«Рух на вулицях сприймається росіянами як ціль»: як у Костянтинівці під прицілом окупантів виживають містяни

Зараз, коли до лінії бойового зіткнення лишається близько 7,5 кілометрів, понад 7 тисяч жителів Костянтинівки намагаються вижити – і майже не допускають думок про евакуацію, поки росіяни не опиняться на самих підходах до міста.

Щодня населені пункти Костянтинівської громади знаходяться у зоні високого ризику обстрілів зі сторони російських окупантів. Лише за вчорашній день, 6 липня 2025 року, за даними Донецької обласної прокуратури, внаслідок російських атак загинуло 4 людини, ще одна людина отримала поранення.

Попри постійні обстріли, у розмові з журналістами Східного Варіанта костянтинівці кажуть, що здебільшого не бачать сенсу виїжджати. Зізнаються, що декому нікуди їхати – втрачений зв’язок з родиною через переїзд або ж родичі перебувають на тимчасово окупованій території чи взагалі на території рф. Але є частина містян, які хочуть понад усе лишитися – і вбачають, що поки у місті є вцілілі під’їзди або будинки – це можливо.

Час, коли Костянтинівка знелюднюється

На сьогодні на території міста Костянтинівка живуть понад 7 тисячі людей, розповідає в інтерв’ю «DW» голова Донецької ОВА Вадим Філашкін. Переважна більшість молодших мешканців – так звані «днювальні», які приїжджають на роботу чи у рідні стіни, а на ночівлю їдуть у сусідні населені пункти – не такі «перенасичені» дронами та ракетами, каже Дмитро Кірдяпкін, начальник поліції Костянтинівки. Тож зазвичай місто оживає лише тоді, коли дозволяє комендантська година – з 11-ї до 15-ї години дня.

«Зараз, о дванадцятій, тут найбільш оживлений час. Хоч хтось виходить на вулицю, бабусі сидять біля під’їздів, люди в магазини ходять. А десь о 14:30 всі заповзають у свої будинки, підвали – хто куди. Бо за статистикою, саме в цей час починаються найбільші обстріли, збільшується кількість дронів. вилітає авіація», – коментує правоохоронець.

За словами Дмитра Кірдяпкіна, комендантська година для Костянтинівки написана буквально кров’ю – з минулого літа, відколи наступ на місто набрав обертів, саме в обідній, післяобідній та нічний час було найбільше постраждалих. Тим паче, просто неба, коли окупанти обстрілювали місто (і продовжують це робити) забороненими касетними боєприпасами.

«Тут ніхто не «шастає», хоча контролювати усіх було б важко. Просто люди розуміють, що будуть обстріли, а вони під час них – цілі, і саме в них будуть намагатися попасти. Чи дроном, чи ракетою. І будь-який рух на вулицях міста сприймається росіянами як ціллю», – додає поліцейський.

63-річна мешканка Костянтинівки Валерія Олегівна біля свого чи сусіднього будинку, де живуть подруги, сидить по 2-3 години. Каже, що в перші години комендантської години намагається «закрити» базові потреби – йде в магазин по базові продукти, забирає гуманітарну допомогу чи набирає воду, аби було що пити. І наступні кілька годин, якщо над головою тихо, намагається провести на вулиці.

«Подихать хочеться. Нарешті сонце, бо було холодно… Але було тихіше трохи, наче менше літали дрони. Може, бо й вітер був. А зараз сонечко світить, то сидимо – чуємо: вже десь гуде. Інколи заходимо в під’їзд, інколи сидимо далі. Якось не віриться, що воно впаде на нас, бо над нами ще ж гілки», – каже жінка.

Щоправда, зізнається Валерія Олегівна, вже були випадки, коли цивільні страждали через удари дронів. Наприклад, кілька днів тому в кілька автівок поспіль ворожі безпілотники були скеровані, коли ті їхали вулицею. Загинули люди, машини згоріли вщент.

«Я того тільки пішки ходжу. Мало що буде в голові в того, хто керує дроном. Може, я якоюсь розвідницею їм здамся… Тому тільки пішки, якщо бачу, що багато людей – то намагаюсь якось обійти їх. Ну, таке й радять взагалі хлопці – не ходити, де багато людей і машин. Тому в магазин теж так вискакую швидко, по списку все зібрала – і все, тікаю», – розповідає пенсіонерка.

