру і так далі. Люди збираються, щоб навчатися. Це все працює паралельно. Всі ці ресурси підтримують одне одного. Наприклад, коворкінг дає нам натхнення та нові ідеї для пошиття. Бо ми спілкуємось з багатьма креативними людьми, знаходимо якісь цікаві моделі, досліджуємо разом ринок, придумуємо якісь принти”, – каже власниця.

Зараз “Промка.ua” переважно шиє на замовлення інших клієнтів, водночас працює над створенням власної колекції одягу. Має навіть невеликий шоурум, де усі бажаючі можуть подивитися та поміряти одяг. Серед асортименту – футболки, штани, сорочки та худі. 

Власна колекція та майбутнє розширення

Нещодавно Олена пройшла навчання в української дизайнерки Ксенії Шнайдер, бо розуміла, що їй бракує таких знань. Це стало поштовхом до створення власної колекції  одягу та позиціювання бренду. 

“Ми хочемо створювати одяг, який буде на перетині стилів робочого та вуличного одягу. Це прямі контури, кишені, приємні тканини. І кольори ми обрали такі сірі та відтінки помаранчевого, які нагадують нам наш Краматорськ. На одежі плануємо такий рослинний принт. До вересня, я сподіваюсь, ми вже зробимо невеличкий дроп, в якому буде повний лук”, – каже Олена.

Планують запустити у “Промка.ua” власний департамент декору, який буде складатися з дизайнерів та ілюстраторів. Вони будуть допомагати створювати принти для одягу. Найближчим часом підприємство закупить та встановить спеціалізоване обладнання, яке буде допомагати реалізовувати всі ідеї.

Олена каже, що Краматорськ завжди буде містом, яке вона дуже любить. Але зараз точно не може сказати, чи будуть повертати туди виробництво після перемоги. Адже перший переїзд вийшов складним, другий стане ще важчим через розширення та збільшення кількості техніки. 

“Чи буде там потреба в нас, чи будуть умови, щоб ми змогли розвиватися? Я точно знаю, що з коворкінгом ми будемо, якщо не повертатись назавжди, то періодично створювати проєкти, які дозволять створювати такі собі активності. Але Краматорськ залишається і назавжди залишиться моєю любовʼю”, – каже Олена.

Жінка впевнена, що відбудова України буде мати не лише національний масштаб, а й міжнародний: 

“Я не хочу, щоб про Україну говорити лише з точки зору війни. Я вірю, що те, ким ми зараз стаємо, проходячи такий непростий досвід, допоможе нам створювати нові продукти, які будуть відомі далеко за межами. І тоді Україна буде не лише країною, яка перемогла ворога, який територіально та військово потужніший за нас, а й економічно привабливою. Ми зможемо транслювати нові цінності, нові сенси для культури та в цілому”. 

Тож поки що “Промка.ua” продовжує працювати у Дніпрі. А подальшу долю визначить лише час. 

Як звʼязатися?

Побачити анонси та події коворкінгу на їх Facebook-сторінці або Instagram. 

Продукцію “Промки” можна побачити в Instagram.

***