«Нас убивають, стільки крові, а нам не вірять!..»

Костянтинівці кажуть, що через повномасштабне вторгнення багато родичів змінили свою думку про те, що відбувається в Україні та навіть у їх рідному місці. Зокрема, батьки 46-річної Ольги (ім’я змінене у цілях безпеки – ред.) не просто вирішили лишитися на окупованій території, а навіть переїхали в Маріуполь, коли той вже був захоплений. Відтоді зв’язок з ними є – хоч і досить рідко. Проте й ті розмови зазвичай закінчуються сварками.

«Я не можу з ними говорить. Вони не хочуть чути, що я їм розповідаю. Кажу про обстріли, що тут людей вбиває, які просто по вулиці йдуть – вони кажуть, що такого не може бути – значить, то були переодягнені військові. А коли в наш будинок прилетів дрон – то сказали, що в ньому хтось живе з військових. Я їм кажу, пояснюю – ні, нічого не допомагає. Сваримось, але дзвонить треба. Вони вже старенькі, треба дізнаватися, що вони там, де…» – каже жінка.

Жінка додає, що навіть коли сама потрапила під обстріл і отримала супутні пошкодження (роздерла коліно та лікті, оскільки довелося терміново падати на асфальт), батьки не повірили, що це сталося насправді.

«Вони там геть… промиті. Я їм розповідаю, що людина посеред вулиці стекла кров’ю, стільки її було, а вона каже, що в людей не стріляють і не атакують. Мама. Каже, що я вигадала все», – пригадує Ольга.

На сьогодні, каже начальник Костянтинівської МВА Сергій Горбунов, у місті досі працює відділення пошти, магазини, лікарня та банкомати кількох банків. Разом з тим водопостачання у місті часткове, електропостачання частково відновлене. Хоча через постійні обстріли два мікрорайони міста бех світла – Сантуринівка та район залізничного вокзалу. Район «Гора» частково знеструмлений. Наразі відновлення електропостачання в цих районах неможливе, каже голова адміністрації.

«У зв’язку з погіршенням безпекової ситуації в місті, наближенням лінії фронту та постійними обстрілами з боку російських окупантів з різних видів озброєння, перевізники, які здійснюють пасажирські перевезення на міських маршрутах загального користування, звернулися до Костянтинівської міської військової адміністрації з офіційними повідомленнями про призупинення роботи громадського транспорту з 24 червня 2025 року до стабілізації ситуації», – додає Горбунов.

«Костянтинівка – це великий клуб самогубців»

Місцеві, які свого часу вже евакуювалися з Костянтинівки, зауважують: на сьогодні місто – це потенційна загибель, можливо буквально кожної години. Єдине питання – кому сьогодні пощастить втекти від дрона, а кого той наздожене.

«Якщо відкинути всяку сентиментальність, типу туги за батьківщиною та інше сюсюкання, то я тільки двома руками перехрестився, що поїхав з цього пекла. Крім прильотів – неможливо жити в місті зі зруйнованою інфраструктурою, відсутністю елементарних благ цивілізації (води електрики чи зв'язку), фактичною відсутністю лікарень, швидких та іншого. Виїхав і слава Богу. Тих, хто залишився, не засуджую і ні на що не агітую. Але особисто моя думка – що це клуб самогубців. Ніяка смердюча ганчірка або холодильник з телевізором не вартує життя», – каже Володимир, мешканець Костянтинівки з 1984 року.

Костянтинівці – цивільні, правоохоронці та представники влади – зауважують, що вижити в місті стає щодня все більш неможливо. Проте від цього усвідомлення кількість охочих евакуюватися не надто висока. І ціна життя кожного мешканця з кожним тижнем дорівнює все більшій кількості людей, які ризикуватимуть заради них власним життям – волонтерам та «Білим янголам», які витягують людей навіть з пекла за лічені метри від лінії бойового зіткнення.

***

Здійснено за підтримки Асоціації “Незалежні регіональні видавці України” та Amediastiftelsen в рамках реалізації проєкту Хаб підтримки регіональних медіа. Погляди авторів не обов'язково збігаються з офіційною позицією партнерів